Донеччина та Прикарпаття розвивають безбар’єрність для ВПО

16.10.2026, 16:37 acmc.ua

У Івано-Франківську відбувся «Форум відновлення та можливостей», присвячений безбар’єрності та підтримці переселенців з інвалідністю з Донеччини. Захід об’єднав представників влади, громадських організацій, фахівців із реабілітації та самих переселенців для посилення міжрегіональної співпраці.

Про це повідомили у Донецькій обласній військовій адміністрації.

Захід проходив 14–15 жовтня 2026 року в інноваційному центрі «Промприлад. Реновація» в Івано-Франківську. Головними темами стали підтримка внутрішньо переміщених осіб з інвалідністю, створення безбар’єрного середовища та розвиток співпраці між Донеччиною й Прикарпаттям.

До форуму долучилися представники Донецької та Івано-Франківської обласних державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, а також фахівці у сферах охорони здоров’я, соціального захисту, культури, молоді та спорту.

Серед учасників були представники громадських і благодійних організацій, надавачі соціальних послуг, фахівці з реабілітації, активісти обох регіонів і переселенці з Донецької області. Зокрема, участь у заході взяли люди з інвалідністю та ветерани.

Форум був присвячений пошуку можливостей для підтримки людей, які через війну вимушено залишили свої домівки, та розвитку доступного середовища для всіх.

Стежте за новинами Донеччини в Telegram. Підписуйтеся на наш канал – там оперативно публікуємо головне протягом дня.

Соціальна допомога дружківчанам доступна в Кропивницькому та Одесі, де працюють центри підтримки внутрішньо переміщених осіб. Жителі громади можуть отримати консультації щодо державних і місцевих виплат, допомоги на проживання, реабілітації та соціальних послуг.

Про це повідомили у Дружківській міській військовій адміністрації.

Фахівці Управління соціального захисту населення Дружківської міської ради допомагають розібратися з оформленням державної та місцевої матеріальної підтримки, підтвердженням статусу внутрішньо переміщеної особи й виплатами на проживання.

Також можна отримати роз’яснення щодо оздоровлення дітей, забезпечення людей з інвалідністю засобами реабілітації, санаторно-курортного лікування, оформлення соціальних послуг та оновлення інформації в державних реєстрах.

Окремий напрям роботи – підтримка ветеранів і членів їхніх родин. Фахівці консультують щодо оформлення статусів, державних гарантій, реабілітації та професійної адаптації.

Центр підтримки ВПО Дружківської громади розташований за адресою: вул. Архітектора Паученка, 64/53.Фахівці Управління соціального захисту населення приймають громадян щовівторка та щочетверга з 10:00 до 12:00.

Центр підтримки ВПО Дружківської громади працює за адресою: вул. Троїцька, 45.Прийом громадян відбувається щочетверга з 11:00 до 14:00.Додаткові консультації можна отримати на гарячій лінії Управління соціального захисту населення Дружківської міської ради: 066 105 93 69.

У громадах Луганщини діють програми підтримки внутрішньо переміщених осіб. Вони передбачають допомогу з працевлаштуванням, орендою житла, переїздом і професійним навчанням. Перелік отримувачів допомоги розширили.

Про це повідомляють у Луганській обласній військовій адміністрації.

Громади Луганщини продовжують підтримувати внутрішньо переміщених осіб (ВПО) через місцеві програми, які допомагають знайти роботу, житло та адаптуватися на новому місці. Програми передбачають як консультаційну, так і фінансову допомогу.

Зокрема, переселенці можуть отримати допомогу з пошуком роботи та житла, компенсацію транспортних витрат на переїзд до іншого населеного пункту й коштів на оренду житла. Також програми передбачають грошову підтримку професійної підготовки та перепідготовки, а для молоді — матеріальну допомогу в разі працевлаштування на перше робоче місце.

Після внесення змін до місцевих програм розширили перелік тих, хто може отримати підтримку.

Кремінська міська військова адміністрація додала до нього працівників комунальних підприємств, установ і закладів, які їй підпорядковуються та перемістилися з територій, де відповідно до законодавства України ухвалили рішення про обов’язкову евакуацію.

У Попаснянській міській військовій адміністрації допомогу можуть отримувати всі внутрішньо переміщені особи громади – без обмежень за належністю до окремих категорій.

Детальніше про місцеві програми підтримки працевлаштування переселенців можна дізнатися за посиланням

«Загалом нині у мене відтворених дев’ять луганських сорочок. Не рахуючи дитячих, дорослі – усі без повторів, бо їх не роблю», – розповіла Юлія Хацановська. Під час запису інтервʼю майстриня розповідала про вісім вишиванок, а за декілька днів до виходу матеріалу доробила девʼяту. Після повномасштабного вторгнення Юлія переїхала до Закарпаття. Нині виконує обовʼязки керівниці фінансового відділу Чмирівської громади Луганщини. За її словами, вишивка – це медитація, можливість втекти від важких новин у приємні емоції. Юлія Хацановська розповіла журналістці «Антикризового медіа-центру», коли саме зацікавилася вишивкою, чому почала відтворювати сорочки Луганщини і яка їхня особливість.

Як і коли ви почали вишивати й загалом зацікавились вишивкою?

