Від першої ідеї до власного проєкту: як нові досягнення допомагають дітям Героїв повірити у свої сили

22.10.2026, 13:22 lb.ua

Існує важлива відмінність між підтримкою, яка допомагає пережити складний період, і підтримкою, яка поступово повертає людині здатність діяти. Перша створює необхідні умови для відновлення, тоді як друга дозволяє дитині знову відчути себе авторкою чи автором власних рішень. Якщо ми справді хочемо, щоб пережита втрата не визначала все подальше життя дітей Героїв, нам потрібно навчитися поєднувати ці два підходи.

У психології існує поняття самоефективності, яке описує переконаність людини у власній здатності організовувати дії та досягати певного результату. Психолог Альберт Бандура, який розробив цю концепцію, серед найважливіших джерел формування самоефективності виокремлював особистий досвід успішного подолання завдань. Йдеться не про абстрактну впевненість у собі, а про переконання, яке поступово формується через практику: я можу навчитися того, чого раніше не вмів; можу впоратися зі складністю; можу побачити зв'язок між власними зусиллями та результатом.

Слова підтримки необхідні, особливо після важкої втрати, але важливо, щоб вони доповнювалися власним досвідом дитини. Коли підліток уперше виступає перед аудиторією, створює власний проєкт чи опановує складну навичку, він отримує значно більше, ніж нові знання. Він здобуває особистий доказ того, що може впливати на результат своїх дій.

Для дітей, які пережили травматичні події, такий досвід може бути особливо цінним, хоча сам собою не замінює психологічної підтримки.

Сьогодні під опікою благодійного фонду «Діти Героїв» перебувають понад 17 тисяч дітей, які втратили одного або обох батьків унаслідок війни. Кожна з цих історій індивідуальна, однак у довгостроковій підтримці є спільне завдання: допомогти дитині не опинитися в ситуації, коли її життєві можливості визначаються переважно пережитою трагедією та обставинами, які склалися після неї.

Дитина, яка потребує допомоги, водночас залишається людиною з власними інтересами, здібностями, амбіціями та правом на самостійні рішення. І тому довгострокова підтримка має включати не тільки компенсацію втрачених можливостей, а й створення нових: через освіту, творчість, спорт, технології та участь у проєктах, де дитина може спробувати себе в незнайомій ролі.

Ми побачили, як це працює на практиці, під час десятиденного освітнього IT-табору в Закарпатті, який фонд «Діти Героїв» організував спільно з компанією SKELAR. Програма поєднувала відпочинок, психологічну підтримку, спілкування з однолітками та знайомство із сучасними цифровими технологіями. Але її особливістю було те, що діти мали не просто отримати нові знання, а пройти повний шлях від власної ідеї до створення продукту, який можна продемонструвати іншим. Про цей табір ми зняли документальний фільм «Табір нових можливостей», який можна переглянути онлайн.

За десять днів табору на наших очах з'явилися різні проєкти, зокрема платформа для вивчення іноземних мов, трекер тренувань, застосунок для створення моделей для 3D-друку. Для дорослого фахівця ці розробки можуть виглядати як перші навчальні прототипи, однак для дитини, яка ще нещодавно не знала, з чого почати створення цифрового продукту, такий результат має зовсім інше значення. Між початковою ідеєю та її презентацією перед аудиторією лежить досвід самостійного вибору, інтелектуального зусилля, взаємодії з іншими людьми та подолання невизначеності, який неможливо отримати лише з лекцій або мотиваційних розмов.

Звісно, десятиденний табір не може докорінно змінити життєву траєкторію дитини, а успішно завершений проєкт не означає, що всі внутрішні труднощі залишилися позаду. Але такий досвід може стати важливою точкою опори, до якої дитина повертатиметься, коли знову зіткнеться з чимось незнайомим або складним.

Коли ми говоримо про досягнення дітей, існує спокуса зосередитися насамперед на переможцях, найкращих результатах і найбільш вражаючих історіях. Але для розвитку суб'єктності не менш важливим є досвід, який не завершується нагородою або бездоганною презентацією. Дитина, яка наважилася запропонувати ідею, спробувала її реалізувати, зіткнулася з труднощами та змогла зрозуміти, чому щось не спрацювало, також зробила важливий крок у своєму розвитку.

Тому, оцінюючи ефективність освітніх програм для дітей Героїв, нам варто дивитися ширше за кількість проведених занять, виданих сертифікатів або створених проєктів. Значення має й те, чи отримала дитина можливість ухвалювати власні рішення, чи навчилася просити про допомогу, чи відчула, що її думку сприймають серйозно, чи з'явилося в неї бажання продовжувати розпочате після завершення програми. Такі зміни складніше виміряти, проте саме вони можуть визначати довгострокову цінність підтримки.

Ми часто говоримо, що діти — це майбутнє України, але за цими словами має стояти значно більше, ніж готовність підтримати їх у складний момент. Майбутнє формується вже сьогодні через доступ до освіти, якість людських стосунків, можливість пробувати нове та досвід участі у рішеннях, які стосуються власного життя.

При цьому надзвичайно важливо не підмінити право дітей на майбутнє очікуванням, що вони обов'язково мають стати винятковими людьми або досягти професійного успіху. Діти Героїв не зобов'язані виправдовувати подвиг своїх батьків власними досягненнями, так само як не повинні перетворювати пережитий біль на історію успіху, зручну для суспільного сприйняття.

Ми не можемо повернути дітям Героїв те, що забрала в них війна, і не маємо права обіцяти, що нові знання чи досягнення здатні компенсувати втрату близької людини. Але ми можемо зробити так, щоб ця втрата не позбавила їх можливості будувати власне життя, а досвід безсилля перед обставинами не став визначальним у ставленні до себе та світу.