Свято 8 вереесня 2026 — День солідарності журналістів: чому важлива єдність медійників

08.09.2026, 12:06 ua.news

8 вересня щороку відзначають Міжнародний день солідарності журналістів. Його започаткували у 1958 році, а дату обрали на честь чехословацького журналіста Юліуса Фучика, якого нацисти стратили 8 вересня 1943 року. Цей день присвячений єдності журналістів, підтримці колег, свободі слова та пам’яті медійників, які загинули через свою професійну діяльність.

Міжнародний день солідарності журналістів відзначають 8 вересня. У 2026 році ця дата припадає на вівторок. Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення також внесла 8 вересня до свого календаря подій як День солідарності журналістів. Це професійна дата для журналістів, кореспондентів, репортерів, фотографів, операторів та інших медійників. Її головна ідея — нагадати, що журналісти в різних країнах часто стикаються з подібними проблемами: тиском, погрозами, переслідуваннями, цензурою та небезпекою під час роботи.

Солідарність у цьому випадку означає не просто професійне привітання. Йдеться про готовність підтримати колегу, якщо на нього чинять тиск, допомогти журналісту, який опинився в небезпеці, і разом захищати право суспільства отримувати достовірну інформацію. За десятиліття журналістика сильно змінилася. Газети, радіо і телебачення доповнили сайти, соціальні мережі, подкасти, стримінгові платформи та інші формати. Але головне завдання залишилося тим самим — шукати факти, перевіряти інформацію та розповідати людям про те, що відбувається.

Міжнародний день солідарності журналістів започаткували у 1958 році в Бухаресті. Рішення ухвалили на IV конгресі Міжнародної організації журналістів. Тоді представники журналістської спільноти вирішили, що потрібна окрема дата, яка об’єднуватиме медійників різних країн. Ідея полягала в тому, щоб у цей день журналісти демонстрували професійну єдність і говорили про захист своїх прав. Для дати обрали 8 вересня не випадково. Саме цього дня у 1943 році нацисти стратили чехословацького журналіста, письменника та публіциста Юліуса Фучика.

Фучик працював журналістом і був учасником антинацистського руху. У квітні 1942 року його заарештувало гестапо. Після арешту він опинився у в’язниці, де продовжував писати, попри надзвичайно важкі умови. Саме там Фучик створив свою найвідомішу працю — «Репортаж із зашморгом на шиї». Текст він писав потайки, а окремі сторінки вдалося винести з в’язниці завдяки людям, які допомагали йому. Пізніше книга стала відомою далеко за межами Чехословаччини та була перекладена багатьма мовами.

8 вересня 1943 року Фучика стратили в Берліні. Через 15 років саме цю дату використали як символ пам’яті про журналістів, які не відмовилися від своїх переконань навіть під тиском і загрозою смерті.

Історія Фучика стала центральною частиною цього дня. Його ім’я пов’язують із журналістською роботою в умовах диктатури, війни та переслідувань. Водночас сьогодні до цієї історії варто ставитися з урахуванням її складного історичного контексту. Фучик був членом Комуністичної партії Чехословаччини, а після війни його образ активно використовувала комуністична пропаганда. Тому сучасна журналістика не повинна перетворювати його історію на просту героїчну легенду без згадки про цей контекст.

Проте сама доля Фучика залишається важливою частиною історії журналістики XX століття. Він працював у період, коли незалежна інформація могла становити смертельну небезпеку для автора. Його історія також нагадує про те, що свобода слова не з’являється сама собою. Вона залежить від можливості журналістів працювати без незаконного тиску, від доступу до інформації та від здатності суспільства захищати право на правду. Саме тому 8 вересня говорять не лише про професію. Це також день пам’яті про тих, хто заплатив високу ціну за свою роботу та переконання.

Солідарність журналістів — це насамперед підтримка одне одного. Якщо журналіста незаконно затримали, побили, погрожують йому або перешкоджають виконувати професійні обов’язки, колеги можуть привертати увагу до ситуації та вимагати розслідування. Важливою частиною солідарності є також допомога медіа, які опинилися у складних умовах. Це може бути фінансова підтримка редакції, допомога із технікою, безпекою або евакуацією працівників.

Окрема тема — обмін професійним досвідом. Журналісти проводять тренінги, конференції та зустрічі, де говорять про роботу з джерелами, перевірку фактів, безпеку під час відряджень, цифровий захист і роботу в зонах бойових дій. Солідарність також означає повагу до професійних стандартів. Підтримувати колегу не означає автоматично погоджуватися з кожним його матеріалом. Журналістська спільнота має захищати право на роботу та свободу слова, але водночас вимагати точності, перевірки фактів і відповідальності за опубліковану інформацію. Саме в цьому полягає одна з головних відмінностей журналістської солідарності від простої корпоративної підтримки.

У різних країнах 8 вересня проводять конференції, професійні зустрічі, дискусії та форуми. Журналісти можуть обговорювати проблеми медіа, свободу слова, безпеку працівників редакцій і нові виклики для професії. Окремі заходи присвячують пам’яті загиблих журналістів. Колеги згадують їхні імена, розповідають про їхню роботу та говорять про обставини загибелі.

