"Ворог за нами не встигає": велике інтерв'ю Жоріна про операцію "Вівальді" та звільнення територій

15.10.2026, 12:30 24tv.ua

Українські військові дедалі активніше використовують технології, які дозволяють виконувати бойові завдання без зайвого ризику для особового складу. Наземні роботизовані комплекси вже змінюють логістику на передовій, а нові підходи до управління військами впливають на ситуацію на полі бою.

Заступник командира Третього армійського корпусу, підполковник ЗСУ Максим Жорін в ексклюзивному інтерв’ю для 24 Каналу розкрив деталі операції "Вівальді", пояснив, як технології допомагають компенсувати перевагу Росії в живій силі та перспективи звільнення Криму.

Як операція "Вівальді" вплинула на ситуацію на фронті та що зараз відбувається на лінії бойового зіткнення?

Найголовніше, що потрібно розуміти: операція "Вівальді" триває. Декілька запланованих етапів уже відбулися, інші досі реалізуються безпосередньо на полі бою.

Противник намагається судомно перекидати сили та засоби на цей напрямок, щоб хоча б стабілізувати ситуацію. Він вдається до інколи безглуздих контратак і залучає непідготовлений особовий склад. Ми бачимо певну агонію противника, якому не вдається стабілізувати ситуацію.

Попри посилену інформаційну увагу до цього напрямку, жодних шансів зупинити "Вівальді" в нього наразі немає.

Операція триває. Це вдається, зокрема, завдяки масовому використанню новітніх рішень – наземних роботизованих комплексів, які працюють у зв'язці з іншими безпілотними системами.

Також бригади Третього армійського корпусу вдалося вивести на новий рівень можливостей і підготовки. Завдяки плануванню й аналізу подій операцію вдалося розпочати й продовжувати просування та звільнення територій у напрямку річки Жеребець.

Якщо говорити про фактори успіху цієї операції, то перше – це планування та система управління, у якій застосували нові рішення щодо використання сил і засобів. Багато в чому це ініціатива командира корпусу Андрія Білецького.

Другий надзвичайно важливий фактор – інформаційна тиша. Нам довго вдавалося вводити противника в оману: він не розумів, що відбувається, а через власну брехню про реальну ситуацію не міг адекватно реагувати. Додатково допомогли маневри, які вдавалося проводити.

Третій ключовий фактор – масове бойове застосування наземних роботизованих комплексів. Якщо їхнє використання для логістики вже більш-менш зрозуміле, то бойове застосування в межах "Вівальді" є абсолютно новітнім.

Це і десантування, і мінування та розмінування, і інженерні роботи, і взаємодія з іншими безпілотними засобами. Завдяки цьому цілі групи дронів виконують завдання замість того, щоб наражати на небезпеку життя та здоров'я військових.

І, звісно, важливу роль відіграли підготовка та високий рівень піхоти. Причому це стосується не лише Третьої окремої штурмової бригади, відомої своєю підготовкою, а й інших бригад. Навіть ті підрозділи, які раніше втрачали позиції та мали внутрішні проблеми, показали високий рівень. У Третьому армійському корпусі вони пройшли шлях змін у системах підготовки й управління, що допомогло їм ефективно виконувати піхотні завдання та звільняти території.

Повна розмова з Максимом Жоріним: дивіться відео

Дуже цікава тенденція сучасної війни і НРК. Можете описати одну або дві операції, от поступово, як були задіяні НРК?

Ми можемо спочатку поговорити про те, як вони застосовуються у зв’язці з іншими дронами. Сьогодні це повноцінна група різних видів дронів, кожен із яких має своє завдання.

Кілька операторів збираються в окремій кімнаті, у спільному штабі управління, і синхронно працюють над кожною операцією. Є дрони-розвідники, є ті, що завдають ударів, а є ті, що захищають наземні роботизовані комплекси. Тобто це повноцінна бойова група з різних видів дронів.

Окремі групи планують і реалізовують ці операції, завдяки чому вдається створювати певні проломи в обороні противника.

Ще один цікавий момент – десантування дронів. Великі октокоптери переносять їх у тил, де вони починають виконувати завдання з дестабілізації, порушення логістики або навіть штурму позицій противника з тилу. Це викликає паніку, адже росіяни не розуміють, що відбувається, звідки на них нападають і звідки захищатися.

Спереду в них лінія фронту, а тепер атаки починаються ще й з тилу. Забезпечувати такі підрозділи теж не можуть, тому що інші дрони влаштовують засідки на тих, хто міг би їх підкріпити або доставити необхідне майно. Це впливало не лише на безпосереднє знищення позицій, а й спричиняло паніку на окремих ділянках лінії оборони противника.

Чи правильно я розумію, що за конвенційного підходу спочатку виходить розвідка, досліджує ситуацію, потім іде піхота, яку прикриває армійська авіація тощо, а тепер увесь цей ланцюжок уже можуть виконувати НРК? Розумію, що це ще не повсюдна практика й не настільки масштабно, як хотілося б. Але загалом це так працює?

Давайте так: до цього ми й намагаємося йти. На сьогодні окремі операції дійсно вже можна реалізовувати таким чином. Проте говорити про те, що абсолютно всі завдання візьмуть на себе роботизовані комплекси або дрони, поки що зарано.

