​Лідер ОУН Богдан Червак: «Ніхто, включно з Бандерою і Шухевичем, не сміли підняти проти нього голос»

18.08.2026, 15:32 lb.ua

Пане Богдане, чи слід тепер очікувати на перепоховання Степана Бандери та Симона Петлюри?

Зараз є політична воля українського керівництва перепоховати всіх визначних діячів, могили яких є за кордоном. Це стосується і Мельника, і Коновальця, і Бандери, і Петлюри, і Шухевича. Але перепоховання будь-якої людини, чия могила за кордоном, — непроста справа. Треба отримати дозволи родичів і держав, на території яких поховані останки, дозволи на перевезення тощо. Все це потребує часу й зусиль, і поки всі ці процедури не будуть завершені, перепоховання не може відбутися.

У випадку Мельника і Коновальця ці всі процедури були дотримані. Щодо Степана Бандери чи Симона Петлюри я не впевнений, що вже зроблене все необхідне. У Бандери є родичі, тому рішення значною мірою залежить від їхньої волі. Могилою Петлюри в Парижі опікується українська громада, і саме вона має дати дозвіл. Так було у випадку Коновальця: його могилою в Роттердамі опікувалася Українська стрілецька громади Канади, яка погодилась на його повернення на Батьківщину.

Прах Шухевича перепоховати не вийде. Невідомо, що сталося з його тілом. За однією з версій, його вивезли в Росію, а за іншою, тіло спалили, а попіл розвіяли…

І все ж таки є хоч невелика, але ймовірність, що він може бути десь похований в Україні. Тому пошукові роботи тривають.

Гаразд, повернімося до Коновальця. Він народився на Львівщині, яка входила до складу Австро-Угорщини. Якою тоді була суспільна температура, якими були дитячі роки Євгена? Чи зазнав він гонінь через те, що є українцем?

У нас в Україні інколи проявляється хибне уявлення про окупацію: мовляв, є «погана», але є й «хороша». І та, що була за Австрії (у Чернівцях навіть пам’ятник Францу-Йосифу поставили!), нібито «хороша». Але це не так. Будь-яка окупація — зло. І під час окупації, яка була на землях Галичини, політичні, культурні та інші права українців були упосліджені. Українцям не дозволялося мати політичні амбіції, а будь-які намагання поставити питання української держави на порядок денний різко припинялись. Тим не менш, Коновалець виростав у національно свідомій родині і з юних років цікавився громадським і політичним життям.

А коли він переїхав із Жашкова до Львова, то вступив до підпільних студентських організацій, які трактували українську справу й національну ідею як пріоритетну і таку, що її треба піднімати на території, окупованій Австро-Угорщиною. Тобто вже тоді Коновалець мав сформовану свідомість і патріотичні переконання. Він розумів, що рано чи пізно настане час, коли він приєднається до боротьби за незалежну Україну.

А чи мали місце москвофільські настрої на Галичині? Бо на Волині місцеві так сильно ненавиділи поляків, що толерували московітів...

Так, таке було й на Галичині. Там існували москвофільські партії, москвофільські читальні. Багато представників галицької інтелігенції орієнтувалися на Москву як на «братній слов’янський народ». Але Коновалець ніколи не піддавався на чужинські теорії — слов’янофільство, германофільство, полонофільство. Це один із небагатьох українських діячів, біографія якого не вказує на те, що він пережив якусь «еволюцію» чи «дозрів» до того, щоб стати на шлях боротьби за незалежність України.

Євген вивчився на правника у Львівському університеті, а у 23 роки — в 1914 році — був мобілізований до австрійської армії. Яким тоді було ставлення до служби у, по суті, окупаційній армії?

Австрійська армія вступила у Першу світову війну і мобілізувала до своїх лав усіх, кого могла мобілізувати. Євген Коновалець свідомо пішов до австрійської армії, оскільки бачив себе в перспективі як військовика. Він ішов до армії з однією метою — набратися військового досвіду, бо добре розумів, що незалежність України може бути виборена тільки шляхом збройної боротьби. Тому, коли в лавах австро-угорської армії почали формуватися українські підрозділи, зокрема Українських січових стрільців, він одразу опинився там і вже почувався українським вояком, українським командиром.

Власне, про досвід. Маючи за плечима лише 26 років, Коновалець формує Галицько-буковинський курінь січових стрільців, який із іншими стрілецькими частинами звільняв Київ від більшовиків у березні 1918 року. Як така молода людина змогла сформувати військову частину? Тут далися взнаки ті три роки (1914–1917), які Коновалець провів в австрійській армії?

Без сумніву, далися. І в цьому феномен і унікальність постаті Коновальця. Треба розуміти тодішню загальнополітичну ситуацію у Києві і те, що український політикум був інфікований москвофільськими пацифістськими теоріями. Але всупереч таким настроям Євген Коновалець приступив до формування збройних сил Української Народної Республіки у формі Галицько-Буковинського куреня, а той згодом виявився найуспішнішою бойовою частиною.

