Мер Берестина: Можемо зробити “золотий асфальт”, але головне зараз – безпека
Як зустрічали переселенців, виводили дітей на очне навчання у школах під час війни, чому допомагають ЗСУ, а не вкладають кошти у «золотий асфальт», розповіла МГ «Об’єктив» Світлана Кривенко, міський голова Берестина, невеличкого міста в тилу Харківської області.
«Після 24 лютого 2022 року ми всі змінилися. Зараз розуміємо, як не цінували, що в нас було, а без багатьох речей можна обійтись. Натомість тепер почали цінувати свій час, родину, друзів і навіть власне життя», – відверто каже Світлана Кривенко.
А відчуття політичної відповідальності – лише загострилося, попри 11-річний досвіт керування: спочатку на посаді сільського голови, а останні шість років – мера Берестина.
«Коли почалась війна, я зателефонувала своїм дітям – вони в той час у Харкові мешкали. І поки син із вагітною невісткою сюди доїхали, на це пішов, мабуть, цілий день, бо корки були, весь цей час я була на роботі, бо у нас територіальна оборона зібралася біля військової адміністрації, добровольці записувались. Прийшли хлопці з Товариства Червоного Христа, потім наша волонтерська бригада, яка ще до війни працювала. Молодь коктейлі Молотова виготовляла, хлопці піддони збивали, тому що розуміли, що необхідно підвальні приміщення під укриття якось пристосовувати», – описує перші години повномасштабного вторгнення Світлана Кривенко.
А ще треба було підтримувати діяльність чотирьох комунальних підприємств, бо тривала зима, тож місто мало бути з теплом і з водою, мали продовжувати вивозити сміття попри перебої з паливом.
«Я зрозуміла, що відповідаю за все це, тому що очолюю місто. Але мене дуже підтримала ХОВА, районна державна адміністрація та районна рада. Чоловіки очолювали ці ради, і це була така чоловіча підтримка, все військове, що необхідно, вони взяли на себе, а я вже господарськими питаннями займалася. Ті ж лікарні, бо Харків почали обстрілювати, а ми туди хворих на гемодіаліз возили, тому треба було знайти інше місце, куди везти пацієнтів, вирішили у Полтаву», – розповідає очільниця Берестина.
У крамницях за добу 24 лютого повністю зникли всі харчі, полиці стояли пусті. Тож пані меру доводилося бути на зв’язку з магазинами, аптеками, аграріями, тому що в Берестин уже поїхали перші люди.
«І ми просили якісь продукти, щоб їм допомогли. Необхідно було розселити людей: переважно їхав Харків, а ще Вовчанськ і Куп’янськ. До речі, деякі люди у нас досі тут живуть, вони вже вважають Берестин своїм рідним домом», – каже очільниця міста.
Близько 12 тисяч внутрішньо переміщених осіб приїхали до Берестина після 24 лютого. Дехто згодом повернувся до Харкова, хтось поїхав далі, але й чимало залишилося. Наразі в Берестині мешкає близько 8000 ВПО: оселилися в колишніх гуртожитках вишів, придбали будинки чи орендують житло.
«Я працювала в Центрі соцслужб у 2014 році, коли почалися бойові дії на Луганщині та Донеччині, і як фахівець соціальної роботи зустрічала перших переселенців звідти. Пам’ятаю, як ми їх по гуртожитках розселяли, як вони розказували, як там снаряди летять… Із них 12 сімей отримали житло, громадська організація GIZ виділила кошти, на які облаштували гуртожиток – і ці люди зараз у нас проживають. А взагалі у нас дуже багато із Донецької області ВПО, навіть є одна переселенка з Криму. Вона приїхала, коли почалась повномасштабна війна: каже, не витримала, тому що її там ображали, бо вона розмовляла українською. У неї й пенсія російська була, і житло в Криму своє, і там донька залишилась… Приїхала до нас, ми її поселили в гуртожиток, допомогли оформити українську пенсію – від російської вона відмовилася, і ця жінка зараз у нас і проживає», – розповідає мер Берестина.
«А ще я завжди своїм людям, коли вітаю їх зі святом, кажу: дай Боже, щоб ми з вами не стали переселенцями. Хочеться, щоб усі ВПО були з житлом, щоб повернулися до себе, до дому, у свої рідні будинки, у свої міста», – зізнається Світлана Кривенко.
