Головред Ukraїner International Крістофер Етвуд: «Найсильніше, що Україна може зараз робити, це мати емпатію до інших»

28.05.2026, 09:37 lb.ua

Яким ви бачите нинішній стан взаємин між Україною і США? Чи навчились ми працювати з Америкою Трампа?

Я не думаю, що хтось може навчитися працювати з Америкою Трампа. Це дуже транзакційна Америка. Марсі Шор добре пояснює це як політику гангстерів.

Мені здається, США завжди мали до України квазінеоколоніальне ставлення. І Трамп зробив його більш вираженим. Якщо подивитися на угоду про рідкісноземельні мінерали, то вона, по суті,про збагачення самого Трампа і його друзів. Україну він розглядає як ресурс. У відносинах з Україною шукає вигоду.

А втім, Україна непогано справляється. Головне — не надто довіряти Америці й налагоджувати партнерства з Європою.

Як сказав у Давосі премʼєр Канади Марк Карні, країни середньої ланки, тобто ті, що не є супердержавами, але мають певні потужності, мають триматися разом. І думаю, що Україна завдякиздатності захистити себе й розвивати військові технології протягом цих чотирьох років довела свою приналежність до цієї групи країн. Думаю, саме це Україна зараз і робить.

Чи навчилась Україна за роки повномасштабної війни говорити про себе зі світом? Чи зробила висновки з помилок?

Найбільша помилка, яку я бачу, полягає в тому, що досі є журналісти й активісти, котрі апелюють до тих самих тез, що у 2022-му. Звісно, тоді це працювало, бо всі хотіли підтримуватиУкраїну, адже це був такий обурливий випадок порушення міжнародного права. Але світ відтоді сильно змінився.

Тепер Трамп при владі, США розпочинають власні війни агресії. Скажімо, Штати вторглись у Венесуелу, але ніби й не робили цього — просто викрали президента країни й посадили в тюрму. Атоді репер Tekashi 6ix9ine, вийшовши з вʼязниці в Нью-Йорку, розповів, що сидів разом з президентом Мадуро і що той класний хлопець.

І це так дивно — бачити, як американський репер каже, що іноземний диктатор, якого він зустрів у тюрмі, — класний хлопець. Оце світ, у якому ми тепер живемо.

Тепер усі стурбовані власною стабільністю. Кожен бачить траєкторію, якою рухається світ, і розуміє, що вона зовсім не позитивна. Тепер говорять про бульбашку ШІ й обговорюють, що ми напорозі нової фінансової кризи зразка 2008-го.

Тож усі нервові й нажахані. Тому меседжі взірця 2022 року більше не працюють. Бо коли ти маєш відчуття нормальності, то можеш мати певні моральні зобовʼязання. Але якщо мені вистрелятьу ногу, а тоді попросять зробити щось відповідно до моїх моральних зобовʼязань, то мені буде значно складніше впоратися з цим.

Нині багато хто у світі почувається, ніби вони на межі. Тож думаю, що найсильніше, що Україна може зараз робити, — мати емпатію до інших і висловлювати її. Бо всі розуміють, щовійна — це погано. Відчувати біль, але запитувати інших, як вони, — це дуже глибокий вчинок. Люди такого не забувають.

Я став найкращими друзями з тими, кого зустрів у дуже складний особистий період чи то фізичного болю, чи терапії травми. Бо люди бачили, що мені недобре, але мені все одно не байдуже доних.

Після обрання Трампа люди почуваються особливо вразливими, і вони бачать, коли хтось дозволяє собі бути вразливим поруч з ними. Думаю, це те, що я пробую робити в Україні. Хоча маюпрояснити: я не думаю, що така поведінка має стати обовʼязковою для українців.

Бо українці проходять через війну, спробу знищити їхню ідентичність, їх самих, забрати й індоктринувати їхніх дітей. Тож не можна вимагати від когось у такій ситуації бути чутливим доінших. Але якщо для когось це можливо, то це найкращий спосіб говорити з міжнародною спільнотою.

Я не українець і не можу ним стати. Я не можу народитися заново чи стерти власну ідентичність білого американця. Але можу використати привілей і комфорт, забезпечений мені цієюідентичністю. Можу взяти на себе цю роботу: говорити емпатично, не бути байдужим до того, через що проходять інші.

Ви кажете, що можете взяти на себе цю емоційну роботу. Але ж ви живете в Києві вже близько року і також проходите через фізичний та емоційний досвід його жителів. Як це впливає навас і ваш підхід?

2022 року я саме був у львівському кафе, коли отримав лист від Марсі Шор, яка була тоді, здається, у Польщі. У тому листі вона говорила про те, як вчить студентів: талант накладаєобовʼязки. І мій етичний, моральний обовʼязок — використовувати талант на благо спільноти й суспільства. Це зрезонувало, бо я сам думав про щось подібне.

Звісно, я втомлений. Я пройшов таку саму зиму, як інші кияни. І мені не бракує емпатії до себе самого. Але я впевнений, що маю моральний обовʼязок виконувати цю роботу, колиможу.

Останнім часом я часто згадую фразу Юрія Шевельова про те, що Україна — це не просто територія, а сукупність людей, які тут живуть. Тож коли живу тут і беру участь у житті суспільства,я не є українцем, але стаю частиною України.

Але ви також американець, який глибоко переживає те, що відбувається зараз із його країною. Це не посилює втому, не наближає вигорання?

