Війна забирає в них дім і людей: що стається з тваринами після російських ударів по Києву
Кіт у подушці, пес, який боїться сирени, і рятувальники на межі: що переживають тварини під час війни.
Після російських обстрілів у Києві рятувальники шукають котів у пошкоджених квартирах, допомагають тваринам, які опинилися на карнизах, і намагаються евакуювати тих, кому більше нікуди повертатися. Але небезпека для тварин починається не лише тоді, коли в будинок влучає ракета. Іноді достатньо гучного вибуху, відчиненого вікна або людської безвідповідальності.
У частково зруйнованій квартирі шукали папугу та кота. Під час першого огляду тварин не знайшли, тож рятувальники повернулися до інших викликів. Коли згодом знову зайшли до помешкання, папуга знайшовся досить швидко. А от кіт ніби зник. Його шукали серед речей, перевіряли різні місця, аж поки одна з подушок не здалася незвично важкою. Усередині наволочки ховався кіт — його майже неможливо було помітити.
Цю історію пам’ятає Тетяна Ляшенко, керівниця команди порятунку тварин KARG. Для сторонньої людини це могло б бути дивним епізодом, але для рятувальників такі пошуки — частина роботи, де не можна просто зайти в приміщення, покликати тварину й забрати її. Налякані коти ховаються в найнеочікуваніших місцях, собаки можуть не підпускати до себе незнайомців, а пошкоджені конструкції ускладнюють доступ навіть туди, де, здавалося б, усе мало б бути видно.
Команда KARG працює з 2014 року. Їхня спеціалізація — порятунок тварин у складних і небезпечних ситуаціях, коли для допомоги потрібні спеціальні навички, обладнання та досвід. Під час повномасштабної війни до цього додалися наслідки ударів, евакуації з пошкоджених будівель і тварини, які залишаються самі після загибелі або зникнення господарів.
В інтерв’ю Тетяна Ляшенко розповіла, чому коти опиняються на карнизах після атак, як тварини переживають вибухи та чому навіть досвідчені рятувальники іноді хочуть покинути цю роботу.
Рятувальники звикли думати про наступний крок: як дістатися до тварини, чим її витягнути, як не погіршити ситуацію. Проте є й інша сторона роботи — морально складні випадки, після яких хочеться просто зупинитися.
Тетяна не приховує, що такі думки виникають навіть у неї. Під час важкої зміни може здаватися, що більше не хочеться повертатися до цієї діяльності. Утім, у такі моменти допомагає відповідальність перед колегами: якщо ти вже заступив на чергування, маєш його завершити й не залишити команду без підтримки.
«Що би не було, але відповідальність треба взяти. Треба допрацювати свою добу до кінця, а далі вже здається, що на іншу добу не вийду», — пояснює керівниця KARG.
Між змінами рятувальники зазвичай мають два-три дні. За словами Тетяни, особисто їй цього часу поки вистачало, щоб відновитися й знову захотіти продовжувати роботу. Але сам факт, що посеред зміни виникає бажання більше ніколи не повертатися до неї, багато говорить про емоційне навантаження, яке не видно за кадрами врятованих тварин.
Війна змінює поведінку не лише людей. Тварини також по-різному реагують на травматичний досвід: одні стають тривожнішими, інші можуть звикнути до вибухів настільки, що згодом майже не реагуватимуть на гучні звуки. Особливо це стосується тварин, яких евакуюють із прифронтових територій, де постійні обстріли стали частиною повсякденності.
За словами Тетяни Ляшенко, реакція залежить від характеру й темпераменту конкретної тварини. Не можна очікувати, що всі собаки чи коти переживатимуть небезпеку однаково. Навіть якщо тварина зовні здається спокійною, це не обов’язково означає, що пережитий досвід не вплинув на неї.
Керівниця KARG знає це і з власного досвіду. Вона прихистила собаку, який дуже боїться вибухів. З часом він пов’язав гучні звуки із сигналом повітряної тривоги. Тепер, щойно лунає сирена, пес намагається бути поруч з іншими й шукає місце, де можна сховатися.
"Тварина ніби навчилася передбачати небезпеку: сирена для неї — не просто звук, а попередження про те, що невдовзі може статися щось страшне. І хоча собака не розуміє причин війни, його поведінка показує, як пережите закарбовується в пам’яті", - пояснює Тетяна Ляшенко.
Небезпека для домашніх тварин не завжди починається з руйнування будинку. Іноді достатньо сильного переляку, щоб звична квартира перетворилася на місце, де тварина ризикує загинути.
Після повітряних атак у Києві команда KARG отримує звернення про котів, які вистрибують на карнизи або зовнішні відливи вікон. Налякана тварина може опинитися на вузькій поверхні, де неможливо нормально втриматися лапами. Особливо небезпечно це на висоті: один невдалий рух — і кіт може зірватися вниз.
«Якщо вікна в будинку з котом не обладнані сітками, тварина може вистрибнути й опинитися на неприродній поверхні, де ризикує зірватися з високого поверху. І це смертельно небезпечно», — наголошує Тетяна.
Водночас війна лише посилює ризики, які можуть існувати й у звичайному помешканні. Кіт може залізти у вентиляційний отвір, застрягнути під ванною або опинитися в іншому місці, звідки не зможе вибратися самостійно. У спокійних умовах таких ситуацій може не траплятися довго, але сильний стрес здатен змінити поведінку тварини.