Як приклад можу навести одне із завдань Третього армійського корпусу – максимально зменшити кількість особового складу на лінії бойового зіткнення, і в обороні, і під час наступальних дій.

Увесь функціонал, який вдається перекласти на роботів, зокрема забезпечення й утримання позицій, а також штурм позицій противника, ми намагаємося на них перекладати. Поки що в кращому разі можемо говорити, що до кінця року, можливо, вийдемо на рівень 50% завдань, у яких вдасться зменшити залучення військовослужбовців і замінити їх дронами або НРК.

Але говорити про те, що вже всі завдання можуть виконувати такі комплекси, зарано. Хоча до цього дійсно можна йти.

Що сьогодні вміє виконувати робот, а чого він досі не вміє?

Найголовніше, чого не вміє робот, – це те, що зазвичай називають людським фактором. Але він має і позитивний бік – це реакція людини та її можливості.

Умовно кажучи, одна й та сама людина може сховатися в норі, залізти на дерево або перебігти в інше місце. Ця реакція поки що незамінна. Навіть з урахуванням застосування штучного інтелекту відтворити такі реакції та можливості людини наразі неможливо.

Водночас окремі функції робот виконувати може. Наприклад, стріляти або використовувати дрон для подолання певних інженерних загороджень. Але для цього потрібні різні дрони, кожен із яких виконуватиме окреме завдання. Саме такі завдання ми й намагаємося на них перекладати.

А у нас з противником паритет по НРК чи у нас більше?

Якщо говорити про забезпечення, зокрема логістику й постачання на позиції, то, думаю, ми вже вийшли на рівень близько 90% застосування НРК або дронів, не залучаючи до цього особовий склад.

Якщо ж говорити про лінію бойового зіткнення, то без людини утримувати позиції та просуватися вперед сьогодні неможливо. Але окремі функції вже можна перекладати на роботизовані комплекси, і ми це робимо. Думаю, попереду ще досить великий шлях у цьому напрямку.

Щодо НРК, то зараз перевага повністю на нашому боці. Противник за нами не встигає. Якщо говорити про дрони, то на певних ділянках у нас був паритет, а там, де росіяни концентрували свої безпілотні підрозділи, навіть мали певну перевагу.

Але завдяки певним рішенням і тактиці ми змогли повибивати їхні так звані злітки та пункти управління. Тож навіть маючи іноді більшу кількість дронів, противник просто не міг їх застосовувати. Ми змушували його постійно відступати.

Більше того, під час просування в межах операції "Вівальді" серед полонених у нас опинилися навіть оператори ворожих дронів. Тобто противник настільки не розумів, що відбувається, що в полон потрапляли навіть його дронщики.

Яка глибина впливу наших сил на лінії фронту? Тобто наскільки далеко від лінії бойового зіткнення ви можете контролювати те, що відбувається у ворога?

Тут є кілька рівнів контролю. Перший – безпосередньо лінія бойового зіткнення, яку контролюють підрозділи. Тобто батальйон повністю контролює те, що відбувається безпосередньо перед ним.

Другий рівень – бригадний. Бригада має контролювати більшу глибину й створювати зону убезпечення, або ту саму кіл-зону, про яку багато говорять. Думаю, сьогодні можна впевнено говорити про 10 – 15 кілометрів у бригадах, які приділяють цьому увагу.

Якщо говорити про корпус, то він уже не займається безпосереднім контролем лінії бойового зіткнення, а зосереджує більше уваги й засобів на більшій глибині. Наприклад, силами корпусу нам вдалося майже повністю позбавити противника можливості забезпечувати себе пальним. Росіяни не могли заправляти машини й генератори на позиціях, тому що не могли туди довезти пальне.

Цим займався саме корпус, а не батальйон, хоча результати відчував і батальйон, адже противник не міг ні доїхати, ні заправити, ні зарядити нічого на своїх позиціях.

Тобто є різні рівні контролю, різна глибина, різна насиченість засобами й різні завдання. Якщо говорити про смугу, у якій ми контролюємо противника й завдаємо оперативного ураження, то це близько 20 кілометрів у смузі корпусу. Водночас ураження завдаються й на більшій глибині – 30 – 40 кілометрів.

Операція "Вівальді", на вашу думку, це унікальний випадок? Тобто вона виникла в правильному місці в правильний час. Чи у такої операції є потенціал до масштабування в майбутньому?

Це системне планування, яке можна масштабувати й на інші напрямки. Це не випадковість і не збіг обставин. Це системна робота командирів: оцінка ситуації, підготовка, контроль проведення операції та її забезпечення.

Таку роботу можна масштабувати й на інші ділянки. Більше того, зараз перед нами стоїть завдання створення угруповання військ "Центр", командувачем якого став Андрій Білецький, ще нещодавно командир Третього армійського корпусу.

До смуги угруповання входитимуть уже декілька корпусів. І саме там ми плануємо реалізувати цей системний новітній підхід, щоб згодом можна було говорити про подібні успіхи й у смугах інших корпусів.

На сьогодні можна сказати, що реформа армії та перехід до корпусної системи виправдовують себе?

У певному сенсі так. Є корпуси, на прикладі яких можна точно стверджувати, що це було ефективно, доречно й необхідно. Досі можна диск

Читати повністю…