Системна криза російської економіки

11.08.2026, 13:58 lb.ua

З середини 2023 року війна Росії проти України перейшла у переважно позиційний характер, за якого відносний паритет спроможностей сторін унеможливив різкі втрати чи звільнення великих площ території. Ця війна є конвенційним симетричним конфліктом технологічно близьких держав — оскільки очевидна неспіврозмірність у, наприклад, кількості населення чи фіскальних ресурсах компенсує, хоч і не в повному обсязі, допомога партнерів України. Відтак, як чимало схожих за характеристиками воєн у минулому: Громадянська війна у США, Перша Світова, Ірано-Іракська, навіть Холодна війна — конфлікт України та Росії став протистоянням економік.

І якщо українська економіка може розраховувати на значну підтримку з боку Заходу, то для російської подібна опція недоступна — Пекін, очевидно, не готовий виступати в ролі донора. Враховуючи небажання Кремля йти на мир, можемо стверджувати, що війна триватиме доти, доки Москва здатна акумулювати на неї кошти. Однак, цей час обмежений, оскільки у самій економіці серйозні проблеми, які лише загострюватимуться.

Федеральний бюджет РФ на 2026 рік передбачав надходження у розмірі 40,27 трлн. рублів та видатки в 44,06 трлн. Уряд Росії заклав плановий річний дефіцит у розмірі 3,8 трлн. рублів, або 1,6% ВВП. Однак, цей проект бюджету складалм в кращих макроекономічних та військово-політичних обставинах, відтак його виконання виявилось неможливим. Запланований на весь рік обсяг дефіциту було заповнено за дещо більше, аніж перші два місяці, пік дефіциту, 6 трлн. рублів, прийшовся на травень, після чого знизився у червні до 5,7 трлн.

За оцінками близького до Кремля Центру макроекономічного аналізу і короткотермінового прогнозування (ЦМАКП), виконання бюджету 2026 доречно очікувати з дефіцитом у 7 трлн., або 3% ВВП, що у 1,5 рази перевищує оновлений плановий показник річного дефіциту в 4,8 трлн. Зазначимо, що це доцільно вважати за консервативну оцінку, оскільки негативні явища в економіці РФ, що прогресують, як і посилення “війни міст” збільшують вірогідність непередбачених витрат.

Причиною перевищення плану дефіциту є недоотримання бюджетом надходжень у порівнянні з планом, у першу чергу нафтогазових, на початку року, коли Urals продавали суттєво нижче закладеної в кошторисі ціни в 59 доларів США, що не вдалося компенсувати податковими надходженнями, які набувають все більшого значення на тлі зумовленої українськими ударами кризи в російській нафтогазовій сфері — збільшенні ставок ПДФО, податку на прибуток підприємств (ППП), зниженні порогу сплати ПДВ для бізнесу та збільшенні ставок різного роду зборів.

Щодо нафти Urals важливо зробити ремарку: її реальна ціна від початку вторгнення не відповідає “ринковій” — санкції й удари суттєво звузили коло можливих імпортерів та логістичні шляхи, відтак покупці часто отримують нафту з дисконтом у 8-15 доларів за баррель.

10 червня 2026 року Державна Дума РФ прийняла поправки до бюджетного кодексу, які надали уряду Росії право нарощувати дефіцит бюджету понад планового без попереднього оголошення спрямування цих коштів. При цьому, Міністерство фінансів відтепер зможе залучати новий внутрішній борг понад визначений бюджетом ліміт.

Фактично, з червня уряд РФ отримав карт-бланш на нарощування дефіциту та боргу згідно власних потреб без жодного контролю з боку Думи, обмеженням виступають лише залишки коштів у бюджетних фондах. І очевидно, що у першу чергу витрати зумовлені потребою підтримувати воєнні видатки або супутні до них. А сам факт подібного рішення вказує, що Мінфін як мінімум допускає потребу у подальшому збільшенні боргу.

Останні роки стали наочною демонстрацією, що владна система РФ жорстко зав’язана на рішеннях її особисто Путіна. Тому, допоки він хоче продовжувати війну, завданням технократичного економічного блоку уряду буде знаходженн грошей на продовження “СВО” тут і зараз, за потреби жертвуючи макроекономічною чи фіскальною стабільністю у довгостроковій перспективі, тому що у чинній матриці ухвалення рішень всередині РФ у членів уряду, депутатів тощо відсутня альтернатива.

Це означає, що реальна межа нарощування бюджетного дефіциту та федерального боргу вимірюється виключно обсягом ресурсів, що залишаються в економіці Росії. Державний борг зараз становить близько 20% від ВВП, що мало, однак ставки за боргом у облігаціях федерального займу (ОФЗ), на які припадає понад 75% усього боргу, сягають 15-16% річних, і зараз РФ виплачує на обслуговування боргу до 9% бюджету, при цьому дохідність довгих ОФЗ демонструє тренд на ріст протягом літа, поки сильний рубль роками зменшує вплив нафтогазових доходів.

У випадку браку коштів очевидними є три варіанти дій: збільшення доходу, зменшення видатків і ефективніше використання наявних коштів. Перша опція недоступна через санкції та удари України по нафтогазовій галузі й ритейлу. Секвестр як федерального, так і регіональних бюджетів, особливо у разі посилення контролю міністра фінансів Сілуанова за останніми, є реальною перспективою, однак темпи реальної інфляції, які акселеровані паливною кризою, роблять секвестр лише тимчасовим заходом. Тому уряд РФ братиме кошти на війну з банківської системи та у громадян безпосередньо через вірогідне подальше збільшення податкових ставок й перегляд податкових пільг.

