Рівненська майстриня Олена Медведєва створила вишиту книгу з 33 віршами Максима Кривцова
Наприкінці жовтня, коли сад уже готувався до зими, в рівненської письменниці та майстрині Олени Медведєвої вдруге за рік розквітли фіалки. Вона пересадила їх у горщик і поставила поруч із незвичайною книгою, над якою працювала півтора року. На 64 полотняних сторінках – 33 вірші загиблого поета й воїна, Героя України Максима Кривцова. Фоліант важить 12 із половиною кілограмів і має назву «Розквітнути фіалкою».
З черешні тихо опадало жовте листя, холодні дощі прибивали його до землі. Осінь уже майже все приготувала до зимового сну. І серед цієї прохолоди – тендітні фіолетові квіти, які, здавалося, зовсім не зважали на календар. Олена дивилася на них і думала про Максима. Про його поезію, яку стібок за стібком переносила на біле полотно. І про рядки, написані за кілька днів до загибелі: «…Та скоріше б уже весна, щоб нарешті розквітнути фіалкою».
– Максиме, ти просив весни. А вона прийшла до саду в жовтні, – написала майстриня. – Я не знаю, чи можна назвати це дивом. Не знаю, чи є в природи пам’ять і чи вміють квіти читати вірші. Але знаю, що іноді світ говорить із нами мовою, якої не вивчають у школі.
Тепер осінні фіалки стоять біля вишитого фоліанта, який 28 жовтня представили рівнянам у «Мистецькому цоколі» Залу камерної та органної музики. Презентацію мали провести ще 20 жовтня, але через повітряні тривоги перенесли.
Для Олени це не просто ще одна завершена робота. На полотняних сторінках збереглися Максимові вірші, а поруч із ними знайшлося місце його рукописам, фотографіям та особистим речам. До створення книги долучилася мама поета Надія Кривцова й інші жінки, які захотіли залишити в ній часточку своєї праці.
Ідея вишити Максимову поезію народилася одного вересневого вечора, коли Олена Медведєва прийшла на виставу «Поет з позивним “Далі”». Її привіз до Рівного запорізький театр «Мотлох». На сцені – молоді актори, фотографії Максима Кривцова і його вірші, які того вечора звучали по-особливому.
– З одного боку, було досить просто, а з іншого – так щемко, щиро, оригінально. Молоді люди читали вірші Максима. І це була не гра, – пригадує Олена.
Та найбільше запали їй у душу слова: «Я поверну собі своє життя». Вони не відпускали майстриню. І поступово з’явилося розуміння: вона може відповісти на них своєю працею.
– Я усвідомила, в який же спосіб можу долучитися до цієї фрази. Виявляється, що я, людина, яка вишиває книги, можу вишити його поезію. І бодай трішечки це життя повернеться. У вишиваній книзі буде звучати його ім’я, його поезія.
Назву майбутнього фоліанта Олена знала майже відразу – «Розквітнути фіалкою». У цих словах було стільки самого Максима – його любові до життя, ніжності, уміння бачити красу навіть там, де панує смерть.
Рівнянин, поет і воїн Максим Кривцов загинув 7 січня 2024 року. Йому було лише 33. Та його вірші продовжують знаходити нових читачів, промовляти до людей, які ніколи не знали автора особисто. Олена захотіла дати цим словам ще одне життя – на полотні.
Особливо дорогим подарунком стала для неї збірка «Вірші з бійниці» з автографом Максимової мами Надії Кривцової. Перечитуючи поезії, майстриня вже уявляла, як друковані рядки перетворюватимуться на вишиті. Довгі й зовсім коротенькі твори поступово знаходили своє місце у фоліанті. Олена йшла за книжкою, сторінка за сторінкою, зберігаючи послідовність віршів. А коли завершила роботу й порахувала вишиті поезії, сама здивувалася.
– Я не планувала цього. Рівно 33. Саме стільки, скільки було років Максимові, коли він став вічністю.
Олена Медведєва давно створює вишивані книги, проте кожна наступна змушує шукати нові рішення. Початковий задум змінюється в процесі роботи, підказуючи матеріали, кольори й оформлення.
Для Максимових віршів майстриня обрала біле полотно, чорні та фіолетові нитки. Так поступово народжувалася книга, в якій поезія поєдналася з фотографіями, рукописами й особистими речами автора.
Півтора року за вишиванням Олена називає буденно-святковими. Бували дні, коли слова легко лягали на полотно. А траплялися й такі, коли доводилося зупинятися після кількох рядків.
– Інколи було легко, інколи складно. Але навіть думки не виникало полишити цю роботу. Ти не можеш відокремити себе від змісту поезії. Все одно проживаєш її, твоя уява малює образи, душа занурюється в ці сюжети, роздуми. Це смертельно красиві вірші. Реально смертельно красиві. Відверті. Максимові.
Особливо тяжко дався твір, який починається словами: «Моя голова котиться від посадки до посадки, як перекотиполе». Його Олена часом вишивала лише по одному рядку на день. За словами поставали образи війни, і кожен із них доводилося пропускати крізь себе. А закінчується цей вірш тим самим проханням до весни, яке згодом дало назву всій книзі.
