Чого нам чекати від жовтневого «Рамштайну», - Володимир Огризко

09.10.2024, 06:56 gazeta-fp.com.ua

Володимир Огризко Український дипломат, міністр закордонних справ України (2007−2009), "НВ". Наприкінці тижня лідери країн зберуться на зустрічі у форматі Рамштайн, якщо зустріч не буде перенесена на пізніший термін з огляду на ураган в США. Проговоримо конкретну модель пропозиції, яка може пролунати до України. Щодо візиту новообраного генерального секретаря НАТО Марка Рютте до Києва. Мене запитують, чи означає це, чи нам є що чекати нового у напрямку Україна - НАТО? Хотілося б вірити, звичайно. Хоча ми чекаємо з квітня 2008 року! Уже 16 років. Вже, по-моєму, перечекалися. І якби наші західні партнери дивилися на речі не цинічно-прагматично, а розумно і далекоглядно, то багато трагедій, які ми сьогодні спільно переживаємо, не сталися б. Але світ цинічний, світ багатоповерховий. Кожен намагається в першу чергу захистити власні інтереси. У когось трагедія. Ну, що ж, «не у нас же». В тому і проблема, що, на жаль, ми надто довго чекаємо, а наші західні партнери надто довго думають. Ми бачимо велику концентрацію повідомлень про це в західній пресі. Ми бачимо, до речі, інтерв'ю колишнього генерального секретаря НАТО Єнса Столтенберга, який заявив, що Україна може стати членом Альянсу, навіть якщо не всі її території будуть звільнені від окупації. І багато хто пов’язує це саме з тим, що буде Рамштайн, і на Рамштайні Україна може отримати таку пропозицію. В першу чергу, допускаю, що президент Зеленський все-таки перевезе в Рамштайн свій план перемоги і представить всім учасникам цієї коаліції. Це має бути першим і головним, що повинна зробити українська делегація на цій зустрічі. Як його сприймуть — питання наступне. Я просто не знаю, що написане в цьому плані, тому ми можемо лише фантазувати на цю тему. Але мені здається, що ті зауваження, які тоді прозвучали, що він не є комплексним, можливо, враховані за цей час. Хоча не знаю, наскільки це можна було зробити за ці кілька днів, які минули після візиту до Вашингтона. Але це спосіб наших західних партнерів, знову-таки, за наш рахунок, закінчити війну, яка їм набридла, яка їм не подобається. Вони витрачають гроші. А їм треба знову повертатися в своїх думках до того, що вони можуть працювати з росією, купувати за доволі низькими цінами її ресурси і так далі. Тому тиск на Україну, безумовно, є. Але тут треба просто розуміти, що такою відкупною вони остаточно зламають той світ, який самі створювали після Другої світової війни. Який теоретично мав би базуватися на праві закону. Зламавши його, вони тоді повернуться в світ, який житиме за правом сили з усіма наступними наслідками. Мені можуть дорікнути, мовляв, світ і так зараз живе за правом сили. Так от питання в тому, що зараз ще можна це право сили посунути, зняти з порядку денного, перемігши агресивну росію. Тобто питання дуже просте. Ви вибираєте або шанс на те, що світ буде іншим, або повертаєте світ в дикість, в джунглі. Ну от ваш вибір, будь ласка. От власне, що треба, мені здається, говорити Зеленському на цій зустрічі в Рамштайні. Прекрасно, давайте ми залишаємося під вашою парасолькою, але тільки з тією умовою, що ми свої землі, які окуповані, самі, але з вашою допомогою звільняємо. Варіантів пропозицій від західних партнерів може бути доволі багато. Питання в тому, яка основна ключова мета цієї зустрічі в Рамштайн. Я ж повторюю ще раз. Це — або дати шанс злодіям в міжнародних відносинах продовжувати свої злодійські дії, або спробувати їх поставити на місце. Як швидко може стати Україна членом Альянсу? Відповідь дуже проста. Не швидко. Тому що процедури в країнах Альянсу займають місяці або роки. Отже, якщо нам в Рамштайні кажуть — ми вас приймаємо в НАТО і завтра запрошуємо, будь ласка, і починаються процедури. Вони закінчуються, в кращому випадку, через рік. При тому, що ми не беремо до уваги випадки Угорщини і Словаччини. Гаразд, там знайдуться інструменти для того, щоб натиснути на них, але це все одно буде зроблено в найостанніший момент і таким чином, щоб максимально відтягнути цей процес. Що ми робимо цей рік? Ми продовжуємо воювати? Чи ми, так би мовити, підіймаємо руки? Як відбувається ця вся історія далі? На яких правових підставах? Тобто, добре, НАТО нас запросило, ми вже, начебто, в процесі вступу, але війна триває. НАТО нас захищає чи не захищає? Мільйон питань. Якщо зараз вимальовуються хоч якісь контури припинення вогню (можливо буде якась пропозиція від НАТО, можливо запустяться якісь процеси і вони будуть чітко регламентовані угодами), то для багатьох це може стати підставою зняти з росії санкції. Очевидно це буде просто запрошенням для того, щоб зняти санкції відразу. І тиск лобістів в цих країнах буде колосальний. А це означає, що путін в цьому контексті отримає перемогу, тому що для нього економічні санкції попри всю їхню «дірявість», є надзвичайно важкими. Тут давайте ще про інше подумаємо і згадаємо. Вже всі підряд, вже без виключень говорять про те, що у росії залишається ресурсу рівно на один рік. Бо економічна ситуація стає дедалі гіршою і дедалі складнішою. І от питання зараз — у задачі. Чи ми спільно із Заходом тримаємося цей рік і намагаємося довести путіна до економічного колапсу, за яким піде колапс військовий? Чи ми цей рік не витримуємо, здаємося і даємо росії шанси на відновлення?