«Нині не бачу перспективи повертатися»: переселенець з Краматорська будує життя за кордоном
Артур Кошелев після початку повномасштабного вторгнення разом із родиною залишався у Краматорську. Та загибель друга на початку 2025 року стала для нього крапкою в минулому житті – за місяць Артур разом із мамою та сестрою виїхав до Чехії. Там він вчить мову, працює, розвивається у фотографії та музиці й продовжує дистанційно займатися волонтерством. Повертатися в Україну Артур поки не планує – хоче подорожувати світом і шукати нові можливості. Своєю історією він поділився із журналісткою «Антикризового медіа-центру».
У Краматорську я почав волонтерити із 13 років. Мій перший досвід був у березні 2020 року, коли прийшов до благодійного фонду «Чарівники». Він допомагає дітям з інвалідністю, дитячим будинкам сімейного типу та загалом дітям до трьох років як в Україні, так і за кордоном. Я прийшов туди як системний адміністратор, потім монтував відео, писав пости. Коли почалося повномасштабне вторгнення, то хотів створити свій фонд, але вирішив продовжити співпрацю із «Чарівниками».
Тоді мене максимально затягнуло саме у фізичну допомогу. Я допомагав у різних хабах, їздив на місця прильотів: закривав вікна, долучався до розбору завалів, розшукував речі для людей.
З 2022 року ми з родиною ні на день не виїжджали з Краматорська. Після закінчення школи у 2024 році я вступив до Житомирського фахового коледжу культури і мистецтв на аудіовізуальне мистецтво. Навчався працювати з камерою як оператор і режисер. Мені подобалося навчання в Житомирі.
Однак на початку 2025 року в Краматорську загинув мій друг. Це дуже сильно вплинуло на мене і наче поставило крапку в минулому житті. Після цього я хотів вивезти маму і сестру з Краматорська спочатку в Житомир, де жив сам. Та скоро зрозуміли, що залишатися в Україні не можемо – сестра дуже боялася обстрілів. Рівно через місяць ми втрьох виїхали, коли мені було ще 17 років. Навчання довелося кинути.
На той момент у Чехії вже жили моя бабуся з дідусем, тож ми недовго шукали, куди їхати. Вони запрошували нас у гості, а мама думала, що через три місяці війна закінчиться і ми повернемося. Однак у Чехії ми вже другий рік. За кордоном я опинився вперше. Спочатку мені було важко: нова мова, менталітет, люди. До всього треба звикати.
Фото героя
Поступово, коли починаєш розуміти мову, стає набагато легше. Мене запросили на курси. Я вагався, а потім вирішив, що буде корисно. Відходив рік, отримав сертифікат рівня A1–A2. Зараз планую вчити далі. Для роботи не на заводі потрібен мінімум рівень В2. Це платні курси, але через біржу праці їх оплачує держава.
Ми оформлювали тимчасовий захист, який діє у нас уже другий рік. Перші 90 днів після приїзду нам оплачували житло і надавали допомогу. Перший час це допомагало. Потім виплат уже не було, однак треба оплачувати страховку. Нині ми знімаємо квартиру в місті Табор. Житло тут дуже дороге. Медицина, зокрема, стоматологія, також дуже дорогі. За лікування одного зуба я віддав 8000 крон – це близько 16 000 гривень. Страховка покрила лише частково: рентген і саму консультацію. Решта – за мій рахунок. Без страховки я б, мабуть, заплатив від 10 000 до 12 000 крон.
Роботи тут вистачає, але такої, яка б влаштовувала, – мало. Знайти її напряму дуже складно, потрібно звертатися до агенцій. Мама працює, сестра ходить до школи. Я також працюю, коли є робота. Не люблю заводи, намагаюся як фрілансер фотографувати, знімати, монтувати. Інколи кличуть вийти на день на якусь фізичну роботу.
Продовжую дистанційно допомагати благодійному фонду: долучаюся до координації роботи, пошуку партнерів тощо. Це волонтерство і, якщо чесно, сам не знаю, як ще не кинув, але вже звик. Часу катастрофічно не вистачає, та все одно намагаюся розвиватися, пишу пісні.
Тут хочу спробувати вступити на навчання на фельдшера швидкої допомоги. Спочатку треба піти на рік до медичної школи, яка готує до вступу у виш. Для цього потрібно знати мову хоча б на рівні B1, скласти вступний іспит з першої медичної допомоги: тест і практику. Навчання тут безоплатне.
Фото героя
Чеський рівень життя важко порівняти з українським. Після сплати за квартиру та страховку залишається мало грошей. Ми в Чехії вже багато де побували. Тут розвинена залізнична інфраструктура і легко дістатися до Праги, аби погуляти. Тут дуже доглянуті газони, багато безоплатних колонок, де можна набрати води. Також є окремі смуги для швидкої допомоги та спецслужб. Єдине, що в Чехії мені не сподобалося, – це вузькі вулиці.
Читайте також: «Часів Яр – Краків: чому українка з Донеччини хоче повернутися додому»
Є чехи, які «за» українців або просто нейтральні – вони добрі. Однак дуже багато чехів взагалі не люблять іноземців. Вони вважають, що ми забираємо у них роботу й житло. Коли я тільки приїхав, це мене зачіпало і злило. Потім стало байдуже до думки людей, особливо коли почав займатися музикою і будувати подальший план на життя.
В основному я пишу російською – так мені простіше висловлювати свої думки, хоча пробував і українською. Чехи до російської мови ставляться лояльно. Вони вчили її у школі як іноземну до 2022 року. Тому тут, навіть якщо чогось чеською не знаєш, говориш російською – і люди розуміють.