Між вишитими сторінками зберігаються фотографії Максима, аркуші з зошитів і блокнотів, на яких він писав вірші. Десь закреслював слова, щось виправляв, залишав нотатки.
Є навіть шкільний зошит, у якому Максим власноруч переписав Гімн України. А в окремій художньо оформленій кишеньці лежать його баф і хустина.
Ці речі додають книзі особливої близькості. Можна побачити почерк поета, його виправлення, предмети, якими він користувався. І за віршами, що стали відомими багатьом, відчути присутність людини з її повсякденним життям, думками й нездійсненими задумами.
Від самого початку поруч з Оленою була Максимова мама Надія Кривцова. Вона бачила, як народжуються полотняні сторінки, стежила за виготовленням палітурки, допомагала добирати матеріали.
– Я показувала їй, який вигляд має та чи інша сторінка, як буде оздоблюватися. Навіть фарбу для термопласту, на який пришивалося полотно, ми обирали разом.
Олена запрошувала Надію до себе додому, показувала, як фарбує заготовки. Вони радилися щодо обкладинки, обговорювали деталі її оформлення. А згодом мама сама взяла голку й вишила рядки свого сина.
– У мене збереглися ці цінні фотографії, відео. Сакральні моменти. Болючі, слізні, але сакральні.
До створення книги долучилися й інші жінки. Разом вони вишивали довгу двосторонню закладку з цитатами з Максимових віршів. Кожна обирала нитки свого кольору.
Відгукнулися майстрині з Рівного та інших областей. Серед учасниць були письменниця Марія Матіос, рівненська майстриня Зоя Лагнюк. Тетяна Мороз зшила й оздобила закладку, додавши фіолетову китичку. Починається вона словами «Досить грати людину».
Олену зворушило, скільки людей захотіли долучитися до цієї роботи. Кожна залишила на полотні свої стібки, і разом вони стали частиною великої книги.
– Ось така єдність у бажанні вишити Максимове слово не тільки нас об’єднала. Знову прозвучало його ім’я, і він знову розквітнув. І фіалкою, і своїми словами, і різними кольорами ниток.
Після презентації «Розквітнути фіалкою» зберігатиметься у Просторі креативних індустрій, де експонуються інші вишивані книги Олени Медведєвої.
Майстриня хоче, щоб відвідувачі могли не лише роздивитися незвичайний фоліант, а й погортати його, прочитати Максимові вірші. Книгу показуватимуть і на окремих виставках та зустрічах, хоча через чималу вагу перевозити її буде непросто.
Особливо Олені хотілося б, щоб до цього простору приходила Надія Кривцова. Щоб, коли матиме бажання, могла погортати сторінки, розповісти про сина, пригадати щось із його життя.
– Вона стала мені рідною. Це надзвичайно глибока людина, яка переживає найбільше для матері горе – втрату сина.
За півтора року спільної праці жінки зблизилися. Для Олени дорогоцінними стали не лише мамині вишиті рядки, а й хвилини, проведені разом над книгою.
Максимові вірші тим часом знаходять читачів далеко за межами України. Їх перекладають іншими мовами, його творчість привертає увагу відомих письменників. І Олена переконана, що поезію молодого рівнянина відкриватиме для себе дедалі більше людей.
– Максим не лише Герой України, не лише рівнянин, не лише поет. Це людина вже світового масштабу.
Їй хочеться, щоб Максимові вірші читали. Щоб серед щоденного шуму люди знаходили час відкрити книжку, зупинитися на кількох рядках, почути те, що він устиг сказати. А сама Олена напередодні презентації знову повертається думками до фіалки, яка так несподівано розквітла цієї осені.
– Я не знаю, скільки вона протримається. Сподіваюся, до презентації. Не знаю, чи переживе зиму. Але сьогодні вона є. І я бережу її так, ніби разом із нею можу вберегти щось значно більше за квітку. Бо, мабуть, у цьому й полягає наша людська ніжність: зберігати те, що боїмося втратити. І продовжувати вірити в цвітіння навіть тоді, коли навколо осінь.
Журналіст із понад тридцятирічним досвідом роботи в регіональній пресі. Працює з темами місцевого самоврядування, суспільного життя, історії, культури та розвитку громад. З 2018 року головний редактор газети “Сім днів”У різні роки був кореспондентом, завідувачем відділу, заступником головного редактора та головним редактором у виданнях «Вільне слово», «Рівне», «Літопис Заходу», «Рівненська газета» та «Сім днів». У 2018–2023 роках очолював редакцію газети «Сім днів» і керував діяльністю ТОВ «Рівненська газета “Сім днів”».У 2013 році отримав звання Заслуженого журналіста України.
Діти з Дубенської громади побували на відпочинку в Мукачеві на Закарпатті. Поїздку організували для дітей із родин загиблих Захисників України, учасників бойових дій та багатодітних сімей. Яна Єременко
- Останні
- Популярні
Новини по днях
29 жовтня 2026
