Дати дорогу тим, хто рятує життя: історія Олени Артьомової з Одеси
«Я боюся, що ці амбітні плани збудуться», — так сьогодні, за словами Олени Артьомової, генеральної директорки КНП «ДМКЛ №3» ОМР її колеги жартують у відповідь на чергову ідею керівниці.
Колись було навпаки. Коли вона прийшла працювати в дитячу лікарню, їй казали, що багато з того, що вона пропонує, неможливо або нереально. Вона була молодою фахівчинею серед досвідчених медиків, які роками працювали за усталеними правилами.
Першим великим рішенням стала модернізація лабораторії. Пані Олена наполягала: неможливо правильно визначити лікування, якщо лікар не має точних аналізів. Її не одразу підтримали. Але лабораторію, яка працює 24\7 за сучасними стандартами, вдалося створити.
«Так я і завоювала серця своїх підлеглих: спочатку ідея, а потім Бог допомагає всім, хто хоче щось змінити», — згадує вона.
Відтоді минуло понад два десятиліття. За цей час змінилися підходи до роботи, команда, можливості закладу. Змінилася і сама Олена Артьомова — від лікарки дитячого відділення до керівниці, яка сьогодні говорить про розвиток медицини через людей, довіру і професійність.
Але дещо залишилося незмінним: бажання зробити так, щоб кожна дитина могла вчасно отримати необхідну, кваліфіковану допомогу в найкоротші строки, не втрачаючи ні хвилини дорогоцінного часу.
До керівної роботи Олена Артьомова прийшла, уже маючи досвід у медицині. Вона працювала завідувачкою дитячого відділення багатопрофільної лікарні й тоді сформувала для себе професійну мету: зробити так, щоб дитяче здоров’я отримувало більше уваги в суспільстві. Їй здавалося, що питання дитинства часто залишаються недооціненими, а адміністративні завдання відсувають їх на другий план.
«Для мене було важливо, щоб дитяче здоров’я стало пріоритетним, щоб до нього ставилися уважніше, адже це наше майбутнє», — говорить вона.
Саме з цією мотивацією Артьомова свого часу прийшла до лікарні, яку сьогодні очолює. «Легко, — згадує вона, — було лише перший місяць».
Далі почалися питання, проблеми й опір змінам. У закладі вже працювали досвідчені медики, і не всі були готові сприймати молоду керівницю та її ідеї. Але поступово ставлення змінювалося — щоразу, коли чергова, на перший погляд нереалістична ідея ставала реальністю. Так вибудовувалася довіра.
Сьогодні в команді Олени Артьомової багато молодих керівників. Більшість завідувачів відділень — фахівці, які свого часу самі були інтернами цього закладу.
Для директорки це не випадковість. Вона свідомо дає молодим медикам можливість брати відповідальність, навчатися й вести за собою інших. Одного із завідувачів відділення інтенсивної терапії, наприклад, уже готують до переходу на посаду заступника медичного директора з анестезіологічної роботи, а його місце має посісти лікар, якого він сам навчав. У цій передачі досвіду керівниця бачить значно більше, ніж кадрову наступність.
Для неї хороший керівник — це людина, яка може бути наставником, навчати інших, підтримувати новаторські ідеї та продовжувати вчитися сама.
«Якщо лікар є наставником, якщо може навчати, вести за собою, якщо має високий професійний рівень, якщо постійно навчається — це саме та людина, яка може навчити кожного з нас», — пояснює Артьомова.
Її підхід іноді доводиться пояснювати й батькам маленьких пацієнтів. Коли вони бачать молодого лікаря, можуть запитати: «А що ви призначили нам такого молодого лікаря?» Тоді керівниця відповідає: «Вони не тільки молоді, вони дуже розумні». А остаточну відповідь, за її словами, дає результат лікування.
Повномасштабна війна стала для медиків випробуванням не лише професійним. Частина фахівців була змушена залишити свої домівки та шукати нове місце роботи.
У команді пані Олени сьогодні працюють 16 лікарів зі статусом ВПО, і ця кількість продовжує зростати. Серед них — медики з Херсона, Запоріжжя, Слов’янська, Краматорська та Харкова. Приїжджають навіть цілими родинами. Для керівниці важливо, що ці люди обирають саме їхній заклад, оцінюючи не лише умови праці, а й атмосферу в колективі та ставлення керівництва.
Водночас, за словами Артьомової, з початку повномасштабного вторгнення майже ніхто з лікарів їхньої команди не виїхав. Війна змусила змінювати й саму організацію роботи. Медики стали мобільнішими, заклад адаптувався до нових викликів, зокрема вмінню швидко організовувати свою роботу в позаштатних ситуаціях, реагувати на зміни майже щодня.
«Ми передивилися своє бачення щодо надання допомоги — ми маємо бути готові до всіх викликів», — говорить вона.