Ліквідна частина Фонду національного добробуту, який роками був джерелом покриття касової нестачі, скоротилася до 3,4 трлн. рублів. Відтак найважливішим інструментом фінансування федерального дефіциту і надалі залишатимуться ОФЗ. Через це Сілуанов та Решетніков (міністр економрозвитку), як і великий бізнес та ВПК (чия рентабельність обмежена нормативно, показник рентабельності станом на зараз близько 1,5%) послідовно публічно тиснуть на ЦБ РФ для зниження ставки.

З літа 2025 регулятор послідовно знизив облікову ставку з 21% до 14%, проте емісія ОФЗ чи залучення кредитів для підприємств за такою ціною є надто дорогим. Останні зниження ставки відбувалися на радше “косметичні” 0,25%, і подальше зниження не є гарантованим з огляду на потужний проінфляційний вплив паливної кризи.

Поєднання макроекономічних та військово-політичних факторів створило для економічного блоку РФ ситуацію, при якій будь-яка зміна гарантує не виправлення поточного стану справ, а лише різні варіанти його погіршення. Підвищення або стабілізація ставки означають дорогі запозичення на внутрішньому ринку та банкрутства суб’єктів економіки.

Якщо ж ЦБ РФ піддасться тиску на подальше зниження, то, попри зменшення кредитного тиску на ВПК і регіони, таке рішення призведе до загрозливого росту інфляції у державі загалом, знецінення рубля, а також до відтоку вкладів з банків, що знизить стабільність фінансової системи та додатково розжене інфляцію. Заморозка або часткове обмеження видачі банківських вкладів можуть зменшити негативні фінансові ефекти ціною втрати довіри до фінансової системи і національної грошової одиниці.

Отже, обидва варіанти погані, і хорошого немає, тому що визначальний вплив на російську економіку здійснюють позаекономічні фактори: війна проти України та супутні санкції. Російський фінансовий блок змушений перенаправляти кошти на підтримку військових дій з інших статей видатків, водночас висмоктуючи з економіки дедалі більше ліквідності, що торпедує довготривалу стійкість російської економічної моделі заради моментної вигоди. Час працює проти РФ.

Російська Федерація є спадкоємницею Радянського Союзу в контексті ресурсної централізації. Де-юре федеральний бюджет акумулює близько половини усіх доходів, решта залишається регіонам. Де-факто розподіл надходжень абсолютно нерівномірний. Близько 20 суб’єктів РФ є нетто-профіцитними завдяки наявності корисних копалин та/або концентрації ділової активності великого бізнесу й державних корпорацій: Москва, Санкт-Петербург, Татарстан, Тюменська область, Ямало-Ненецький Автономний округ (ЯНАО), тощо.

Абсолютна більшість регіонів ще до початку великої війни проти України були хронічно дотаційними, оскільки левова частка доходів регіональних бюджетів залежить від надходжень від ПДФО та ППП. І якщо перший є відносно стабільним, то другий часто зазнає оптимізації з боку бізнесу, а у часи криз природним чином зменшується і страждає від інфляції. Соціоекономічна стабільність суб’єктів федерації критично залежна від трансферів із федерального бюджету у вигляді субсидій, субвенцій, тощо. Метою саме такої побудови фінансової архітектури є гарантія політичного контролю центру над периферією. Наслідком є неможливість фінансової самозарадності та поглиблення кризи у складні часи.

Також доречно зазначити, що федеральний центр має більше свободи як у статтях своїх видатків, так і у способах компенсувати нестачу дохідної частини кошторису, у той час як утримання інфраструктури транспортної, медичної, освітньої сфер, здійснення соціальних виплат лягає на місцеві бюджети. Не слід забувати і про плани щодо залучення контрактників до ЗС РФ, які спускає регіонам центр, що породило “гонку” виплат контрактникам між регіонами.

Економічні наслідки війни Росії проти України рік за роком дестабілізують фінанси суб’єктів РФ. За 2025 рік обсяг сукупного регіонального фіскального дефіциту зріс у 3,6 рази, ріст видатків в середньому удвічі випереджав зростання доходів. У 2026 році, за даними СЗРУ, за І квартал 2026 року доходи регіонів зросли на 0,5% (20,7% річного плану), поки видатки показали ріст на 4,3%, що поглиблює фіскальний розрив.

Тривожним для РФ сигналом є те, що яскраві ознаки погіршення фінансового становища демонструють регіони, що традиційно залишалися найбільш стабільними контрибуторами федерального бюджету: Ленінградська, Оренбурзька, Тюменська області, Республіка Комі, ЯНАО, Ханти-Мансійський автономний округ. Загострення економічної кризи і остаточний перехід економіки у рецесію (можливо, це відбулося вже) у подальшому завдасть новий сильний удар по бюджетам регіонів, які були центрами ділової активності, у першу чергу Москві та Санкт-Петербургу.

Мінфін та бюджетний комітет Думи регулярно закликають регіони шукати будь-які способи скоротити видатки, як шляхом оптимізації, так і відмови повної або частк