Французький паспорт та харківське коріння крізь розстрільні списки і десятиліття еміграції
Радянська каральна машина щиро сподівалася, що розстріл класика в харківській катівні та депортація його родини назавжди зітруть саме прізвище Хоткевичів із карти міста, історія вкотре довела абсолютну безнадійність імперських планів.
Гнат Хоткевич — громадсько-політичний діяч, музикант, винахідник та письменник, який був заборонений після згортання політики українізації, а згодом репресований. У циклі матеріалі «Харків спадковий» на Суспільне спілкуються із нащадками відомих людей, які доклали руку до творення українського міста, яким ми знаємо його сьогодні.
Онук Гната Хоткевича Богдан Тео Козакевич розповів про родинну пам'ять у французьких реаліях, шлях повернення додому та свій перший візит на рідну землю.
Читайте також: Харківська бандура: історія інструменту Зіновія Штокалка
Гнат Хоткевич народився 31 грудня 1876 року у Харкові у родині Мартина Пилиповича Хоткевича та Ольги Кривоногової. Існує плутанина з датою народження, але віднайдена копія метрики про запис в метричній книзі Архангело-Михайлівської церкви і згадки самого письменника в автобіографії про приписаний йому рік дають підстави фіксувати саме цю дату, пишуть в УІНП.
Гнат Хоткевич — студент. Харківський державний архів
Здобувши освіту у Харківському реальному училищі і Харківському технологічному інституті, він протягом свого життя був винахідником, інженером, етнографом, бандуристом, письменником та громадсько-політичним діячем.
На відкритті пам'ятника Іванові Котляревському в Полтаві, 1903. Зліва направо: Михайло Коцюбинський, Василь Стефаник, Олена Пчілка, Леся Українка, Михайло Старицький, Гнат Хоткевич, Володимир Самійленко. Суспільне надбання
Зокрема, у 1917 році він організував Харківську губерніальну українську раду, був редактором тижневика «Рідне слово», гласним міської думи від Українського демократичного блоку.
Попри встановлення радянської влади, до якої ставився з недовірою, продовжив свою педагогічну, просвітницьку та громадську діяльність. Організовував творчі колективи, викладав у вищих навчальних закладах.
Читайте також: Не бути рабом. Як українські дисиденти протистояли зросійщенню
Гнат Хоткевич — український письменник, музикант, етнограф. У 1917 році організатор Харківської губерніальної української ради, редактор тижневика "Рідне слово", гласний міської думи від Українського демократичного блоку. Суспільне надбання
У 1928 році придбав для родини недобудований будинок на гонорар за видання восьмитомного зібрання своїх творів у Високому під Харковом. У цьому будинку він прожив останні 10 років свого життя.
Садиба Хоткевичів у Високому. Малюнок Галини Хоткевич, 1940-роки. Фонд національно-культурних ініціатив ім. Гната Хоткевича
У Гната Хоткевича було семеро дітей від двох дружин: Євген, Тетяна, Ольга, Володимир від Катерини Рубанович та Анастасія, Богдан і Галина від Платоніди Скрипко.
Гнат Хоткевич з сином Богданом. Фото з книжки "Там, де не колеться трава" (упор. Віра Манько)
У 1932 році радянська влада позбавила можливості Хоткевичу працювати у державних інституціях, викладати. У 1938 році Хоткевича «особлива трійка» НКВС засудила митця до розстрілу за «участь у контрреволюційній організації і шпигунство на користь Німеччини». Вирок виконали 8 жовтня 1938 року у харківській в'язниці на вулиці Чернишевській.
Справа Гната Хоткевича. Центр досліджень визвольного руху
Родина довгий час намагалася дізнатися про долю Гната. Пізніше дружина Платоніда отримає звістку, що її чоловік помер у в'язниці 1942 року від серцевого нападу. Дізнатися правду сім'я змогла тільки після відновлення Незалежності України.
Вирок Гнату Хоткевича від «особливої трійки» — розстріл. Центр досліджень визвольного руху
Я часто думав: що залишиться по мені? Може, й нічого. Але якщо хоч одна людина згадає мої пісні, мої казки, мої думки і вони допоможуть їй стати кращою, чеснішою, сильнішою, — то вже недаремно я жив. Я вірю в наш народ. Він має велику силу, хоч і багато страждає. Він, як та ріка в горах, пробиває собі дорогу через каміння, і ніхто його не зупинить.
Гнат Хоткевич. Суспільне надбання
Ім'я Тео від народження — Богдан. Тео говорить, що його назвали на честь дядька, одного з синів Гната Хоткевича, який зник безвісти у 1961 році.
«У Франції мене називають Теодор, ім'я пройшло через грецьку мову, бо французи просто не можуть вимовити літеру "г" в імені "Богдан". Тому батьки вирішили звати Теодором, потім вже це перетворилося на Тео. Після 35-ти років я попросив, щоб в документах у мене було "Богдан Тео Козакевич", — пояснює онук Хоткевича.
Тео Козакевич у Харкові, липень 2026 року. Суспільне Харків/Ганна Цьомик
Тео говорить українською лише інколи звертаючися до перекладачки, але українську він вивчив вже у дорослому віці.
«Говорили переважно французькою, а також російською. Батьки вирішили, що України вже нема і треба підготовити майбутнє для дітей, а для них буде корисніше говорити російською більше, аніж українською. Але так не вийшло. Я ніколи не послугувався російською. Мову вивчив завдяки дружині — я одружився на українці. Це мудре рішення», — каже Тео.
Тео Козакевич вивчив українську вже в дорослому віці. Суспільне Харків/Ганна Цьомик
Богдан Тео — син наймолодшої дитини Гната Хоткевича Галини та сина харківського професора Олександра Козакевича.
