Врятував побратимів з-під ворожого обстрілу: інтерв’ю бердичівського артилериста

20.10.2026, 17:20 rio-berdychiv.info

РІО Бердичів №41 від 08.10.2026 вже доступний для перегляду та завантаження у PDF! Оновлення щосереди. Головні події Бердичева за тиждень, безкоштовні оголошення, актуальні вакансії та вигідні пропозиції від місцевих компаній! Купуйте новий номер газети №42 від 15.10.2026 у газетних кіосках.Завантажити PDF (24,06 МБ)Сержант Назар прийшов до війська у березні 2022 року. За цей час він пройшов шлях від механіка-водія до старшого техніка артилерійської батареї, опанував кілька артилерійських систем і не раз опинявся в ситуаціях, коли від справності бойової машини та його рішень залежали життя побратимів. Про це розповіли на сторінці 68-ї ОАБр у фейсбуці.ЗмістВід перших обстрілів до роботи на PzH 2000Страх не зникає, але потрібно діятиНовий рівень відповідальностіВійна, яка змінює людейОдин із таких епізодів стався після завантаження боєкомплекту в німецьку самохідну артилерійську установку PzH 2000. Екіпаж зупинився на дозаправку, коли по позиції почала працювати ворожа артилерія. Назар перебував на броні, тож одразу скомандував усім зайняти місця в машині.«Всі застрибнули в гармату — і тоді дав по газах. Важка машина аж присіла, вилітаючи з лісосмуги на польову дорогу», — пригадує сержант.Противник намагався дістати їх до четвертої ранку. Екіпаж переміщувався місцевістю без увімкненої навігації, адже зайві сигнали могли розкрити місце перебування машини. Під час одного з обстрілів неподалік загорівся автопаливозаправник. Довелося знову залишати місце зупинки. Осколки влучали в броню, машину трусило, але вона продовжувала рухатися.Для більшості артилеристів під час обстрілу головне — пережити його. Для механіка-водія до цього додається ще одне завдання: вивезти з небезпечної зони бойову машину та екіпаж.«Хто поведе машину, окрім мене? Ніхто», — пояснює Назар.Від перших обстрілів до роботи на PzH 200024 лютого 2022 року Назар прийшов до військкомату, однак через велику кількість добровольців потрапити всередину не зміг. Спочатку він подбав про безпеку родини: відправив дружину та дитину до Польщі, а після їхнього виїзду знову вирушив до військкомату. У березні чоловік уже долучився до Збройних сил України.Службу розпочав механіком-водієм командної машини управління в одній з артилерійських бригад. Згодом пройшов навчання в Німеччині, де опанував 155-мм самохідну артилерійську установку PzH 2000.Підготовка тривала близько півтора місяця. У червні Назар повернувся в Україну, після чого його підрозділ направили на Донеччину, де артилеристи долучилися до оборони Бахмута.Тоді PzH 2000 було небагато, а потреба у вогневій підтримці українських підрозділів залишалася значною. Через це артилеристам доводилося постійно переміщуватися між різними ділянками фронту.«Нас кидали по всьому напрямку. Арти не вистачало, великі сподівання тоді були саме на PzH 2000. Ми працювали цілодобово, з короткими перервами на сон, поповнення БК та дизельним пальним», — розповідає Назар.Постійні переїзди, втома та обстріли стали частиною служби. Водночас механік-водій добре розумів, що його робота не обмежується керуванням машиною. Потрібно було стежити за технічним станом установки, вчасно помічати несправності й знаходити причини поломок. Адже зношені вузли та пошкодження могли завадити бойовій машині виконати завдання.Страх не зникає, але потрібно діятиНазар не приховує, що під час обстрілів боявся. Були моменти, коли його трусило від нервового напруження, а скроні стискало, наче лещатами. Однак щоразу він намагався опанувати себе та зосередитися на тому, що необхідно зробити.«Не знаю, кому як, але, на моє переконання, війна не дає можливості повністю адаптуватися до неї, призвичаїтися до обстрілів та постійної присутності смерті. Навіть коли здається, що знаєш, як усе це має відбуватися, наступний раз може виявитися зовсім іншим», — ділиться військовий.У небезпечні моменти він намагався не думати про можливі наслідки, а зосереджувався на виконанні завдання. Допомагала й молитва. Назар навіть вивчив її напам’ять і читав подумки щоразу, коли вирушав на бойову роботу. У тісному просторі механіка-водія, серед гуркоту двигуна, він просив про одне — повернутися живим і привезти побратимів неушкодженими.