“Міністерство саботажу” Умєрова
У листопаді президент Володимир Зеленський представив План стійкості України — перелік змін, що мають зміцнити державу зсередини. За місяць до того президент передав союзникам План перемоги із п’яти пунктів і трьох таємних додатків, який мав би переломити перебіг війни із Росією на користь України. Десятки дискусій про зміст обох планів читачі вже побачили у медіа та соціальних мережах.
Проте ми впевнені: хоч би яким був «зовнішній або внутрішній» план перемоги Зеленського, сьогодні у команді президента немає сильного міністра оборони, який здатен його реалізувати.
Понад два місяці тому ми опублікували статтю «Міністерство хаосу Умєрова». Її резюме просте: за рік роботи міністром оборони справжні результати в Умєрова є лише у закупівлях і цифровізації. Але ці зміни відбулися здебільшого не завдяки міністру, а всупереч.
У статті ми чітко сформулювали, які сфери у міністерстві потребують термінового ремонту, та запропонували конкретні управлінські кроки, здатні полагодити найбільш важливі процеси в ньому. Це «хаотична» система управління в МОУ, міжнародне співробітництво та оборонні закупівлі.
Без успіхів у цих трьох сферах будь-які плани Зеленського не спрацюють. Адже для пріоритетів «Фронт» і «Зброя» Зеленському потрібне Міноборони з чітким управлінням, здатним спрямовувати Генштаб, брати на себе відповідальність і казати «ні» будь-кому, коли це треба. Без сильної військової дипломатії Міноборони західної зброї нам не побачити, а локальне виробництво не виживе без міжнародних інвестицій, контрольованого експорту та доступу до західних оборонних технологій. На наш погляд, жодної з цих проблем не вирішено міністром.
Нижче спробуємо детально пояснити, як хаос у міністерстві поступово переростає у диверсію та саботаж і перетворює відомство Умєрова на «міністерство поразки».
По-перше, відбулася публічна і недолуга спроба усунути керівницю Агенції оборонних закупівель (АОЗ) Марину Безрукову, яка навіть за межами України відома своєю ефективністю та принциповістю. Для цього давній товариш і заступник Умєрова по закупівлях Дмитро Кліменков запропонував ліквідувати АОЗ через поглинання агенції значно меншим Державним оператором тилу (ДОТ). Таке завдання йому спустив міністр. Усе це як Кліменков, так і Умєров аргументували «стандартами НАТО», що виявилося неправдою, і Представництву НАТО довелося публічно це заперечувати. Тільки завдяки тиску громадських експертів і міжнародних партнерів міністр відійшов від ідеї ліквідувати АОЗ і подав кандидатів до наглядової ради агенції, які були затверджені урядом 11 жовтня. Але наглядова рада АОЗ так і не запрацювала.
Станом на кінець листопада наглядова рада не правочинна та не може відігравати свою роль запобіжника від політичного звільнення керівника АОЗ. Укладення договорів із членами ради затягується через документальні формальності. Унаслідок цього наглядова рада не може укласти контракт із чинною керівницею АОЗ, і її звільнення можливо реалізувати одним рішенням міністра оборони.
По-друге, спецекспортери не ліквідовані. Після гучного розслідування про корупційну складову в роботі одного із спецекспортерів — «Спецтехноекспорту» Умєров заявив про передачу компанії від ГУР в управління Міноборони і подальшу ліквідацію підприємства.
Нагадаємо, саме через «Спецтехноекспорт» і ще дві компанії, «Укрспецекспорт» і «Прогрес», зброю часто постачають за завищеними цінами та через сумнівних посередників або ж постачання взагалі зриваються, попри значні передоплати.
Ліквідація спецекспортерів (позбавлення їх функцій імпорту) є реальною вимогою НАТО, і виконати її Україна повинна, не очікуючи завершення дії воєнного стану.
Проте через два місяці після заяв інформації про результати чистки ні від міністра оборони, ні від його заступників не надходило. Як наслідок, припускаємо, що Україна і надалі отримує дорожчу зброю у менших кількостях.
По-третє, закупівельна функція в міністерстві здвоєна та розпорошена, а не зовсім прозора схема фінансування розробок збережена.
Найбільш скандальний департамент Міноборони — Департамент військово-технічної політики (ДВТП) досі функціонує. ДВТП продовжує займатися обслуговуванням усіх збройних угод, підписаних до створення АОЗ, а також зберігає монополію на закупівлі оборонних інновацій через застарілу радянську процедуру «дослідно-конструкторських робіт». Сумарно ціна цих контрактів — понад 410 млрд грн на початок 2024 року.
У керівному складі сумнозвісного департаменту і надалі перебуває Тоомас Накхур, підозрюваний у розкраданні 1,5 млрд грн на закупівлях мінометних пострілів. Більшість працівників, що обслуговували скандальні контракти, також на своїх місцях. ДВТП не перевіряла ані Рахункова палата, ані Головна інспекція самого Міноборони.
Сьогодні ДВТП фактично дублює за функціоналом новостворений Департамент політик закупівель (ДПЗ). Обидва департаменти задіяні у пріоритезації переліку зброї, яку потрібно закупити за запитом Генштабу. Якими мотивами керуються обидва департаменти та інші причетні до «пріоритезації», лишається таємницею.
