В Бердичеві попрощались з загиблим в 2024 році старшим лейтенантом Анатолієм Солошаком

18.08.2026, 15:48 rio-berdychiv.info

РІО Бердичів №32 від 06.08.2026 вже доступний для перегляду та завантаження у PDF! Головні події Бердичева за тиждень, безкоштовні оголошення, актуальні вакансії та вигідні пропозиції від місцевих компаній! Купуйте новий номер газети №33 від 13.08.2026 у газетних кіосках.Завантажити PDF (32,86 МБ)Народився Анатолій Солошак 21 лютого 1977 року в місті Бердичеві. Родина жила в приватному будинку на Загребеллі, тож навчатись пішов він до восьмої школи. Мав хист до малювання, тому додатково навчався в художній школі, до якої йому теж було недалеко ходити.Потім закінчив Бердичівський політехнічний коледж та Київський політехнічний інститут за професією інженер-технолог ювелірних виробів. Працював на ювелірній фірмі у місті Вінниця, останнє місце роботи — військовий завод. Часто приїздив до рідних в Бердичів, адже власної сім’ї він так і не створив. Був спокійний, врівноважений, позитивний та готовий завжди прийти на допомогу.До лав ЗСУ Анатолій Солошак був мобілізований 8 серпня 2022 року. У спілкуванні з рідними про службу розповідав небагато, хоча йому, як командиру взводу доводилось бувати не лише в якомусь штабі, а майже завжди разом з солдатами і сержантами, там де найважче.Одного літнього дня 2024 року, коли його підрозділ обороняв місто з такою гарною назвою Мирноград, з бойового завдання не повернулась група бійців. За ними вирушила пошукова група, яку очолив Анатолій Солошак… і теж не повернулась. А в районі їх висування, поблизу села Прогрес Гродівської громади, було зафіксовано потужний мінометний обстріл противника.Для розуміння обстановки туди відправили розвідувальний дрон, і його оператор побачив тіла учасників пошукової групи, але зрозуміти чи вони мертві, чи поранені змоги не було. В підрозділі почали планувати евакуаційну операцію, і вранці знову туди послали дрон, та на тому місці вже нікого не було.І хоча незабаром матері прийшло офіційне повідомлення про зникнення старшого лейтенанта безвісти, але саме те відео давало крихту надії рідним, що їх син та брат може бути в полоні.А відтоді для рідних почалося те страшне очікування… Дні змінювалися місяцями. Місяці — роками. А надія не згасала. Вони молилися. Вірили. Чекали. На жаль, надію змінила найстрашніша звістка… Толік не повернеться додому живим.Сьогодні остання путь відважного воїна розпочалась з міського моргу, куди напередодні привезли труну, потім була заупокійна панахида у Хресто-Воздвиженському храмі ПЦУ та шлях до рідного дому на вулиці Чумацькій. Сюди прийшли чи не усі жителі прилеглих вулиць і згадували Анатолія найкращими словами. У церкві скорботну промову говорив міський голова Сергій Орлюк, а біля рідного будинку слова співчуття матері звучали від сільської голови Семенівської громади Наталії Семенюк, для якої Анатолій був племінником чоловіка.На шляху траурної колони сьогодні з прапорами і квітами вишикувались учителі та учні четвертої і восьмої шкіл, співробітники міськвиконкому та працівники магазинів та установ, які знаходяться на Вінницькій. А вулиці Загребелля були встелені живим квітами.На військовому секторі міського кладовища знову звучала молитва від Отця Костянтина, військовий салют та Гімн України, під який труна лягла у приготовлену могилу, а надгробок з фотографією зайняв місце у строю воїнів, які поклали своє життя за волю і свободу України.