За словами самої пані Олени, медицина на сьогодні, окрім медичних матеріалів та ліків, це й спроможність закладу — енергетична незалежність, запаси води й продуктів, готовність працювати в умовах, коли звичні системи можуть не функціонувати. Її принцип простий: усе необхідне має бути не «для галочки», а для реальної можливості допомогти.
Є історії, які для керівника залишаються не просто випадками з медичної практики. Для Олени Артьомової одна з таких — історія хлопчика з важкими опіками. Дитина мала опіки 95% поверхні тіла. За словами медиків, шансів на виживання практично не залишалося. Але команда не погодилася з тим, що цей єдиний шанс можна просто не використати.
Спочатку потрібно було стабілізувати стан дитини. Потім — підготувати її до транспортування. Хлопчика перевезли до Львова, звідти — до Берліна. Нині він проходить реабілітацію за кордоном.
Вона говорить про цю історію без пафосу — як про приклад того, що мала зробити команда, коли перед нею був пацієнт, якому потрібен був шанс.
«Ми вважали, що мали дати дитині максимально цей шанс на життя», — згадує вона. І додає фразу, яка, мабуть, найточніше описує її власний підхід до медицини: «Ніколи не треба зневажати навіть 1 % шансу, адже він може стати вирішальним».
Для неї такі випадки стають підтвердженням того, що команда рухається правильним шляхом. Але водночас — нагадуванням, заради чого потрібні всі попередні рішення: навчання, розвиток, нові технології, довіра до лікарів і готовність інвестувати в медичну спроможність.
У своєму управлінському підході Олена Артьомова говорить про людиноцентричність. Але для неї це поняття стосується як пацієнтів, так і медиків — про те, як вони працюють, чого хочуть навчитися, які ідеї мають і чи відчувають підтримку. Мабуть, тому в її розповіді про роботу поруч із професійними досягненнями постійно з’являються звичайні людські моменти.
Колеги зустрічаються поза роботою. наприклад, в команді є хірург-травматолог, який захоплюється риболовлею і долучає до цього хобі інших. команда реаніматологів часто разом виїжджають на природу, проводять час біля моря. Після важких змін і пацієнтів такі моменти допомагають команді відновитися.
«Нас усіх поєднує безмежна любов до нашої професії», — говорить Артьомова.
Вона переконана: професійний розвиток неможливий без постійного навчання. Саме тому молодих лікарів залучають до нових напрямів, інтерни регулярно залучаються до підготовки доповідей, не тільки навчаються, а й вже навчають інших і самі продовжують розвиватися.
За понад 20 років роботи Олена Артьомова бачила, як змінюється медицина, як змінюються люди і як поступово змінюється сам заклад. Нині він перебуває у процесі подальшого масштабування та об’єднання з іншими медичними установами дорослого профілю. Попереду — нові напрямки й нові завдання закладу з новою назвою — Центр родинного здоров’я імені Святого Миколая, який вже буде надавати медичну допомогу всім віковим категоріям, всій родині, дітям від народження до людей похилого віку.
Але в основі її підходу залишається те саме, з чого все починалося: людина має отримувати якісну допомогу, а медик — мати можливість цю допомогу надати. Саме тому для Артьомової важливі не лише нові приміщення чи обладнання. Важливо, хто працює поруч, наскільки команда готова вчитися, чи може молодий лікар отримати шанс і чи має досвідчений фахівець бажання ним поділитися. І, зрештою, чи відчуває людина, яка приходить по допомогу, що тут на неї чекали.
«Для мене як керівника закладу дуже важливо, щоб люди, прийшовши до нас, відчували, що вони потрібні, що все найкраще вони можуть отримати саме в нас», — говорить Артьомова.
Саме з цього, на її думку, і починається медицина, в якій є місце не лише для протоколів, обладнання та складних операцій, а й для турботи. Її власна формула цієї турботи давно стала принципом роботи команди:
І, можливо, найкраще продовження цієї фрази — те, що відбувається щодня: молоді лікарі отримують можливість зростати, досвідчені — передавати знання, медики, які втратили дім, знаходять нове професійне середовище, а пацієнти отримують шанс на лікування навіть тоді, коли цей шанс здається мінімальним.
Бо для Олени Артьомової навіть один відсоток — це все ще шанс.
Ця історія опублікована в межах спільного проєкту ZDOROVI та Міністерства охорони здоров’я України, присвяченого відзначенню українських медичних працівників.
Закінчив Київський національий університет культури і мистецтв. У журналістиці - з 2018 року. Працював спортивним оглядачем та займався публіцистикою. У послужному списку також робота на радіо і в друкованому журналі. Зі Svoboda.ua з 2020-го року.
- Останні
- Популярні
Новини по днях
5 жовтня 2026