Це було ще з маленьких років. У мене бабуся дуже гарно вишивала, але вона полюбляла гладь і трохи менше – хрестик. Можливо, тому що я пам’ятаю її вже бабусею зі зморшками та її очі не дуже добре бачили, щоб робити якісь більш витончені речі. У неї всі горизонтальні поверхні були прикриті серветками, оздобленими квітами. Рушники висіли на всіх іконах, які були в хаті. Саме бабуся мене вчила вишивати. Також її тітка дуже гарно вишивала. Після смерті тітки нам дістались як єдиним родичам рушники. Мені було років, мабуть, 18, і я їх передала в наш ліцей, де була «Світлиця» – невеликий музейний шкільний простір. На той момент побоялася, що не зможу гідно їх зберегти. Зараз, на жаль, наша громада перебуває в окупації. Однак, наскільки мені відомо, частину раритетів співробітники школи повиносили, заховали. Лишилося фото, де цей рушник з півниками висів у музеї. Це Старобільський район, Чмирівська громада.

Як часто ви вишивали та що саме?

Здебільшого це були якісь не дуже великі роботи. Наприклад, на день народження моєї подруги хотілося презентувати якийсь цікавий подарунок. Я взяла її фотографію з дитиною, розробила схему і вишила. На жаль, картина лишилася в Луганську в їхній окупованій квартирі. Вони не змогли забрати все, що хотіли. Вишивала рушник дитині на весілля, картини з будиночками, тваринами, ікони.

Юлія Хацановська. Фото героїні

Коли саме захотіли вишити сорочку й чи одразу вона була луганською?

Перша вишита сорочка була більш офісного крою, біла і по ній чорним хрестиком вишита. Хотілося чогось сучасного на той момент. Я її вишила і віддала кравчині якраз напередодні повномасштабного вторгнення. Не знаю, як наразі склалася її доля, дуже сподіваюся, що сорочка чекає на мене. Я спілкувалася зі співробітницями Новоайдарського краєзнавчого музею. У них була унікальна колекція наших вишитих сорочок. Дуже хотіла до них завітати, вивчити, подивитися, надихнутися. Але влітку, коли поверталася з відпустки, у вихідні вони не працювали. Домовилися зі співробітницею музею про екскурсію навесні, і, на жаль, не змогли відвідати, але вона мені попередньо скинула фотографії й схему сорочки, яку просила. Вже приїхавши сюди, до Ужгорода, одна з волонтерок принесла нам на День вишиванки сорочки, щоб могли сфотографуватися в них. Для мене це була болюча тема, тому що ми їхали з дитиною і собакою, мабуть, як більшість з Луганщини, на два-три тижні.

Після вишитої сорочки з чужого плеча захотілося власну, зроблену своїми руками. Також коли волонтерила, зустріла прекрасних жінок зі студії закарпатської традиційної вишивки «Косиця», які допомогли підібрати тканину та розкроїти. І першою сорочкою все-таки стала закарпатська. Вона мене потягла і захотілося саме її створити на той момент, бо побачила і почула історію цієї сорочки, що між грудей там, де сонячний сплетіння, вишита маленька квіточка. Одна з майстринь розповіла про те, що існувало таке повір’я, що то душа, яка закривала від всього поганого того, хто носив такий обереговий символ. Хоча я не дуже вірю в символізм у вишивці, однак довіряю тому, що людина хоче вкласти, тому і відшиває з якимись гарними намірами, з думкою про щось позитивне.

Юлія Хацановська. Фото героїні

Як зацікавились саме луганською сорочкою?

Коли я за підтримки закарпатської студії вишивала свою першу заспульницю (старовинна жіноча вишита сорочка, яка вирізняється пишною та багатою вишивкою на рукавах – ред.), то сказала їм, що хочу відтворити луганську сорочку і мені допомогли. Для мене більш проблематичним було все, що пов’язано з кроєм. Наприклад, у нас існували додільні (традиційна українська жіноча довга сорочка, пошита з одного шматка однорідного полотна – ред.) сорочки – це такі довгі. А ще з підтичкою – де низ сорочки шився з грубшого полотна, а верх з кращого. Це для того, щоб, по-перше, зекономити, аби виткати полотно і зробити його якісним, гарним, треба багато роботи й сил вкласти. Зверху вдягалася спідниця і все одно не видно низ сорочки. По-друге, в жінок були критичні дні й засоби гігієни, на жаль, не дуже. Тому полотно внизу часто вимазували й запирали. Воно могло не зберегти тієї білизни та краси. Також у нас були уставкові (сорочки, особливістю яких є спеціальні вставки (уставки) на плечах, що з’єднують передню та задню частини сорочки з рукавами – ред.) та безуставкові сорочки. Мали пухлики (оздоблювальна техніка збирання та закріплення тканини в дрібні об’ємні складки – ред.) або без них.

Були різні види з’єднання самого матеріалу – чернігівський шеляжок, який вив’язувався голкою. Я знаходила свідчення, що з майстринею, яка вміла і гарно робила шеляжкування, могли розраховуватися навіть цукром, а це тоді було дорого. Також закарпатські майстрині допомогли мені порахувати, скільки тканини потрібно, аб

Читати повністю…