Цей щем нездоланний, як фарс-мажори
Знаю, що святий Петро вже відкриває перед тобою ворота до Царства НебесногоПрощавай, Друже. Без тебе наче без однієї струни на гітарі, чи без ноти на нотному стані. Шкода, що не встиг зробити багато задуманих справ.Ти притягував до себе людей не лише своїм пісенним талантом. Ти відкривав для них свою щиру, наповнену добром і Божим Даром душу. Ніколи не чув від тебе самовихвалянь і брязкання нагородними знаками. Ти знав собі ціну, але ніколи не був зверхнім, і не намагався затьмарити когось своєю винятковістю. Ти просто писав, співав і радів від того, що людям це подобається.Коля, завжди захоплювався твоїм унікальним даром впізнати співака, який відчує твою пісню так, як ти. Це були чудові дуети. Це була жива гармонія української тонкої мелодійності і ніжної гри слів, що бездоганно лягали на гарну музику і летіли до твоїх шанувальників.Ви з Наталею були прекрасною парою і дуже відповідальними батьками. У мене перед очима ота сцена, коли ти з сином заграли вдвох: ти на гітарі, а Сашко на клавішних. Знаю, як ви оберігали свою дитину, як хотіли родинної гармонії і як ти захоплено тоді підігрував синові, аби йому хотілося насолоджуватися музикою ще і ще.Я тоді не втримався і зробив це фото. Просто, на згадку. І навіть у страшному сні не міг подумати, що публікуватиму його з такого приводу… Господи, ти ж ще хвалився жартівливо мені цим басейном.Ти якось мені сказав: “У тебе класні вірші, обов’язково щось покладу на музику і заспіваю”. Навіть вже обрав одного про “маленьке село, забуте богами, де мама чекає біля воріт сина”. І навіть вже наспівував його… Певно, в пам’ять про тебе, друже, спробую сам покласти на музику цього вірша. Але, звісно, так, як ти, не заспіваю.На жаль, зараз виринув із пам’яті інший вірш, якого ти не читав. Але нехай він стане посв’ятою тобі, дорогий Миколо Янченко:Час пробіг – і нема, клич не клич,Він далеко тепер, в іншім світі.І все більше знайомих обличвикарбовують на граніті. Відлітають гуртом і дощем.А збираються дуже скоро,Залишають по собі щем,Нездоланний, як фарс-мажори…Сьогодні, думаю, ми, як завжди, могли б обійтися без офіційних церемоній із заслуженими та народними, хоча, нарешті, маєш визнати, що ти ці звання і цю народну любов заслужив своєю невтомною вдачею і своєю творчою натурою, яка береться від землі, від Бугу. Від нашого найкращого в світі краю, Поділля.Спочивай з Богом, мій Друже. Щирі співчуття родині і кожній людині, до серця якої ти доторкнувся своїм талантом.Шанобливо Анатолій Жучинський,Заслужений журналіст УкраїниАвтор: Анатолій Жучинський
- Останні
- Популярні
Новини по днях
3 липня 2026