Курує все це заступник міністра Дмитро Кліменков, настільки незамінний (чи безвідмовний), що на додачу до оборонних закупівель із сумарним бюджетом у понад 800 млрд грн Умєров віддав йому ще кілька нових «грошових» напрямів із високими корупційними ризиками. Йдеться про три управління Міноборони: капітальних вкладень (будівництво житла для військових), земель оборони та фондів Міноборони (полігони, частково будівництво фортифікацій тощо), а також корпоративного менеджменту (близько 100 державних підприємств, підпорядкованих МОУ, серед найвідоміших — «Мотор Січ» і «Укрнафта»). Таким чином, чотири надскладні «грошові» та ризикові напрями в Умєрова курує лише один заступник, і він — близький друг та ексбізнес-партнер міністра.
Міністерство оборони, маючи повний ресурс, підтримку уряду і парламенту, громадянського суспільства та міжнародних донорів, ходить «на милицях», тому що міністр недостатньо заглиблюється, не розбирається та не керує особисто.
Умєров сам не приховує цього і називає цей стиль «делегування відповідальності».
Саме таке «делегування» вже призвело до того, що Міністерство оборони відкликає з фронту щонайменше 100 тисяч мін вітчизняного виробництва. Причина — міни неналежної якості. Контроль за цим здійснює управління, напряму підпорядковане міністру оборони, так звані воєнпреди. Як з’ясували журналісти, ці воєнпреди заплющили очі на очевидну неспроможність вітчизняного заводу виготовити великі обсяги снарядів належної якості та, попри це, рекомендували укласти з ним контракт. Усі звіти воєнпредів лягали на стіл керівництву Міноборони. І лише коли міни стали вибухати в Інтернеті та соціальних мережах, а не на фронті, відомство Умєрова почало реагувати.
«Зброя» — це третій пункт Плану стійкості президента. У ньому йдеться про нарощування власного виробництва гармат та артилерійських снарядів, ракет і дронів у співпраці з партнерами. Здатність чинного очільника Міноборони реалізувати цей пункт ми бачимо на ділі — у найвирішальніший період війни у військових нестача снарядів до мінометів.
«Делегування відповідальності» створює тепличні умови для саботажу будь-яких змін: різні департаменти в міністерстві можуть дублювати функції один одного, друзі-заступники — курувати купою «грошових» напрямів, а радникам і помічникам міністра дозволено командувати самими заступниками.
Так, роздавати завдання від імені міністра оборони мають право два давні друга та бізнес-партнера Умєрова — Снавер Сейтхалілєв (з 2021 року ексзаступник Олексія Резнікова як міністра з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій) і Ленур Мамбетов. Обидва оформлені у міністерстві як позаштатні радники державного секретаря на громадських засадах. Хоча самого державного секретаря в міністерстві немає з жовтня, замість нього — в.о.
Умєров, Мамбетов та Сейтхалілєв починали свою кар’єру одночасно в 2000-х роках у компанії «Астеліт», яка потім стала називатися «Лайфселл» — спільне підприємство Ріната Ахметова і турецького оператора мобільного зв’язку Turkcell.
Попри відсутність формальних посад у МОУ, а значить, і доступу до держтаємниці, необхідності подавати електронну декларацію, проходити спецперевірку, радники часто присутні на важливих нарадах усередині Міноборони та, відповідно, можуть мати доступ до чутливої інформації.
Якщо вірити неофіційним базам, якими широко користуються журналісти-розслідувачі для отримання інформації про громадян РФ, у Сейтхалілєва та Мамбетова є російські паспорти. В нашому розпорядженні є дані з реєстрів, які можуть свідчити про наявність російського громадянства в обох довірених осіб міністра. Найшвидше, це пов’язано з окупацією Криму, де деякий час проживали родини Ленура та Снавера, а також із веденням бізнесу на півострові вже після окупації.
Отримані нами витяги з бізнес-реєстрів США, Туреччини, України, Панами, Росії, Киргизстану, ПАР, Естонії, Тунісу, Канади та інших країн підтверджують (див. документи), що Снавер Сейтхалілєв, Ленур Мамбетов і Рустем Умєров протягом майже двох десятиліть є надійними бізнес-партнерами в структурах, пов’язаних із турецькими інвестиціями та впливом в Україні.
Не дивно, чому саме Сейтхалілєв і Мамбетов від імені Міноборони беруть участь у численних офіційних візитах до Туреччини. Сам Умєров як міністр оборони мінімум тричі був у Туреччині з офіційним візитом, тоді як перший візит у Данію, яка у відсотках до ВВП надає нам найбільше допомоги серед інших країн на зброю, відбувся лише в листопаді 2024 року.
Міністерство оборони перетворюється на «турецький двір». Це привід для занепокоєння нашого ключового союзника — США, які особливо тривожаться за захист своїх оборонних технологій. Можливість доступу Сейтхалілєва і Мамбетова до чутливої інформації в Міноборони та прихильність ключових осіб українського оборонного відомства до Туреччини є потенційною загрозою. Попри те, що Туреччина є членом НАТО, відносини між Вашингтоном і Анкарою, особливо в галузі оборонного співробітництва, є достатньо напруженими.
Американці дивуються, чому Україна вже за Умєрова прийняла рішення будув
- Останні
- Популярні
Новини по днях
12 грудня 2024
