«Я дуже боюся, що Женя може не дочекатися звільнення»
33-річний цивільний Євген Стефанішин потрапив у російський полон у березні 2022 року, коли намагався дістатися до Ізюма. Російські військові затримали його поблизу річки Сіверський Донець.
Згодом рідні Євгена дізналися, що спочатку його утримували в Курську, потім — у Муліно Нижньогородської області, а пізніше перевезли до СІЗО у Вязьмі Смоленської області.
За свідченнями звільнених полонених, Євген перебуває там у тяжких умовах, а стан його здоров’я значно погіршився. В одному з листів він повідомляв про сильний біль у спині та втрату чутливості в руці й нозі. Його сестра Дамира побоюється, що через виснаження та відсутність належної медичної допомоги брат може не дочекатися звільнення.
«На початку повномасштабного вторгнення Женя був в Ізюмі на Харківщині. А я з дітьми перебувала в наших рідних у селі Куньє Ізюмського району. 27 лютого 2022 року під час обстрілу села загинув Женін однокласник. Брат дізнався про це і вночі пішки пройшов близько двадцяти кілометрів з Ізюма до села, щоб попрощатися з другом. На той час навколо села вже стояли російські військові. Їх було так багато, що, здавалося, більше, ніж місцевих жителів. Наше село оточене пагорбами, і з бабусиного подвір’я було видно, як росіяни облаштовували позиції, ставили танки. 7 березня брат вирішив повертатися в Ізюм. Потім мені зателефонувала мама і повідомила, що Женя зник».
«Ізюм та навколишні села перебували під російською окупацією. Ми не могли нічого перевірити, нікого розпитати, знайти свідків. Коли наші військові звільнили цю територію, ми почали пошуки. Здавали зразки ДНК, бо боялися, що він міг бути серед людей, похованих у лісі. Пізніше вдалося з’ясувати, що 7 березня Женя йшов до Ізюма, і йому потрібно було перебратися через річку Сіверський Донець. Пішохідний міст обстрілювали, тому він разом з іншим чоловіком вирішив спробувати переплисти річку. У Жені із собою були ліки для людей, які ховалися в підвалі, банка варення та сумка з документами. Він сховав сумку під деревом і підійшов до берега. Там їх зупинили двоє російських військових. Женя пояснив, що він цивільний, сказав, де лежать його документи, і запропонував їх показати. Але росіяни вирішили, що чоловіки брешуть, посадили обох у мікроавтобус і повезли. Того другого чоловіка згодом обміняли, а Женя залишився в полоні».
«Приблизно в січні 2023 року зі мною зв’язалися жінки з родин захисників острова Зміїний. Виявилося, що їхні близькі перебували в російському полоні разом із моїм братом. У середині лютого 2023 року нам вдалося отримати від нього відеодзвінок. Це організували через російський пропагандистський проєкт. Пізніше звільнені полонені розповідали, що в Муліно умови утримання були значно кращими, ніж в інших місцях. Їх годували, давали книжки, дозволяли прогулянки. Восени 2023 року з нами зв’язався ще один звільнений полонений. Він розповів, що перебував із Женею у Вязьмі Смоленської області. Звільнені полонені розповідають, що у Вязьмі їх утримують у нелюдських умовах. У Жені є проблеми зі спиною — міжхребцева грижа. За свідченнями людей, які його бачили, стан здоров’я брата в полоні значно погіршився. Ми отримали від нього лише кілька листів, причому вони надходили із затримкою приблизно в пів року. В одному з них Женя писав, що в нього болить спина і він не відчуває руки та ноги. Женя дуже схуд: за наявною інформацією, при зрості 184 сантиметри його вага становить приблизно 54 кілограми».
«Він дуже добрий, відкритий, душа компанії. У нього багато друзів, і він дуже любить дітей. Коли почалося повномасштабне вторгнення, у мене було двоє дітей. Женя допомагав мені їх ростити, багато часу проводив із ними. Зараз у мене вже троє дітей і про наймолодшу він знає тільки з листів. Якщо близькій людині потрібна допомога, Женя зробить усе можливе. Коли в мене були складні обставини в особистому житті, він серед ночі проїхав двісті кілометрів, щоб допомогти мені зібрати речі і переїхати. Звільнені військові розповідали, що Женя підтримував їх, розповідав історії, анекдоти, говорив про нашу родину. Один із військових сказав мені, що вони самі трималися завдяки моєму братові».
«Загалом я дуже розчарована тим, як відбувається робота з повернення полонених. Я розумію, що Росія перешкоджає обмінам, але хочу бачити більше конкретних дій і результатів. Мене не раз застерігали, що публічність може нашкодити братові. Я чула такі слова навіть під час зустрічей із посадовцями, але все, що я робила, допомогло мені дізнатися, де Женя, з ким він перебував і що з ним відбувалося. Мені дуже хочеться, щоб родини полонених активніше об’єднувалися. Я перебуваю в групі родичів людей, яких утримують у Вязьмі. Нас багато, але коли потрібно разом підготувати звернення, записатися на зустріч чи подати інформацію, відгукуються одиниці. Мені боляче бачити, коли люди перестають шукати можливості щось зробити. За ці роки я дуже виснажилася. Буває, що вже немає ні сил, ні віри в те, що щось зміниться. Але в мене є мама, є троє дітей і є Женя, який досі в полоні. Я дуже хочу, щоб Женя повернувся живим, обійняв маму. Хочу, щоб він знав, що ми не перестанемо боротися за його повернення».
Слідкуйте за новими матеріалами у рубриці Полонені на нашому сайті.
- Останні
- Популярні
Новини по днях
23 жовтня 2026