Перед початком війни, на 10 березня, в Берестині планували сесію міськради: готували великі проєкти в освітній сфері, ремонт доріг, тендерні процедури, пригадує пані мер. А 24 лютого стало розуміло – все це доведеться посунути на невизначений час.
«Я тоді готова була віддати всі кошти, що в нас були на рахунку, військовим, аби тільки закінчилася війна, щоб не було просування в нашу область, у нашу громаду», – палко говорить Світлана Кривенко.
Берестинська громада і зараз активно допомагає війську, на кожній сесії місто виділяє кошти.
«Коли 200 тисяч, коли 300 тисяч, коли 500 тисяч, коли мільйон гривень. Дивлячись, скільки у нас є в бюджеті. Ми розуміємо, що необхідно місто розвивати та дороги ремонтувати. Але я кажу людям, можливо, вони не погоджуються зі мною, що ті дороги не будуть потрібні, якщо по нас будуть бити. У першу чергу ми повинні себе захистити, щоб по нас не стріляли. Якщо ми відремонтуємо, «золотий асфальт» постелимо, а по нас будуть стріляти, це не дуже добре. Закінчиться війна – і концерти будемо проводити, і конкурси, і зарплата збільшиться. А зараз пріоритет – безпека, я вважаю, це найголовніше», – обґрунтовує свою позицію пані Світлана.
У Берестині, як у тиловому місті, наразі працюють дитячі садочки та школи. Але так було не завжди – до 2023 року громада теж значилася в зоні можливих бойових дій.
«Але потім постало питання, що треба дітей виводити на навчання, зробити це хоча б у змішаній формі. Тому місту треба було вийти з зони можливих бойових дій. На той час у нас активних обстрілів не було, були «прильоти» – ну, раз в пів року прилетить ракета. Я взяла усю відповідальність на себе, адже не всі погоджувалися з тим, що треба відмовитися від статусу зони можливих бойових дій. І ми вивели дітей на змішану форму навчання. Тож у нас уже два роки діти навчаються», – розповідає міський голова.
У школах Берестина відремонтували укриття, побудовані ще за радянських часів для цивільної оборони. І дитячі садочки теж підготували, щоб малеча могла їх відвідувати навіть під час війни.
«Чотири дитячі садочки у нас у Берестині знаходяться. Уже другий рік будуть діти ходити, по пів дня відвідують їх безплатно. Це не якісь приватні заклади, що дорого коштують», – наголошує Світлана Кривенко.
У мене немає ані бункера, ані капітального укриття, я живу в приватному секторі, каже мер Берестина. З перших днів війни ані сама пані Світлана, ані члени її родини за кордон не виїхали.
«У мене син і невістка працюють, ми сплачуємо податки в Україні. У мене навіть і думки не було, щоб я кудись поїхала, керувала із сусіднього села, з безпечного району. Я тут, мама моя біля мене. Я до останнього тут буду, тому що люди довірили мені цю посаду, і я повинна бути з ними до кінця», – декларує очільниця міста.
Вона зізнається, що тривалий час, перебуваючи на посаді мера, навіть у відпустку не ходила і не виїздила нікуди поза межі Берестина, хоча й запрошували її в інші області України та за кордон.
«Не могла залишити свою роботу. Зараз уже і заступники в мене є, тому упевнено стоїмо, не так, як у перші дні нашої роботи на цих посадах чи на початку повномасштабного вторгнення. Тому тепер я інколи їжджу: ми тісно співпрацюємо з програмою з Європою, з Центром розвитку органів місцевого самоврядування. Відвідую інші громади. Коли я їхала вперше, все фотографувала і записувала, так мені хотілося подивитися, а потім зробити у себе ще краще. Зараз я вже можу поділитися досвідом з іншими», – із гордістю наголошує мер.
На питання, чи буде знову балотуватися на посаду міського голови, без зайвого кокетства каже, що енергії та досвіду в неї вистачить і на цей крок. А жінки на керівних посадах не слабші за чоловіків.
- Останні
- Популярні
Новини по днях
19 серпня 2026
