Ірина Фаріон: “Завтрашній день - це те, що ми думаємо сьогодні”. Частина 108
Публікуємо відоме інтерв’ю видатної мовознавиці Ірини Фаріон від 26 січня 2023 року. Саме це інтерв’ю з багатої спадщини Ірини Дмитрівни - майже 620 тисяч переглядів, набрало найбільшу кількість коментарів - більш ніж 8500. І майже все, сказане в ньому, надактуально і сьогодні.
Епізод 1: Інтро
- … Соціум несправедливий до жінок?.. А жінки справедливі до соціуму?
- Як Ірина Фаріон ставиться до гомеопатії?
- В мене щодня романтичне побачення з коханої людиною.
- Я піднімаю цю тему часто публічно тому, що мені не байдуже…
- … На колінах сиджу в дуже сильного чоловіка
- ЛГБТ - це не абревіатура, це живі люди, нічим не гірші, ніж ми з вами…
- Плакала, витерлась, пішла далі …
- Я точно не маю мети Вас переконати, але я маю мету Вас зрозуміти.
- Все, закрили цю тему, то що ми з вами це будемо обговорювати?..
Епізод 2: Усе вже виплакала
- Добрий день! Це “Ніхто не буде дивитися” - розмови про книжки та цінності з людьми, які читають. Протягом останніх, мабуть, семи років я дивилася різноманітні інтерв'ю з моєю сьогоднішньою героїнею і дуже заздрила інтерв'юерам. І хотіла опинитися на їхньому місці. Тому сьогодні мені дуже бентежно, бо моя гостя - це діва українського націоналізму, громадська діячка, науковиця Ірина Фаріон.
- Дякую. Слава Україні!
- Героям слава! пані Ірино останні років 20 щонайменше вас називали радикальною, божевільною, жінкою не в собі; відкривали навіть кримінальні справи…
- І не одну…
- … за Ваші висловлювання, які сьогодні стали трендом. Сьогодні усі говорять про московитів так само, як Ви говорили завжди, коли вас упосліджували за це. Скажіть, чи відчуваєте Ви якщо не образу, то внутрішнє ось це: “А я ж казала!..”? Чи не відчуваєте Ви, що ви говорили правду - те, що зараз на устах у всіх, але до вас не дослуховувались?
- Якщо відповісти “так”, то це, напевно, буде дуже плитко тому що кожен має просто робити те, у що глибочезно вірить. Я робила це давно, років 20 тому, тому що це була моя віра, моє переконання і мої цінності. Тепер це стало вірою багатьох людей і тому вони це говорять. Я сподіваюся що це стало їхньою вірою, а не як Ви слушно сказали - “трендом” чи модою, чи на хвилю скочили, розумієте? Тому якщо бути глибокою і мудрою, то які можуть бути претензії до тих, які тоді цього не сприймали? Вони жили в свому часі і в свому вимірі, а я мала робити те, що тоді відчувала. І я це робила. Чесно кажучи, я не очікувала тоді … в якому це було році? Мої студенти намалювали ці плакати, які мене завезли в політику в 2003 році. А перші плакати, які зробили багато шуму, були намальовані ще в минулому тисячолітті - в 1998 році. І ми це робили дуже щиро і відрухово - навіть так, що абсолютна більшість українського суспільства взагалі на це не звернула уваги. А тепер минуло років 20 чи більше - воно стало основною дорогою українців. Тобто, висновок. Данте колись сказав таку класну річ “Ідіть своєю дорогою і не зважайте, що про вас скажуть інші”. І він це робив. Що він зробив: він написав свою “Божественну комедію” мовою тосканської говірки - так як говорила в хаті його бабуся. З тою бабусі сміялися, бо всі говорили латинською мовою. Але внук любив свою бабусю і писав любов'ю, і писав грандіозний, твір який сьогодні для цілого світу є класикою. І тому коли одного разу я йшла на роботу в політехніку і раптом мої очі впираються в великий рекламний носій, і на тому рекламному носії - зображення червоної машини (нічого не розумію на марках, в мене, як у блондинки, колір, розумієте колір - от червона машина …
- Ви видатна науковиця! Ця паралель з білявкою не працює, пані Ірина!
- … ну, словом, дивлюся на машину - червона, і там підписано “ідіть своєю дорогою і не зважайте на інших”, розумієте? От, напевно, мають бути такі відчуття, якщо люди сьогодні повертаються до цього - а я бачу, що повертаються. І з цієї великої кількості зустрічей, які я маю з людьми, особливо публічні, навіть не етери… От вчора, наприклад, не буду називати тих населених пунктів, щоб не наводити туди, самі розумієте, куди … Тобто я бачу, наскільки для людей це сьогодні стало великою цінністю. І зв'язок з небом … На превеликий жаль, тільки дуже високою ціною - оце, напевно, єдине, що засмучує А те що хтось називав мене різними словами … Слухайте, колись навіть одного московського філософа Чаадаєва (Петро Чаадаєв - А.), здається, чи як там його було прізвище, московський цар назвав божевільним через те, що він писав свої перські листи, в яких оповідав правду про дикий московський режим. Від того його судження не перестали бути цінністю для людей, які шукають Правди і шукають визволення. Ми живемо надто мало в тому світі, щоби засмучуватися ось такими ситуативними оцінками. Нехай вони залишаться там, в минулому.
Зараз інше завдання, яке нас всіх об'єднує: знищити ворога на віки вічні! Не затримати його існування, щоб це залишилося нашим внукам і нашим дітям, а остаточно - раз і назавжди! Ми їх створили в другій половині XII століття - ми маємо їх відспівати! Тобто наша м'якотілість, наша толерантність до зла, наша поступливість, наша дурна добрість весь час затримувала їхній розвиток, розвиток їхнього зла. Це дуже страшно. І це зло сьогодні забирає стількох найкрасивіших чоловіків і жінок також. От про це треба думати а не що там колись хтось сказав.