Більшовикам часто вдавалося запускати своїх пропагандистів в українські підрозділи. Ці пропагандисти деморалізували і переагітовували українців, схиляли їх на бік радянської влади. І єдиним підрозділом, який не піддавався більшовицькій агітації, був якраз Галицько-Буковинський курінь. І не тому навіть, що Коновалець жорстко зривав наміри пропагандистів — хоча і це також було! — але ще й тому, що Коновалець надавав особливого значення ідейному та світоглядному вишколу вояків.

Він постійно їм розказував і пояснював, за що вони воюють, хто справжній ворог і чому необхідно брати до рук зброю і захищати незалежну державу. Тому всі важливі функції, які треба було виконувати в Києві, виконував саме цей підрозділ. Він забезпечував охорону державних будівель і діячів, припиняв саботаж або спроби розхитати ситуацію в місті. Я маю на увазі повстання на «Арсеналі», придушене полковниками Мельником і Коновальцем. Це вберегло Київ від більшовицького перевороту.

Це ми говоримо про січень 1918 року, коли на Київ наступали частини Червоної армії під проводом Михайла Муравйова. А повстання на «Арсеналі» — це те саме «січневе повстання», на честь якого у Києві була названа вулиця?

Саме так. Бій під Крутами відбувся 29 січня 1918 року. А повстання на «Арсеналі» тривало з 16 січня до 4 лютого. Воно збіглося у часі з наступом Муравйова на столицю та з боєм під Крутами. Більшовики підняли його, щоб підтримати вторгнення червоних військ із боку Чернігова. І тоді це була велика проблема, тому що Центральна Рада не могла впоратись із цим заколотом, вона вела безконечні переговори з більшовиками, думаючи, що можна їх переконати не робити того, що вони задумали. Аж поки за справу не взялися Коновалець і Мельник. Вони привели до Арсеналу свої бойові підрозділи і придушили заколот.

А на Центральну раду Коновалець впливу не мав?

Керівництво Центральної ради в основному складалося із прихильників соціалізму. І відповідно до своїх переконань вважало, що російський робітник ніколи не буде воювати з українським робітником. Тому нема чого піднімати питання створення української армії, витрачати ресурси на це. Так вважали Володимир Винниченко й Михайло Грушевський.

Натомість була інша лінія, і з цією лінією безпосередньо пов'язаний Коновалець, який попереджав, що захоплення соціалізмом і пацифізмом в умовах революції, яка вже тоді розгорнулася на українських землях, є небезпечним. Тому, якщо ми хочемо втримати Українську державу, мусимо мати власні добре оснащені збройні сили. Тим більше, що в період мобілізації, яка відбувалася під час Першої світової війни, багато українців отримали зброю. Організувати справжню армію було не так уже й складно, якби на це була політична воля.

Але на це політичної волі не було. До речі, ще один промовистий факт про Євгена Коновальця. Йому весь час пропонували політичні посади в уряді, в Центральній раді. Він принципово відмовлявся, оскільки вважав, що це не головне. Головне — це збройні сили, фронт, бо на фронті буде вирішуватися доля Української держави.

Але коли гетьман Павло Скоропадський прийшов до влади, а потім повернулася Директорія, деякий час Коновалець виконував обов'язки бургомістра Києва. Через те, що в Києві не було політичної влади, а тодішнє керівництво Директорії сиділо у Вінниці, і був потрібен час, щоб воно переїхало до Києва.

Так от, Коновалець весь час казав, що він більше не може перебувати на цивільній посаді, що треба негайно позбавити його функції бургомістра. А він тим часом почне займатися тим, чим повинен займатися: створенням боєздатної української армії. Та навіть коли вже Директорія переїхала до Києва, Коновальця не хотіли відпускати.

Була ідея створити у Києві тріумвірат у складі Петлюри, Коновальця і Мельника та передати їм всю владу, що, на думку ініціаторів, допомогло б навести у Києві та в Україні елементарний порядок. Але Коновалець і Мельник відмовилися. Вони не хотіли політичної влади. Вони бачили себе військовиками і в політичних інтригах не хотіли брати ніякої участі, тому вирушили на фронт і воювали вже у ранзі полковників.

Ви сказали, що була лінія Коновальця-Мельника — націоналістична, військова. Була лінія Винниченка і Грушевського — соціалістична, пацифістська. А Петлюра являв собою третю лінію, коли пішов на угоду з Пілсудським?

Петлюра — це настільки особлива постать в українській історії, що я б не прив'язував Петлюру ані до Винниченка з Грушевським, ані до Коновальця. Він був очільником Директорії, а згодом керував збройними силами Директорії. Тобто був верховним головнокомандувачем, говорячи сучасною мовою.

А Коновалець і Мельник як військовики виконували накази та підпорядкувалися Петлюрі. І мали до нього своєрідний пієтет. Бо вважали, що Петлюра взяв на свої плечі важкий тягар, коли очолив Директорію, а згодом почав керувати її військом. В тій ситуації Петлюра шукав шляхи і можливості це робити.

Зокрема Петлюра підписав так званий договір із Пілсудським, відповідно до якого Галичина відходила до Польщі, але натомість Польща обіцяла боротися проти більшовиків. Зараз історики по-різному це інтерпретують, але Петлюра інтерпретував це однозначно. Він вважав, що більшого зла для України, ніж московський більшовизм, не існує. Тому треба розправитися з цим злом, а потім можна буде вирішувати політичні питання із поляками. Тоді була