Ми маємо цей термін WASP на позначення білих американців англосаксонського походження, що сповідують протестантизм. Я належу до цієї групи. І все, що робиться у світі,відбувається мені на благо. Це, на жаль, реальність, якої не уникнути.

Тож відчуваючи виснаження і тиск, я розумію, що ці тиск і виснаження не такі сильні, як у тих, хто не має привілею бути в моїй позиції. Думаю, я маю цей обовʼязок, накладений недержавою, а елементарною людяністю.

Чи змінили щось у тематичних пріоритетах Ukraїner International, відколи ви очолили видання в грудні 2025-го?

В Ukraїner мене зачепило, що це і культурний проєкт, і медіа. Його метою є не лише реагувати на новини й будь-що, що відбувається у світі, а будувати звʼязки й закладати основи,розповідати історії з України, а для Ukraїner International — також розповідати історії світу для українців.

Попередня головна редакторка видання Анастасія Марушевська мала дуже подібні до моїх погляди на адвокатування України за кордоном. Утім якщо говорити про зміни, то ключова полягала втому, який фокус ми тримаємо при створенні контенту. Цю зміну також помітно в тому, як я та інші мої колеги проводять інтервʼю.

Я міркую про інтервʼю не лише як про журналістську практику, але як про можливість налагодити з кимось звʼязок.

Це добре видно вже в моєму першому інтервʼю — з історикинею Кімберлі Сент-Джуліан-Варнон. Я не соромлюся будувати розмову, виходячи з власних поглядів і цікавлячись поглядамиспіврозмовниці. Скажімо, в Кімберлі мене цікавила не лише її експертиза, але й її досвід бути чорною жінкою-науковицею.

Ukraїner — це, по суті, енциклопедія України та її життя, історії різних ідентичностей її жителів. Тож за можливості я намагаюся дізнатись щось цікаве про культуру іншого, ілиш тоді можу презентувати український контекст через призму його чи її досвіду.

Наприклад, наша іспанська команда хотіла зробити матеріал до роковин бомбардування Герніки, що було 1937 року під час громадянської війни в цій країні. Тоді демократичні країнивідмовилися втручатись у справи Іспанії, але всі тогочасні фашистські сили втрутилися. Одним з найгірших звірств стало бомбардування міста й убивство цивільних.

Минулоріч президент Німеччини відвідав заходи памʼяті цієї трагедії і сказав, що це нагадування не допускати подібного більше ніколи. І якщо подивитися на цю ситуацію і те, що Росіяробить в Україні, то легко знайти точки входу до солідарності з іспанцями.

Бо якщо хтось з іспанців скептично ставиться до підтримки України, звернення до цієї історії і оповідь української історії через призму цього досвіду — це значно потужніше, ніжпостійний показ зруйнованих будинків і понівечених людей. Звісно, ці кадри теж потрібно показувати. Але не можна змусити людей співпереживати, просто вказавши на щось погане.

Наша французька команда мала ідею матеріалу до Дня перемоги, який у Франції відзначають 8 травня. Для них цей день позначив кінець нацистської окупації. І ми вирішили запропонуватифранцузькій аудиторії уявити, як це: звільнитися від окупації і майже одразу опинитись у ній знову. Бо українці, які, звільнившись від німецької окупації, опинилися в окупації радянській, не відчулиполегшення. Обидва режими були тоталітарними.

Наскільки уніфікованим чи, навпаки, унікальним є контент для кожної мовної версії Ukraїner International?

Ми розглядаємо кожну мовну версію як окрему редакційну команду. Кожна має свого куратора. До всіх великих дат чи свят стараємося створювати уніфікований контент. Намагаємось адаптуватидля мовних версій релевантний контент від української редакції. Наприклад, серію репортажів з прифронтових містечок від Мирослава Лаюка.

Водночас заохочуємо ці іншомовні команди створювати більше оригінального контенту. Адже матеріал до 8 травня не може бути однаковим у німецькій, французькій чи англійській версіях. Тесаме стосується інших команд, де серед активних є іспанська, турецька, японська, португальська, польська й інші.

Наприклад, у Японії відкрили філію Пласту, і японська команда пішла поговорити із засновниками. Турецька команда не робила матеріалу про святкування Різдва, як інші європейські версії.Для турецької аудиторії це подали як історію традиційних ритуалів, але без акценту на християнстві.

Як ви працюєте з історіями з фронту? Здається, зараз вони вже не так резонують.

Усе залежить від того, як їх подати. Антиросійський контент заходить дуже добре. Інфлюенсери в соцмережах збирають великі охоплення завдяки фіксації на русофобії. Але ми намагаємосяпостійно експериментувати.

У нас добре заходять історії про досвід ветеранів. Скажімо, недавно ми випустили історію про порятунок пораненого бійця — вона зібрала багато переглядів, адже показала і кадри з полябою, і певний успіх. Однак працювати з цією темою складно. Виклик Ukraїner у тому, щоб показати аудиторії певну форму людяності.

Наприклад, нещодавно разом волонтерською командою Українського ПЕН я возив книжки в бібліотеки Харківщини. Одна бібліотекарка показала нам відео знищеного танка — таких відео є мільйонив тому ж Х. Відмінність була в тому, що вона знала людей, які перебували всередині танка і загинули там. У цей момент вона ледве стримувала сльози.

Це момент, з яким люди можуть співвіднестися, адже це пр