Нині я не бачу перспектив і сенсу повертатися в Україну. Хоча іноді накриває: так тягне додому. Якщо війна закінчиться, в принципі, можна буде спробувати приїхати в Україну, наприклад, на відбудову. Загалом планую поїздити по світу, подивитися і потім вирішити, що далі. Для цього зараз вчу англійську. У майбутньому бачу себе артистом, який їздить з концертами, а ще розвиває власний бізнес. У будь-якому випадку я допомагатиму Україні донатами та волонтерської діяльністю. Це рідна країна, рідні міста, де народився й виріс.
Зараз ввели закон, за яким наступні візи в Чехії подовжуватимуть тільки з «Резерв+». Тож ми вже думали про якусь іншу країну. Мені хотілося б у Японію. Якщо все буде нормально, то можна залишитися у Чехії. Хоча я не люблю сидіти на одному місці, хочу бути постійно в русі.
Авторка тексту – Олена Костенко
Матеріал створений за фінансової підтримки ІТ-компанії «QuartSoft». Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю Антикризового медіа-центру і не обов’язково відображає позицію фінансових партнерів.
Стежте за новинами Донеччини в Telegram. Підписуйтеся на наш канал – там оперативно публікуємо головне протягом дня.
У Краматорську військова контррозвідка Служби безпеки України затримала чоловіка, який зберігав в орендованому гаражі арсенал зброї. Він намагався продати автомат, набої до нього та понад 300 гранатометних пострілів.
Про це повідомили у Службі безпеки України.
За версією слідства, чоловік облаштував схованку в орендованому гаражі та зберігав там зброю і боєприпаси. Також він шукав клієнтів через соцмережі. Під час спроби збуту зброї в Краматорську його затримали співробітники СБУ.
Ще одного чоловіка, який продавав зброю, правоохоронці затримали на Полтавщині. За інформацією, фігурант вивозив засоби ураження з районів бойових дій та зберігав їх у заздалегідь підготовлених схронах.
Його затримали після продажу 23 РПГ, понад тисячі гранатометних пострілів, 17 бойових гранат і набоїв різного калібру. Вартість вилученого арсеналу становить майже 1 мільйон гривень.
Стежте за новинами Донеччини в Telegram. Підписуйтеся на наш канал – там оперативно публікуємо головне протягом дня.
На світанку 7 вересня російські війська завдали авіаудару по Краматорській громаді. Внаслідок атаки загинули двоє чоловіків, ще четверо людей дістали поранення.
Про це повідомили у Донецькій обласній прокуратурі.
За інформацією, з 05:34 до 05:52 ворог скинув на громаду чотири керовані авіабомби ФАБ-250. Внаслідок ударів загинули двоє чоловіків віком 45 та 66 років. Ще один 60-річний містянин й троє жінок 58, 61 і 79 років отримали тілесні ушкодження.
Два влучання зафіксували у багатоквартирні будинки в центральній частині Краматорська. Ще один удар – у селищі Ясногірка. Поблизу багатоквартирного будинку в центрі міста також виявили боєприпас, який не здетонував.
Наразі відомо про пошкодження трьох багатоквартирних житлових будинків у центральній частині Краматорська.
Фото: Краматорська МВА
Стежте за новинами Донеччини в Telegram. Підписуйтеся на наш канал – там оперативно публікуємо головне протягом дня.
«Зараз можливість бачити чоловіка хоч іноді – це перебувати в Україні», – говорить Ірина Пилипенко, яка повернулася з Британії після понад двох років життя. У Краматорську вона зустріла початок повномасштабної війни, а вже за кілька місяців опинилася за кордоном, де знайшла роботу, адаптувалася до місцевої системи й навчалася. Та зрештою вирішила повернутися в Україну – не лише через сум за родиною, а й тому, що тут знову змогла працювати за професією та відчула зв’язок із власним життям. Своєю історією Ірина Пилипенко поділилася із журналісткою «Антикризового медіа-центру».
24 лютого 2022 року я була в Краматорську з чоловіком і молодшим сином. Цього ж вечора разом з дитиною і племінником чоловіка сіла в евакуаційний поїзд і поїхала до Львова без жодного плану. Були в дорозі понад 30 годин. Поїзд часто й надовго зупиняли, вимикали світло, треба було шукати воду та їжу. На щастя, у Львові була знайома, в якої ми ночували, поки шукали житло.
Старший син навчався в Ірпені, тож чоловік поїхав туди за ним і ще за дівчиною. Дорога була дуже складною: на київській трасі були затори, але вони виїхали – і ми зустрілися у Львові. У цьому місті прожили місяць. Тоді у Львів декілька разів прилетіло – гинули люди. Я не розуміла, що робити і як син-першокласник навчатиметься онлайн. Тож вирішила, що треба їхати туди, де працюватиме школа. Я дізналася про програму Британії й вирішила спробувати, бо англійська – єдина іноземна мова, якою могла спілкуватися на побутовому рівні.
Фото героїні
На сайті організації, що допомагає українцям в Британії, ми писали про наші родини. Мені відповідали люди, які були готові нас прихистити. Хотіла, аби син мав соціальне життя, і обрала родину моєї майбутньої подруги – Фіони, у якої троє дітей. Ми жили в їхньому будинку, поки шукали своє житло. З труднощами ми знайшли його і у вересні переїхали.
Для мене
- Останні
- Популярні
Новини по днях
8 вересня 2026
