Живе на хуторі та складає вірші: історія 90-річної волинянки (Фото)

27.09.2026, 17:13 volyninfa.com.ua

У редакцію газети Вісник зателефонувала читачка Надія Бурко з села Оса Турійської громади Ковельського району та попросила розповісти про місцеву довгожительку, яка сама живе на хуторі, знає багато давніх пісень та вірші складає.

– Ви часто пишете про старожилів, про незвичайні долі людей. Розкажіть про нашу бабцю Надю – це справжня берегиня народної мудрості. Як зустрічаю її, то напам’ять мені свої вірші читає про війну, про Україну, про перемогу, – зауважила Надія Петрівна. І ми поїхали до 91-річної Надії Бондарук.

Ще й льох сама побілила

Від села ґрунтова дорога полями веде до її хатини. У дощ чи сніг сюди доїхати можна хіба возом, але Надія Сергіївна звикла сама собі раду давати. Ще городик маленький садить. Льох побілила, щоб врожай на зиму сховати.

– Я маю свою картопельку, цибулю, бурячок, бо не можу сидіти, склавши руки, – пояснює нам бабуся.

Згадує, що хату будували разом з чоловіком. Обоє в колгоспі працювали. Він – бригадиром тракторної бригади, а вона буряки полола. Виростили та вивчили п’ятеро дочок. Світлана живе в сусідньому селі Бобли. Таїса – на Закарпатті, Валя та Люда в Турійську, Тоня в Луцьку. Зважаючи на поважний вік мами, дочки кличуть її до себе.

– А мені нікуди зі свеї хати не хочеться йти, – чесно зізнається Надія Сергіївна. – Поїхала я до Валі зимувати. Дождала вечора і починаю додому збиратися. Кажу до дочки: «Мені у вас скучно, везіть мене додому, бо інакше сама піду на автобус». Що їм було діяти? Зять привіз мене.

Бабуся Надя не тримає ніякого господарства. Були кури, але всі до єдиної покрав лис, адже навколо поля та ліс. Немає й собаки. Навкруг шумлять дерева та співають пташки. Правда, в хаті, «в куточку», як каже бабуся, тягне мобільний звʼязок. Є телевізор, дивиться новини, а от різні серіали не подобаються.

– То все казки, – сміючись, махає рукою.

Любить, аби всюди був порядок

Незважаючи на поважний вік, пенсіонерка не сидить на місці. Каже, що дивилась якось передачу, де показували та розказували, що старим людям корисно ходити.

– Бо тоді солі не будуть відкладатися, – пояснює нам. Того треба ворушитися до останнього. Я не люблю на ліжку лежати. Хоч як втомилася, а не ляжу. Лучче посиджу. Зранечку, як встаю, то помаленько дорогою туда-сюда ходжу. В село навідуюся часом, а так мені все діти привозять. Забезпечують мене.

Ми із захоплення слухаємо цю бабусю. Жодного слова нарікань на самотність, погане життя, якісь негаразди. З добром дивиться на все. Встала, помолилася Богу за ще один день і займається хатніми справами. У кімнатах всюди чистота й порядок, акуратно застелені доріжки, прикрашені вишивками стіни. На чільному місці фотографії з родинних свят. Тішиться бабуся дітьми, вісьмома внуками. Має одного правнука та троє праправнучок. Для них бабця Надя – приклад доброти та щирості, бо ніколи нікому зла не робила. Напевно, завдяки цим рисам Бог дарує довге життя. А ще хорошу пам’ять, що дуже важливо в такому віці. Переказує пісні, які запам’ятала малою дитиною, та легко, без запинки, читає власні великі вірші, які сама складає:

«Молися, сину, за Україну,

Щоб Бог підняв її з руїн.

Молися, сину, щоб дав їй волю та щасливу долю».

Ось такі прості слова линуть із самого серця 91-річної бабусі. Вона пережила Другу світову війну і вірить, що дочекається закінчення цієї, бо щодня молиться за мир.