Як російськомовна Єлена Шовгенова стала Оленою Телігою і обрала Україну
Біля нового горельєфа Олени Теліги лежали соняхи. Можливо, вони з’явилися там просто тому, що поетка народилася в липні – в час, коли українські поля повертають свої золоті голови до сонця. Та цього дня квіти сприймалися інакше: як образ життя, яке вона так любила і за право на яке була готова боротися.
21 липня виповнилося 120 років від дня народження Олени Теліги – поетки «вогненних меж», публіцистки, редакторки й учасниці українського націоналістичного руху.
Рівнянам пощастило, що ця шляхетна й відважна жінка незримо духом і видимо іменем присутня у просторі міста. Її ім’я має одна з вулиць Рівного. У місті діє шкільний музей, встановлені пам’ятний знак і меморіальна пластика. А відтепер є й горельєф у Рівненській обласній універсальній науковій бібліотеці.
Його відкрили 21 липня під час Регіональної урочистої асамблеї до ювілею Олени Теліги. Автор роботи – рівненський скульптор Михайло Фарина. Горельєф став частиною галереї українських письменників, яку створюють у книгозбірні.
Мала за честь узяти участь у цьому дійстві як представниця «Просвіти» і сказати слово про Лицарку українського духу.
Навіть у часи єднання та гордості ми говоримо про втрати. І хоча цього дня згадували не смерть, а народження, тяжко не думати про те, скільки ще могла зробити Олена Теліга для України, якби нацисти не обірвали її життя в лютому 1942 року.
Вона прожила лише 35 років. Але є люди, чий спадок вимірюється не тривалістю життя, а силою вчинку.
Олена Теліга не шукала безпечного місця. Вона шукала Україну і можливість діяти.
Вирісши переважно в російськомовному середовищі, Єлена Шовгенова свідомо обрала українську ідентичність. З Єлени стала Оленою. Відтоді не приховувала своїх переконань і права України на самостійність.
Відомий епізод із її життя стався у чеських Подєбрадах. Коли російські емігранти почали зневажливо говорити про українську мову, юна Олена відповіла, що це мова її батька й матері, та відмовилася надалі мати справу з людьми, які її ображали.
Це був не просто емоційний спалах. Віднайдену Україну вона несла в мові, поезії, публіцистиці, громадській роботі та власних рішеннях.
У 1941 році Олена Теліга прибула до окупованого нацистами Києва. Вона очолила Спілку українських письменників, редагувала літературний тижневик «Літаври» й продовжувала працювати навіть після попереджень про небезпеку. У лютому 1942 року її заарештувало гестапо. Поетку та її чоловіка Михайла Телігу стратили. Найпоширеніша версія – розстріл у Бабиному Яру.
За усними свідченнями, в камері вона залишила напис: «Тут сиділа і звідси йде на розстріл Олена Теліга» – і накреслила тризуб. Документального підтвердження цієї історії немає, однак вона стала частиною пам’яті про поетку та її незламність.
Що залишила нам Олена Теліга?
Жінкам – право бути вродливими, стильними, ніжними й водночас сильними. Вона не приймала образу жінки як безпорадної істоти чи мовчазної тіні чоловіка. Писала про вольову й цілісну особистість, здатну бути надійною соратницею та підтримкою.
Сама вона любила гарне вбрання, співала, грала в театрі, вміла дивувати й захоплювати. Але за зовнішньою легкістю стояв твердий характер.
Сучасні українки – військові, медикині, волонтерки, матері – щодня доводять, що сила не заперечує ніжності.
Чоловікам Олена Теліга залишила урок вибору. Для неї мужність визначалася не силою м’язів і не наявністю зброї, а характером і готовністю відповідати за свої рішення.
Поруч із нею були люди, які також уміли обирати: батько Іван Шовгенів, Дмитро Донцов, Олег Ольжич, Улас Самчук. Її чоловік Михайло Теліга залишився разом із нею в Києві, попри небезпеку, і розділив її долю.
Українській літературі Олена Теліга залишила невеликий за обсягом, але сильний спадок. Вона належала до авторів, які не визнавали розриву між написаним і прожитим.
Поет, на її переконання, не має права закликати інших до відваги, твердості та посвяти, якщо сам не готовий жити за цими принципами.
Для Олени Теліги такі слова не були красивою метафорою. Її поезія постійно повертається до межі між спокійним існуванням і яскравим, ризикованим життям:
Поети іноді ніби бачать власне майбутнє. А часом – і майбутнє своєї країни.
«Перед нашою молоддю стоїть блискуче завдання – стати батьками майбутнього своєї нації», – писала Олена Теліга.
Хіба це не про українську молодь, яка нині виборює право своєї країни на майбутнє?
Усім нам Олена Теліга залишила, мабуть, найважливіший урок – філософію вибору.
Не місце народження саме собою робить людину українцем. Вона народилася неподалік москви. Не перебування всередині державних кордонів визначає належність до країни. Значну частину життя Олена Теліга провела в еміграції.
Україна для неї почалася з особистого вибору – мови, культури, позиції, людей поруч і готовності діяти.
Саме тому Олена Теліга не належить лише історії літератури. Вона належить кожному поколінню, яке вчиться не розділяти слово і вчинок, обирати свободу замість страху та відповідати за свій вибір.
Урочиста асамблея в обласній бібліотеці була світлою. Звучали промови, вірші, пісні, листи та есе. Ведучий і режисер дійства Юрій Ширко наголошував: він прагнув уникнути надмірного смутку, адже Олена Теліга дуже любила життя.
«Життя – це боротьба, а боротьба – це справжнє життя».
Після таких зустрічей кожен мимоволі запитує себе: а про що моє життя?
Мирослава ЖОВТАН
- Останні
- Популярні
Новини по днях
9 серпня 2026