Що варто перевірити вдома, якщо поруч живе кіт або собака:
Це прості заходи, але вони можуть зменшити ризик того, що під час чергової атаки домашній улюбленець опиниться в ситуації, коли без сторонньої допомоги вже не обійтися.
Після обстрілів рятувальники KARG виїжджають до пошкоджених будівель, де можуть залишатися домашні тварини. Навіть якщо руйнування здаються незначними, усередині може бути сильне задимлення, а налякані коти чи собаки — ховатися у важкодоступних місцях.
Людей евакуюють, але знайти й забрати тварину не завжди можливо одразу. Потрібні час, спорядження та навички, щоб дістатися до неї й безпечно витягнути. Саме в таких ситуаціях робота спеціалізованої команди стає особливо важливою.
Один з екіпажів KARG обладнаний також для гасіння пожеж. Тетяна розповідає, що траплялися випадки, коли рятувальники першими починали гасити вогонь, а вже на місці допомагали людям і тваринам. Тобто порятунок тварин після удару — це не завжди окрема операція, яка починається тоді, коли основна небезпека минула. Іноді доводиться діяти просто в межах надзвичайної ситуації.
Та навіть коли тварину вдається витягнути, на цьому її історія може не завершитися. Якщо власник загинув, зник або не має змоги забрати улюбленця, потрібно шукати тих, хто зможе про нього подбати.
Після евакуації тварини зазвичай спершу потрапляють до ветеринарних клінік, де їм можуть надати необхідну медичну допомогу. Але далі постає складніше питання: куди їхати, якщо господар не знайшовся?
KARG не є притулком або організацією, що спеціалізується на перетримці. Команда намагається знайти для врятованих тварин нових власників або фонди, які займаються прилаштуванням. Іноді тварин забирають родичі людей, які більше не можуть про них дбати. В інших випадках допомагають благодійні організації.
Проте вільне місце для врятованої тварини знайти дедалі складніше. Тетяна пояснює, що зараз команда майже не проводить власних повноцінних евакуаційних місій. Її рятувальники можуть долучатися до виїздів інших організацій, але самостійно евакуювати багато тварин немає змоги, адже після порятунку їх потрібно кудись розмістити. Фонди переповнені, а прилаштування ускладнилося.
Це одна з найважчих проблем, про яку рідше згадують, коли говорять про евакуацію. Вивезти тварину з небезпечної території — лише частина справи. Після цього їй потрібні лікування, догляд і місце, де вона зможе залишитися, поки не знайдеться людина, готова взяти її до себе.
Серед випадків, які запам’яталися Тетяні, — одна з останніх евакуаційних місій команди в Очеретиному. Це було за кілька днів до того, як територія перестала бути підконтрольною Україні. Пересуватися там було складно, поруч відбувалися прильоти, а тварин намагалися забирати якомога швидше.
Особливо запам’ятався собака, якого було непросто наблизити. Тварина виглядала небезпечною, і звичайна спроба підійти могла не спрацювати. Утім, рятувальникам вдалося виманити пса ласкавим словом і смаколиком — він усе-таки підійшов до людей.
Для безпритульних собак, які не звикли довіряти людині, це має велике значення. Як пояснює керівниця KARG, якщо тварина не соціалізована й не має людей, яким довіряє, упіймати її може бути складно без застосування спеціальних засобів. Цьому собаці вдалося підійти самостійно, попри страх.
Згодом його забрав фонд, який займається прилаштуванням тварин. Через забарвлення пес нагадав рятувальникам відомого пса Патрона, але був приблизно вчетверо більшим. Так він і отримав своє ім’я — Патрон.
Це одна з історій, у яких порятунок не закінчується в момент, коли тварина опиняється поруч із людиною. Важливо, щоб після небезпечної дороги в неї з’явився шанс на інше життя.
Знайти нового власника — не означає, що тварина одразу забуде попереднє життя. Особливо якщо вона роками жила з однією людиною, а потім раптово її втратила.
Тетяна Ляшенко зауважує, що не є зоопсихологинею й не береться пояснювати всі прояви переживання втрати. Водночас у роботі KARG траплялися випадки, коли після смерті людини собака залишався в квартирі, а поліція залучала рятувальників, щоб безпечно отримати доступ до приміщення. Тварину доводилося забирати й шукати для неї подальше місце перебування.
"Досвід прилаштування різний. Деякі молоді собаки добре адаптуються до нових умов, іншим це дається значно складніше. Багато залежить від характеру конкретної тварини, її попереднього досвіду та обставин, у яких вона опинилася", - каже керівниця команди порятунку тварин.
Тому за історією врятованої тварини не завжди стоїть швидкий щасливий фінал. Іноді після евакуації починається довгий шлях до того, щоб знову навчитися довіряти людині та почуватися в безпеці.
Говорячи про відповідальність людей за тварин під час війни, Тетяна повертається до речей, які не завжди помітні на тлі обстрілів та евакуацій. На її думку, надзвичайних ситуацій можна було б уникнути частіше, якби власники відповідальніше ставилися до безпеки домашніх улюбленців, а люди загалом — до гуманного контролю популяції котів і собак.
- Останні
- Популярні
Новини по днях
15 жовтня 2026