- Ви просто жива людина і Ви маєте почуття; Ви не тільки медійна особистість. Мені здається, цій живій людині з почуттями має бути елементарно образливо, має мати претензію …
- Я то все вже виплакала, ми ж, жінки, маємо таку здатність … От коли у чоловіків брунять сльози - хочеться стати на коліна … От Вчора я обіймалася з таким воїном - це щось неймовірне, коли воїн плаче після того, коли ти підходиш до нього і просиш: “Можна Вас обійняти, можна до Вас притулитись? Можна таким способом Вам подякувати?..” Ну казала Леся Українка, що сльози там, де крові мало … Плакала, витерлася, пішла далі … А як було нашим воїнам в Українській повстанській армії?.. Розумієте, цей рік - рік восьмидесятиліття УПА - ми належним чином шанували це
покоління? Ні. Наш президент взагалі навіть не згадав, що 14 жовтня - це крім інших дуже визначних свят, це свято УПА.
Епізод 3: УПА і волонтери
Як було їм армії, без держави, армії без зброї, армії без союзників? А єдиним підґрунтям і основою були просто українці, яких ми тепер називаємо волонтерами (тоді такого слова не було, розумієте? Тоді було добродійництво доброчинництво, і усвідомлення того, що ми боремося за свій дім). Отже, знаю з оповідей мого діда, який
казав, що “... ми вночі чекали хлопців, ми мали їм підбити мешти - то те, що я вмів робити - чоботи підбити. Що мала зробити бабця? Бабця мала підготувати плесканку сиру, мала підготувати молочко. Що мала ще підготувати: як прийде воїн - обіпрати його
нагодувати заночувати…” Розумієте, яка ми могутня нація? І ми без союзників, без зброї і без Держави трималися більше ніж 10 років! Тому коли ми говоримо про ті, дуже
історично складні часи … Сьогодні я думаю про це покоління і про тих жінок-зв'язкових, які жертвували своїм життям кожного кроку… А я могла сьогодні до Вас приїхати на таксі … Розумієте, це їхній здобуток, що я могла сьогодні взяти таксі, до Вас приїхати. Хоча коли я була сьогодні в перукарні, раптом в перукарню вривається якийсь чоловік …
Епізод 4: випадок в перукарні
… уявляєте: ми, четверо жінок в перукарні, так вривається якийсь чоловік, і на стіні висить розкішне ікебана така фантастична, щоби очі тішили - ми ж мусимо дарувати красу світові; ми не можемо весь час бути в негативних емоціях, бо якщо ми з вами буде в негативних емоціях вони передадуться нашим воїнам … “І що ви хочете?” - запитує його перукарка. Він розвертається і каже: “Я ненавижу ваш город! Я в шоке от вашего города!” Я тоді думаю: чого ж я не взяла з собою електрошокер, от власне треба було зараз спрацювати. Ну ось такі випадковості бувають, які багато про що свідчать.
- Вибачте, чим це завершилося? Він вийшов?
- Він вийшов. І я тоді, звичайно, до цієї перукарки; кажу: “Світлано, та це ж треба замикатися, це ж небезпечно …” Вона каже: “Ну це зараз таке активно відбувається. Може влетіти …” Він, напевно, не бачив краси такої ніде, розумієте? Сила українців полягає в тому, що вони за будь-яких обставин і умов будуть творити не тільки силу, а красу і силу. І коли я дивилася… Дивіться на світлини воїнів упівців: які вони красиві там, в яких вони строях, які ці комірці на них, яке їхнє взуття! Це армія, яку ніхто не забезпечував! Ось це, напевно, додає мені весь час сили, коли може бути якась поверхнева образа. А поверхневу образу … це треба так забрати, знаєте, як грим з лиця. Він нам зараз з вами потрібен, бо тут камери дуже працюють і людям, можливо, не дуже приємно буде дивитися на наші синці під очима чи ще на щось. На одну зморшку більше, на одну ілюзію менше … І це класно. Ну, часом треба людині показати сцену. А що за сценою?.. То ми вже зробимо так, щоби було всім ліпше.
Епізод 5: покоління "врємєнщиків"
- Я зростала у родині, де росіяни завжди були ворогами. Це був стан свідомості. Ми це завжди знали - усі діти знали, про це говорили …
- А звідки Ви?
- Я з Хотина …
- О, прекрасно!
- Так, і про це нам завжди розповідав наш дідусь. Тобто в дитинстві я слухала історії про те, як Катеріна знищувала козацтво, про всі репресії, тортури від московитів. І коли я виросла, я була дуже здивована, що інші люди не те що цього можуть не знати. А що для них це не є якимось фактом. І більше того: що вони мають сентименти до російської музики, культури і так далі. І зараз мій дідусь дуже стара людина, він уже плутає імена дітей, у нього вже в свідомості … він не завжди при пам'яті - і ми його оберігали від новин і не вмикали телевізора. Але коли розпочалося вторгнення, родина почала думати, як йому розказати, що повномасштабна війна. Бо він може по радіо почути або від сусідів, і краще нехай він це почує від нас. І коли він запитав своїх дітей “Які новини?”, вони сказали, що Росія вторглася, окупанти в Україні, а росіяни окуповують Київщину. І дідусь сказав: “Так це зрозуміло, а новини які?”
- Боже …
- І для мене тоді було запитання
- Останні
- Популярні
Новини по днях
17 жовтня 2026