Чоловік Хоткевичівни був за фахом інженером. Емігранту в цей час знайти роботу у Франції було складно, тому, отримавши пропозицію працювати у Марокко, молода родина у 1963-му поїхала до Рабату на довгі 12 років. За цей час у подружжя народилося троє синів: Петро, Богдан, Павло.
Після Марокко родина оселилася у французькому Греноблі, де Тео живе і нині.
Читайте також: Леся Українка: 10 найсильніших років українського модернізму
Це інтерв'ю Тео дає під час першого за життя візиту до Харкова. Говорить, що приїхав до рідного міста дідуся майже випадково.
Тео дивиться на родинні фото у книзі «Там, де не колеться трава. Гнат Хоткевич та його родина» (упор. Віра Манько). Про існування книжки Тео не знав до приїзду до Харкова. Суспільне Харків/Ганна Цьомик
«Приїхав до України з другом художником П'єром Берже — він робить багато добра через свої малюнки. І коли він мені запропонував поїхати з ним, я моментально відповів, що так, їду. Коли і за які гроші потім буде видно, але вже їду. Головне — отримав дозвіл від дружини. По-друге, я у Франції співпрацюю з асоціацією ARASFEC, яка вже багато років надає Україні гуманітарну допомогу. І ми приїхали з П'єром у моїй машині, котру теж набили гуманітарною, медичною допомогою», — розказує Тео.
Я відчув, що напевно когось зустріну, котрий знає про мого діда, про мою маму. Приїхав як на розвідку — не знаю, куди їду, знаю, що існує музей у Високому, знаю, що Харків — велике місто і все.
Тео Козакевич у Харкові, липень 2026 року. Суспільне Харків/Ганна Цьомик
Про Харків батьки розповідали Тео небагато.
«Мама час від часу щось розповідала про Харків, але багато чого не говорила. Про Гната Хоткевича говорила немало, але я впевнений, що не все казала, може, не знала всього. Розказувала, як у 1938 році вони несли пакунчики з їжею до тюрми. І їм сказали: «А. Хоткевич? Ми більше не беремо». Це значить більше нема, помер. Тоді ще не знали точно, але сподівалися на краще», — говорить онук Хоткевича.
Батьки про часи, коли вони ще були дуже молодими, не дуже багато говорили. Вони виїхали з Харкова дуже рано: тато у 1943 році, коли йому було сім-вісім, мама з бабусею Платонідою — ще до того, під час відступу німців. Мама з бабусею були в сусідніх селах і вночі фронт пройшов між ними. Бабусю росіяни відправили у заслання.
Освячення будинку-садиби Гната Хоткевича у Високому. Третьою зліва стоїть Галина Хоткевич, квітень 1998 року . Фонд національно-культурних ініціатив ім. Гната Хоткевича
— Чи відчули ви у Високому спорідненість з цією землею?
— А як то не відчувати…
Тео народився у Марокко, провів там дитинство, а далі зростав у Франції.
Тео — філателіст. Показує марку Підпільної пошти України, на якій зображений його дідусь Гнат Хоткевич. Суспільне Харків/Ганна Цьомик
«Часом кажу, що у мене Україна в крові тече. У 13-14 років у мене була світло-коричнева куртка. Я збирав і збираю поштові марки. У мене була і є доволі велика марка з тризубом. Звичайно, я знав, що таке тризуб. І сказав мамі, що хочу цей тризуб на куртці. Батьки мені допомогли перемалювати його на спину», — згадує Тео Козакевич.
Мама запитала, якого кольору я його хочу. Я запитав «а якого кольору він має бути?». Каже: «Жовтий». Вона вирізала цей тризуб і пришила до куртки. Я ходив з цим тризубом у школі в Марокко. Україна десь завжди навколо мене. Була, є і буде ще більше.
У Франції Тео створив вже власну родину.
«Мар'яна приїхала у Францію у 1992 році через університетські справи, зупинилася у Греноблі. Ми познайомилися, за деякий час вона повернулася, я її запитав, чи не лишиться вона зі мною. А чому ні? Так і вийшло. Одружилися у 1999 році, маємо доньку Анну», — розповідає Тео.
Читайте також: Проповідники з кобзами. Українську епічну традицію кобзарства визнано всесвітньою спадщиною ЮНЕСКО
Дружина Тео Мар'яна з донькою Анною, 2000-і. Фото з книжки "Там, де не колеться трава" (упор. Віра Манько)
Мар'яна і Тео живуть разом вже понад 30 років, доньці Анні — 23: «[Анна] не розмовляє українською мовою, але дещо розуміє. Я знаю точно, що її б сюди на місяць — і все піде».
Цей візит для Тео в Україну — другий, вперше він був тут у 2006 році: родина емігрантів приїхала, щоб хрестити дочку у Львові.
Тео впізнав себе на фото у книзі «Там, де не колеться трава» . Суспільне Харків/Ганна Цьомик
«Мене хрестили православним, Мар'яна — греко-католичка. Мій тато був священником Української автокефальної православної церкви у Франції. Ми не домовлялися, де хрестити Анну. Поїхали до Львова. Там красивий музей, дерев'яна церква. Вийшло, що греко-католичка», — розповідає Богдан Тео.
Підлітком батько часто ходив до якогось монастиря під Парижем. Потім одружився з мамою, потрошку відійшов від цього, бо потрібно було працювати, дітей годувати, знайшов роботу в Марокко, переїхали на два роки — опинилося, що на 12 років. Коли він вийш
- Останні
- Популярні
Новини по днях
17 жовтня 2026
