В Бердичеві попрощались з Юрієм Буряковим, який воював з перших днів повномасштабного вторгнення

13.07.2026, 18:50 rio-berdychiv.info

Юрій Буряков народився в Бердичеві 13 березня 1984 року. Родина жила в п’ятиповерхівці поблизу колишньої військової частини по вулиці Білопільській, тож навчатись Юрій пішов до 14 школи, яка була буквально через дорогу від дому.Коли мотопіхотний навчальний полк ще функціонував, усі сусідні діти бігали до його клубу дивитись кіно, а потім в них була інша розвага – бігати по руїнах колишніх військових казарм та інших будівель.Після школи Юрій здобув фах будівельника, який «кормив» його маже все життя. Після строкової служби він трохи попрацював в місцевій колонії, а потім почалась довга епопея різноманітних будівництв. В Бердичеві, в Житомирі та в Москві. Хіба ж міг він тоді знати, що з колишніми колегами та замовниками йому доведеться зустрітись вже зовсім в інших умовах.Після чотирнадцятого року вектор будівельних відряджень, звичайно ж, змінився на європейський. Тут цінували робочі руки та добрі вміння ще краще, ніж на росії. І можливо, Юрій зміг би збудувати в Європі ще не один будинок чи заклад, якби нашому північно-східному сусіду не закортіло землі та крові українців.Вже наступного дня після того, як ракети і бомби полетіли на мирні українські міста, Юрій разом зі своїми сусідами по під’їзду вже були на збірному пункті військкомату. А після кількох організаційних днів він вже був зарахований до ЗСУ.Кмітливий воїн швидко опанував найновіші зразки озброєння – протитанкові ракетні комплекси «Джавелін» та «НЛАВ», і з їх допомогою підбив чимало ворожої техніки з тих кілометрових колон, які сунули на нашу землю на Харківщині та Донеччині.Коли військова тактика змінилась, так само успішно він освоїв керування безпілотниками та ФПВ-дронами. І коли Юрій побачив, як ці «пташки» філігранно нищать агресорів, то хотів їх запускати все більше і більше, але у війську тоді був серйозний дефіцит цієї зброї, тому давали її дозовано і не всім.Щоб перевестись з 54 бригади в 95-у, де на день оператору давали більше десятка дронів, військовий мусив піти в СЗЧ. Але це не було його відпусткою чи відпочинком, адже він вже з першого дня «тормошив» своїх майбутніх командирів, щоб швидше оформлювали документи на переведення. А згодом, разом із такими ж затятими мисливцями на русню та їх техніку, Юрій Буряков перевівся в 147 десантно-штурмову бригаду, яка постійно була на вістрі ворожих атак.Приїздив до Бердичева лише у короткі відпустки, заспокоював дружину і батьків, що все в нього добре, зустрічався з друзями та знайомими щоб роздобути ще щось для служби та для побратимів. Постійно спілкувався з бердичівськими волонтерами та дуже радів смаколикам, які вони надсилали до їх підрозділу, особливо подобалось сало та чебуреки.Чотири з половиною роки доля була на стороні відважного воїна, але щось у один з літніх днів кінця червня пішло не так. Юрій з побратимами повертався з позиції і радів, що більше туди не потрібно буде йти. Адже, командир, нарешті, дозволив її змінити, бо КАБи там вже давно все зрівняли з землею і знаходитись на тих координатах було вкрай небезпечно.Йшли знайомою посадкою, яку прочісували перед цим не раз, і знали, неначе власний город. Сміялись, шуткували, спішили на короткий відпочинок. Та підлий ворог тієї ночі теж не спав, і на перевірені стежки дистанційно насипав свіжих мін… Фатальний крок, вибух і темнота…Побратими зробили все, щоб максимально швидко евакуювати Юрія на стабілізаційний пункт, а потім і до медичного закладу. Тиждень в лікарні Дніпра боролись за життя відважного воїна кращі лікарі, але навіть вони не змогли зробити чудо…Сьогодні провести Юрія Бурякова в останню путь зібрались родичі, друзі, знайомі, однокласники, сусіди та побратими. Такої кількості людей давно не було в Гарнізонному будинку офіцерів, а перед цим в церкві на Корніловці, та біля рідного дому по Білопільській.Побратими не стримували сліз розповідаючи про те, яким добрим та надійним був їхній бойовий товариш. Друзі згадували спільні справи, а сусіди розповідали за його чудову сім’ю. Дружина Юрія працювала в податковій інспекції, весь колектив якої сьогодні прийшов її підтримати в тяжку годину. Так само прийшли і майже всі колеги його сестри з стоматологічної поліклініки.Скорботні промови в траурному залі виголосили міський голова Сергій Орлюк та голова спілки родичів загиблих бердичів’ян Володимир Катюшко. А потім траурна процесія рушила вулицею артилеристів, зайнявши практично всю її довжину.На військовому секторі міського кладовища знову звучала молитва і до труни полеглого героя знову вишикувалась довга черга тих, хто прийшов віддати останню шану загиблому. Знову звучав салют, а під звуки Гімну України тіло Героя знайшло останній прихисток в рідній землі.Багато людей тут були вперше і з жалем і острахом лічили ще незаповнені ряди…Підпишіться на нашу розсилкуОтримуйте останні новини прямо у свою поштову скриньку.[mc4wp_form]Підписавшись, ви погоджуєтеся з нашими Умовами використання та визнаєте практику обробки даних у нашій Політиці конфіденційності. Ви можете скасувати підписку в будь-який час.