Також цього дня можуть проводити професійні нагородження. Відзначають журналістів, які зробили важливий внесок у розвиток медіа, працювали у складних умовах або створили матеріали, що мали значний суспільний вплив. Ще один поширений формат — публічні дискусії. На них говорять про те, як змінилася журналістика за останні десятиліття, що принесло медіа поширення соцмереж і як журналістам працювати в умовах інформаційних атак.

Для сучасних редакцій це також привід поговорити про безпеку. Йдеться не лише про фізичний захист під час відряджень, а й про цифрову безпеку, захист джерел, резервне копіювання даних та безпечну комунікацію. Тобто святкування цього дня зазвичай не схоже на звичайне професійне свято. Тут більше говорять про проблеми професії, згадують загиблих колег і шукають способи захистити журналістів.

Для України День солідарності журналістів має особливе значення через повномасштабну війну. Українські медійники працюють у прифронтових містах, поблизу місць обстрілів і на деокупованих територіях, документуючи наслідки війни та розповідаючи про життя людей. Журналісти їдуть туди, звідки інші намагаються виїхати. Вони працюють під час повітряних тривог, обстрілів і після ракетних ударів, щоб зафіксувати те, що відбувається.

Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення у 2025 році окремо наголошувала, що українські журналісти працюють у зруйнованих містах, а редакції об’єднуються для підтримки колег і боротьби з дезінформацією. ЮНЕСКО також неодноразово наголошувала на необхідності захищати журналістів, які працюють в Україні. Організація підтримувала українських медійників, зокрема надаючи засоби індивідуального захисту та допомагаючи медіаорганізаціям.

Війна показала іще одну важливу річ: журналістська солідарність потрібна не тільки самим медійникам. Від безпеки журналістів залежить можливість суспільства отримувати інформацію про події, які відбуваються просто зараз.

Під час війни робота журналіста стає складнішою не лише через фізичну небезпеку. Медійники мають працювати в умовах величезного потоку інформації, де поруч із реальними фактами поширюються фейки, маніпуляції та пропаганда. Тому журналісту недостатньо швидко отримати інформацію. Її потрібно перевірити, знайти підтвердження, звернутися до надійних джерел і лише після цього публікувати.

Особливо важливо не поширювати дані, які можуть нашкодити військовим або цивільним. Під час війни навіть одна необережно оприлюднена деталь може мати серйозні наслідки. У таких умовах професійні стандарти стають не формальністю, а частиною безпеки. Точність, перевірка фактів, відокремлення фактів від оцінок та обережність із непідтвердженою інформацією мають принципове значення.

Саме тому солідарність журналістів сьогодні — це ще й спільне дотримання професійних правил. Читачі мають отримувати не просто швидку інформацію, а перевірені факти, яким можна довіряти.

Тут важливо не плутати Міжнародний день солідарності журналістів 8 вересня з офіційними міжнародними днями ООН, присвяченими медіа. ООН справді має окремі механізми захисту журналістів. Зокрема, Рада Безпеки ООН у 2006 році ухвалила резолюцію 1738, яка стосується захисту журналістів, працівників медіа та пов’язаного з ними персоналу під час збройних конфліктів. ЮНЕСКО також займається безпекою журналістів і відстежує випадки їхніх убивств.

Окремо ООН відзначає 2 листопада як Міжнародний день припинення безкарності за злочини проти журналістів. Його Генеральна Асамблея проголосила у 2013 році. Дата нагадує про необхідність розслідувати злочини проти медійників і притягувати винних до відповідальності. Тому твердження, що саме ООН заснувала День солідарності журналістів 8 вересня, буде неточним. Його історія пов’язана з рішенням Міжнародної організації журналістів 1958 року.

День відзначають 8 вересня з 1958 року. Саме тоді в Бухаресті IV конгрес Міжнародної організації журналістів ухвалив рішення започаткувати цю дату.

Дата пов’язана з Юліусом Фучиком. Чехословацького журналіста стратили нацисти 8 вересня 1943 року в Берліні.

Фучик писав у в’язниці. Його найвідоміша книга «Репортаж із зашморгом на шиї» створювалася під час ув’язнення і пізніше стала відомою в багатьох країнах.

Це не те саме, що Всесвітній день свободи преси. Всесвітній день свободи преси відзначають 3 травня, а День солідарності журналістів — 8 вересня. Крім того, 2 листопада ООН відзначає Міжнародний день припинення безкарності за злочини проти журналістів.

Солідарність стосується не лише журналістів. Коли медійники можуть вільно працювати, суспільство отримує більше можливостей знати про події, контролювати владу та розуміти, що відбувається в країні.

У цифрову епоху будь-хто може опублікувати повідомлення за кілька секунд. Але швидкість не замінює журналістику. Професійна робота потребує перевірки фактів, пошуку джерел, відповідальності та готовності виправляти