27 років неволі – заради вільної України
Коли Левко Лук’яненко почув смертний вирок, його охопив не страх, а «страшенний жаль»: він так багато планував — і майже нічого не встиг зробити для України. Наступні 72 доби у камері смертників він слухав, як за стіною наглядачі перекладають набої, не знаючи, чи доживе до ранку.Через 30 років його рукою буде написаний проєкт Акта проголошення незалежності України.У День відновлення Незалежності України, минуло 98 років від дня народження Левка Лук’яненка (1928–2018). Символічніше важко уявити: він народився 24 серпня – і саме цього дня здійснилася справа, якій присвятив життя.Лук’яненко виріс у селянській родині в селі Хрипівка на Чернігівщині. Під час Голодомору родину врятував батько, який закопав мішок картоплі просто під стежкою.Наприкінці 1944-го Левка мобілізували до війська 15-річним: він не зміг довести, що насправді народився у 1928 році. Служачи в Австрії, бачив ешелони з українським зерном, які прямували до Європи, поки вдома люди знову голодували. Тоді він поклявся перед небом боротися за самостійну Україну.Лук’яненко міг зробити успішну партійну кар’єру: він закінчив юридичний факультет Московського університету. Натомість на Львівщині створив Українську робітничо-селянську спілку.Вони не готували збройного повстання — хотіли скористатися правом України на вихід зі складу СРСР, яке формально містила навіть радянська Конституція. Коли Лук’яненко нагадав про це слідчим, у відповідь почув сміх.Саме за цю мирну, конституційну боротьбу в травні 1961-го його звинуватили у «зраді батьківщини» й засудили до смертної кари.З камери смертників він вийшов не на волю: вирок замінили на 15 років таборів суворого режиму.Після звільнення Лук’яненко приєднався до Української Гельсінської групи, яка розповідала світові про злочини радянської системи. За це його знову заарештували й засудили до 10 років ув’язнення та 5 років заслання. У таборі він став свідком останніх днів Василя Стуса.Загалом радянська імперія забрала в нього майже 27 років свободи, але не змусила відмовитися від України.23 серпня 1991-го Лук’яненко зрозумів: після провалу путчу в москві розгубленість комуністів триватиме недовго. Разом із Леонтієм Сандуляком він сів за стіл у кутку парламентської кімнати й написав проєкт Акта якомога коротшим — щоб депутати не втопили історичний шанс у дискусіях.Наступного дня, у свій 63-й день народження, Левко Лук’яненко побачив на табло 346 голосів за незалежність України.Після 2014 року він регулярно їздив на передову, привозив військовим книги й повторював: війна закінчиться тоді, коли українці хотітимуть не просто миру, а перемоги.Згадуючи 24 серпня 1991-го, коли після голосування його підхопили на руки, Лук’яненко говорив:«Якби моє життя закінчилося прямо зараз, я б знав, що прожив його не марно».Левко Григорович встиг. Україна, за яку радянський суд прирік його на смерть, повернула собі незалежність у день його народження.Українська перемога
- Останні
- Популярні
Новини по днях
26 серпня 2026