Підтримкою залишалася й родина. Дружина, дитина, батьки та теща постійно намагалися підтримувати зв’язок із військовим. Проте на фронті це було не завжди можливо.Коли підрозділ виконував завдання на Харківщині, Назар іноді не виходив на зв’язок по два тижні. Телефон залишався вимкненим, адже підключення до мобільної мережі могло бути небезпечним. Коли ж з’являлася можливість зателефонувати додому, на екрані накопичувалися десятки повідомлень від рідних.Дружина могла писати по п’ять-шість разів на день, намагаючись переконатися, що з чоловіком усе гаразд.«Просив її: “Вже не пиши, бо самому треба настроюватися працювати, а ти ніяк не даєш налаштуватися”», — згадує Назар.Він розумів, що за цими повідомленнями стоять хвилювання та страх за нього. Думки про дім давали сили, але водночас нагадували, наскільки багато він може втратити. Перший дзвінок після двох тижнів без зв’язку закінчився сльозами з обох боків.Новий рівень відповідальностіЗгодом Назар вирішив продовжити службу в 68-й окремій артилерійській бригаді, яка тоді формувалася. Він отримав вищу посаду, а разом із нею — новий рівень відповідальності.Нині сержант обіймає посаду старшого техніка артилерійської батареї. Його завдання вже не обмежуються безпосереднім керуванням бойовою машиною. Він відповідає за технічні питання, від яких залежить боєздатність підрозділу, допомагає розв’язувати проблеми та передає досвід військовослужбовцям, які долучаються до служби.Водночас Назар залишається близьким до техніки та людей, які з нею працюють. Маючи досвід експлуатації кількох артилерійських систем натовського зразка, він також оцінює українську самохідну артилерійську установку «Богдана».«Гармату виготовляють в Україні, що полегшує пошук та отримання необхідних запчастин та дозволяє швидше провести ремонт і повернути машину до строю», — пояснює старший технік.За його словами, для артилерійського підрозділу це не просто зручність обслуговування. Від швидкості ремонту залежить, наскільки оперативно техніка знову зможе виконувати завдання та підтримувати піхоту.Війна, яка змінює людейДо війська Назар прийшов у 39 років. Тепер йому 43. За цей час змінилися його професійний досвід, обов’язки та зовнішність. Після влучання керованої авіаційної бомби військовий переніс інфаркт міокарда, а тепер постійно приймає медикаменти.Зміни помітні навіть на фотографіях, зроблених до повномасштабного вторгнення та під час служби. Сам чоловік розповідає, що після повернення у відпустку його не впізнала значна частина знайомих.«Війна змінює не тільки нашу військову спеціальність, звання чи посаду. Вона змінює обличчя. Змінює погляд. Змінює саму сутність людини», — каже Назар.За роки служби він пройшов шлях від механіка-водія до старшого техніка батареї, опанував різні артилерійські системи та здобув досвід, яким тепер ділиться з іншими військовослужбовцями. За його плечима — постійні переміщення, ворожі обстріли, технічні несправності та рішення, які потрібно було ухвалювати в умовах небезпеки.Та коли Назара запитують, що й досі тримає його у війську, він не шукає гучних слів.«Це моя держава. Я в ній проживаю. Тут продовжують жити мої батьки, сім’я, дитина», — відповідає сержант.І, звісно, побратими. Ті, з ким він пережив обстріли, кого вивозив із небезпечних місць і з ким продовжує служити. Саме заради них, своєї родини та країни Назар залишається у строю.Більше історій про бердичівських артилеристів читайте ТУТ. Найкращі Оголошення Рекомендоване ТОП Продам ЗАПЧАСТИНИ 18.05.2026 10:20 Рекомендоване ТОП Якісний ремонт, усі види робіт 12.02.2026 10:19 Рекомендоване ТОП Потрібні вантажники 29.08.2024 11:20 Рекомендоване ТОП Потрібна на роботу постійна ПОМІЧНИЦЯ, бажано 45-55 років для підтримки чистоти 15.07.2025 14:42 Рекомендоване ТОП ВИПЛАТИ КОЖЕН ТИЖДЕНЬ 02.06.2026 15:34 Рекомендоване ТОП Продається будинок в с. Бистрик 15.05.2024 14:41 ТЕМИ:68 бригада68 окрема артилерійська бригадаВійнаВійна 2022інтерв'ю з військовимІнтерв’ю з військовим з БердичеваНовини Бердичева