«Війна завершується не тоді, коли затихає останній постріл»: Сергій Жадан презентував у Чернівцях «Гімни барокових війн»

07.09.2026, 16:09 bukovyna.online

Модерував розмову письменник та перекладач Олександр Бойченко.

Під час зустрічі говорили про війну та її завершення, відповідальність літератури й культури, людяність, пам’ять, втрату дому та повернення. Бойченко зазначив, що теми, які звучали впродовж трьох днів фестивалю, несподівано зійшлися у новій книжці Жадана – тут є і Бог, і війна, і досвід тих, хто йде на неї або повертається з неї.

«Коли письменник слухає себе, він багато не почує»

Однією з центральних тем розмови стала відповідальність письменника та літератури перед реальністю, у якій вони існують. Бойченко запитав Жадана, наскільки сильним сьогодні є тиск на автора і чи має письменник передусім слухати себе, чи те, що твориться в країні.

Фото з сайту Meridian Czernowitz

Жадан відповів, що повністю відокремити літературу від суспільства неможливо. На його думку, культура не існує поза реальністю, а тому не може залишатися осторонь відповідальности за те, що відбувається.

«Мені здається, коли письменник слухає себе, він багато не почує. А що таке відповідальність літератури? В чому вона полягає? Де її межі? Те, що існує відповідальність літератури, відповідальність культури, – я це розумію. Ми не можемо відокремлювати літературу від реальности, яку вона описує. Це було б безвідповідально і щодо літератури, і щодо реальности», – сказав Жадан.

Письменник говорив і про відповідальність культури за суспільні процеси. Він зазначив, що культура, яка існує в суспільстві, де поширюються реваншизм та ксенофобія, також може ставати частиною механізму зла.

Жадан також розмірковував над тим, наскільки далеко сягає відповідальність письменників за тексти, які вони створюють, та за ідеї, що з них можуть зчитувати наступні покоління. На його думку, культура не може бути повністю винесена за межі суспільних процесів, адже письменники значною мірою формують уявлення про світ, у якому живуть люди.

«Війна завершується не тоді, коли затихає останній постріл»

Окремо під час презентації говорили про те, коли насправді закінчується війна. Жадан наголосив, що припинення бойових дій не означає автоматичного завершення війни – після цього залишаються питання загиблих, полонених та відповідальности за воєнні злочини.

За його словами, суспільству доведеться пройти значно довший процес осмислення війни та її наслідків. Він пов’язує це не лише з нинішньою війною, а й з історичним досвідом, коли непокаране зло згодом може повернутися.

«Війна завершується не тоді, коли затихає останній постріл, а тоді, коли повертається тіло останнього загиблого, коли повертається останній полонений, коли останнього вбивцю, ґвалтівника і людину, яка скоювала воєнні злочини, притягують до відповідальности. І ми розуміємо, що відсутність відповідальности за Другу світову війну, відсутність покарання зла призводить до того, що зло в якийсь момент відроджується, підсилюється і знову починає атакувати», – зазначив письменник.

На думку Жадана, питання відповідальности не можна зводити лише до конкретного політика чи окремої держави. Воно стосується суспільства загалом і залишається одним з основних питань, які доведеться осмислювати навіть після завершення бойових дій.

«Гімни барокових війн»: музика як основа книжки

Олександр Бойченко звернув увагу і на незвичну композицію Жаданових «Гімнів барокових війн». За його словами, книжка побудована за принципом барокового концерту – вона складається з трьох чотиричастинних циклів, а на початку містить чотири мелодії, які задають її подальше звучання.

Йдеться про «Пісню вигнанця», «Зійди, Мойсею», «Марсельєзу» та «Лілі Марлен». Бойченко зауважив, що кожна з них має власний історичний та емоційний контекст, однак у книжці вони набувають нового звучання.

Жадан пояснив, що не підбирав ці пісні за принципом певної ідеологічної відповідности. Йому було важливо використати мелодії, які вже існують у колективній пам’яті та які впізнають навіть тоді, коли людина не пам’ятає їхнього походження чи змісту.

«Мені хотілося взяти чотири теми, які нам усім відомі, які так чи інакше десь уже присутні на рівні підсвідомости. Ми не до кінця усвідомлюємо, що це за теми, хто їх співає, звідки вони з’явилися, але ці речі десь із нами, вони нас супроводжують. Мені було цікаво працювати саме за принципом цієї барокової музичности – коли музика стає не просто звучанням, а виявляє свою структуру, і вже за цією структурою вибудовується звучання», – розповів письменник.

За його словами, ці мелодії дозволяють говорити про речі, які є більшими за політику чи ідеологію. Зокрема «Лілі Марлен» для Жадана – це історія про солдатську самотність, прощання з коханою людиною та невідомість щодо повернення додому.

«Марсельєза» для нього пов’язана не лише з французькою історією чи національним гімном. Жадан наголосив на її мотиві захисту свого міста, свободи та гідности – темах, які залишаються актуальними і сьогодні.

Так само «Пісня вигнанця» говорить про втрату батьківщини. Жадан пов’язав цей мотив із досвідом мільйонів українців, які через війну були змушені залишити свої міста або країну.

«Радіо»: історія про те, що залишається після війни

Під час презентації Жадан також прочитав один із текстів нової книжки – «Радіо». Це коротка історія про військового капелана, якого боєць просить приїхати до його сестри, яка лежить при смерті.

Жінка розповідає капеланові про роман, який стався в її житті багато років тому, коли вона поїхала на семінар до Києва. Чоловік був військовим, а їхня історія тривала лише одну ніч. Вона нікому про це не розповідала, а перед смертю вирішила поділитися своєю історією зі священником.

У кімнаті, де лежить жінка, капелан помічає старі фотографії та радіо, яке давно не вмикали. Саме цей предмет і дає назву тексту.

Через невелику побутову сцену Жадан говорить про пам’ять, самотність, нездійснене кохання та життя людини, яке може залишитися непомітним на тлі великих історичних подій. Війна в цьому тексті майже не описана безпосередньо, однак присутня в кожній деталі – у військовому, який приїжджає на Схід, у капелані, у розмовах про смерть та у відчутті життя, яке триває поруч із бойовими діями.

Нагадаємо, у Чернівцях з 4 по 6 вересня відбулися XVII Міжнародні поетичні читання «Meridian Czernowitz».

Раніше «Шпальта» публікувала інтерв’ю з директоркою Meridian Czernowitz Євгенією Лопатою. У ньому говорили про те, як фестиваль поезії пережив пандемію та повномасштабне вторгнення, чому команда вирішила проводити його у прифронтових містах, як працює видавництво та на чому вже 16 років тримається концепція фестивалю.

Фото Тараса Піца

Західна Україна

Інформує: Shpalta.media