Невже «Господи Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй нас грішних» не можна співати українською?

26.08.2026, 18:06 33kanal.com

Дивлюся на всіх цих людей, котрі залишили свої домівки і пішли трудитися «во славу Божью», і душа холоне… Бо такі всі різні: дорослі, малі, старші люди, молодь… Не мало — багато людей моляться. Але коли чуєш російську мову — неначе ножем по серцю. Неначе катування для вух. Неначе не українці вони зовсім. Неначе в Росію заглянув. Неначе не Хресна дорога, а протест проти української мови, держави і смертей сотень тисяч українців.Довго утримувався від аналізу, але моє нерозуміння не дозволяє мені цього.Десь читав коментарі, що всі ці люди моляться до Господа про мир. Про нас усіх та різні свої потреби. І відчуття таке, неначе вдячність і нерозуміння борються між собою. Бо протест проти української мови не наближає мир, а лише поглиблює розділення.Молитися про мир в Україні російською мовою, засуджувати свою державу, соромитися визнати росію агресором (а може, й просто не бажати цього), відмовлятися хоронити українських героїв у своїх храмах, казати, що це все «політика», не засуджувати зло…Я це кажу вам, священники УПЦ, знаю, що читаєте. Чому ви людям не розповідаєте, що росія вчинила і досі чинить підступно, агресивно і просто ганебно, вбиваючи українців, маленьких дітей, жінок і всіх-всіх?! Чому не засудили відкрито при всіх людей їхнього патріарха? Чому не називаєте зло — злом, а добро — добром?!Куди ви ведете цих людей? Не страшно перед Богом? Крім фізичної війни, йде ж іще й духовна. Правда?Що заважає вам, християни, йти до української святині й молитися своєю рідною мовою? Чому саме мовою агресора — в той момент, коли над нашими будинками летять російські ракети, шахеди, «Іскандери»?І можна говорити що завгодно: «не на часі», «до чого тут мова?», «я з дитинства нею спілкуюся». Але, будь ласка, у себе вдома робіть і говоріть як хочете. Та всіма цими, як на мене, навмисними діями ви вкотре ставите підніжку нашій боротьбі за справжню незалежність, за той справедливий мир, якого ми всі так давно хочемо і за який покладають своє життя наші хлопці та дівчата.І поки ми почнемо робити щось навмисне для ще більшого розділення, нам може не вистачити сил для того, щоб дійсно здобути мир. І мова тут не про віру. Мова про мову. І завжди була про неї.А від себе я хочу додати:Нехай кожен вірянин у цьому світі почує відповідь на свою молитву. Нехай кожен із нас знайде той мир у своєму серці й щиро зрозуміє, ким насправді є Господь.Нехай ми всі почуємо один одного і зосередимося нарешті не на тому, як знайти ще одну причину для розділення, а на тому, що справді веде нас до миру.Незалежність починається не лише з кордонів. Вона починається з того, що ми перестаємо боятися бути собою.І я дуже хочу, щоб після цієї війни ми нарешті зрозуміли: українська мова — не загроза для віри, не образа для чиїхось переконань і не політичний лозунг.Це наша мова.Мова наших дітей.Мова наших молитв.Мова землі, на якій стоять наші храми.Мова народу, який сьогодні бореться за право залишатися собою.І якщо ми справді просимо у Бога миру для України, то, можливо, настав час не лише просити Його про це, а й самим щодня робити те, що наближає нас до справжньої свободи.Господи, дай нам мудрості відрізняти любов від байдужості, мир — від покори, а свободу — від страху бути собою.І допоможи нам зберегти те, за що сьогодні бореться Україна.Олександр Шмігель