Розсекречені документи з архіву СЗРУ: Убивство Степана Бандери та таємна місія агента КДБ «Люкса»
Одразу після вбивства 15 жовтня 1959 року в Мюнхені Степана Бандери органи кдб срср розгорнули масштабну кампанію з дезінформації світової громадськості про обставини цього гучного злочину, його замовників і виконавців.
Одним із тих, кого на всіх етапах цієї спецоперації залучали до стеження за лідером ОУН, створення умов для його ліквідації та відвернення уваги від справжнього вбивці, був агент на псевдо «Люкс», завербований ще у 1932 році. Про це розповідають досі невідомі документи з архіву Служби зовнішньої розвідки України.
У п’ятницю 13 жовтня 1961 року в Східному Берліні відомством преси при голові Ради Міністрів Німецької демократичної республіки, а насправді східнонімецькою спецслужбою «Штазі» спільно з кдб срср, було в терміновому порядку скликано пресконференцію, на якій журналістам обіцяли оприлюднити нові сенсаційні відомості щодо обставин убивства двома роками раніше Степана Бандери. Така поспішність пояснювалася тим, що за два місяці до того до Західного Берліну втік Богдан Сташинський. У москві передбачали, що він міг зізнатися в поліції про скоєння цього вбивства за завданням кдб. Радянському керівництву терміново знадобилося вчергове відвести від себе підозру та запустити хибний слід для світової преси. Для цієї маніпуляції обрали Степана Ліпольца, який нібито був безпосереднім свідком й учасником тогочасних подій.
Степана Ліпольца, агента кдб на псевдо «Люкс», таємно привезли для участі в цій події з Києва до Східного Берліна. Згідно з відпрацьованою в кдб легендою, він розповідав, що походив із Волині, де народився в сім’ї німецьких колоністів. Після 1939 року потрапив разом з іншими під «обмін» й опинився на території Райху. Під час Другої світової війни служив у Вермахті перекладачем і нібито навчався у спецшколі головного командування сухопутних військ, начальником якої був Рейнхард Гелен – майбутній глава розвідки ФРН. Тоді ж мав завдання контактувати з українськими колами.
Читайте також: Розсекречені документи британського Національного архіву: Як Україна просила Британію підтримати її на шляху до ЄС, але марно
На пресконференції та в інтерв’ю журналістам розповідав, що після війни під іменем Стефан Лібгольц оселився в Мюнхені, зміг взяти кредит і відкрити ресторан, який швидко став місцем постійних зустрічей українських емігрантів. Завдяки цьому увійшов у довіру до діячів ОУН бандерівського крила й познайомився з самим Степаном Бандерою. Тоді ж нібито був завербований людьми з організації Рейнхарда Гелена, тобто західнонімецькою розвідкою.
Степан Ліпольц знову озвучив тези кдб про те, що розвідка Гелена фінансувала українські емігрантські організації через федеральне міністерство у справах біженців, на чолі якого стояв Теодор Оберлендер. Саме його ще в 1959 році східнонімецька преса з подачі кдб звинуватила в організації вбивства Степана Бандери. Нібито лідер ОУН шантажував міністра компроматом, зокрема нацистським минулим і причетністю під час війни до вбивства євреїв у Львові. У ФРН тоді спалахнув політичний скандал. Суд спростував усі обвинувачення, але посаду міністра Теодор Оберлендер втратив.
У жовтні 1961 року кдб знову вирішив повернутися до «німецького сліду». За твердженнями Степана Ліпольца, люди з організації Рейнхарда Гелена були невдоволені тим, що Степан Бандера відмовлявся повністю підпорядкувати ОУН німецьким інтересам, видати канали зв’язку своєї організації з радянською Україною. Натомість переорієнтовувався на співпрацю з Великою Британією. Тож нібито західнонімецька розвідка вирішила усунути його й поставити на чолі ОУН інших людей.
Степан Ліпольц заявив, що ще в січні 1957 року представник організації Гелена вручив йому білий порошок для отруєння Степана Бандери. При цьому зауважив, щоб він не боявся його використовувати, бо отрута діятиме не одразу. Рекомендували зробити це в бандерівського офісі по вулиці Цеппелінштрассе, 67. Мовляв, це дасть змогу поліції запідозрити в отруєнні самих членів ОУН. Але виконати завдання не вдалося, і він у побоюванні за свою безпеку втік з Мюнхена. Натомість, за його словами, Степана Бандеру зрештою отруїв за завданням тієї ж західнонімецької розвідки Дмитро Миськів, один із провідних діячів ОУН. Про це він нібито зізнався йому особисто.
Ось як слова Степана Ліпольца із пресконференції переповідала газета Закордонних частин ОУН «Шлях перемоги», датована 12 листопада 1961 року, у статті під назвою «Повідомлення про провал большевицької провокації»:
«…На Різдво 1959 року я повернувся до ФРН, де одразу відвідав Дмитра Миськіва в Мюнхені. Миськів справив на мене жалюгідне враження. На запит про причини його пригнобленого настрою відповів, що він за дорученням німецької федеральної розвідки замордував Степана Бандеру. Коли він розказав мені, що в день наглої смерти Бандери він кормив обідом голову емігрантів, я зрозумів, що він діяв таким самим способом, яким повинен був діяти свого часу я сам…»
(ГДА СЗРУ. – Ф. 1. – Спр. 10602. – Т. 9. – Арк. 143).
Наприкінці оповіді Степан Ліпольц стверджував, що в побоюванні за свою безпеку втік до НДР від переслідування агентів ФРН, щоб «розкрити світові правду».
Читайте також: Розсекречені архіви радянських спецслужб. Невдала спроба МГБ СРСР вийти на слід Романа Шухевича.
Розсекречені документи з архіву СЗРУ дають змогу побачити, ким і коли був завербований Степан Ліпольц і які завдання він виконував упродовж понад 40-річної агентурної діяльності. Із автобіографії, анкети й довідок кдб стало відомо, що Степан Семенович Ліпольц народився у 1907 році в селі Стара Олександрівка Рожищенського району Волинської губернії російської імперії. Його прадід разом з іншими німецькими колоністами переселився на ці землі в пошуках кращої долі в XIX столітті. У роки лихоліть Першої світової війни Степан із родиною опинився у Пензі, потім у Лохвиці на Полтавщині. Там здобув освіту, почав працювати в ковбасному цеху.
У 1929 році Степан Ліпольц за розтрату коштів був засуджений до двох років примусових робіт. У 1932 році органами дпу усрр був завербований «для розробки антирадянського елементу». Обрав псевдо «Олекса Марусенко». Невдовзі дізнався, що на Волині, яка тоді перебувала у складі Польщі, є ніким не зайнята спадкова ділянка родинної землі.
Тож нелегально перейшов кордон і влаштувався там на мешкання. У 1939 році після приєднання тих територій до складу срср був заарештований органами нквс як перебіжчик. Невдовзі був завербований для розробки українського націоналістичного підпілля під псевдо «Оксентій». У матеріалах справи зазначається, що проявив себе як цінний агент і що за його донесеннями було ліквідовано кілька націоналістичних організацій.
У червні 1940 року Степана Ліпольца вивели за кордон із завданням осісти в Німеччині й вести розвідувальну роботу на користь срср. Водночас органам нквс не вдалося тоді налагодити з ним надійний зв’язок. На початку німецько-радянської війни його призвали до німецької армії. Служив перекладачем 6-го відділу імперського верховного командування, мав звання унтер-офіцера. У 1942 році приїхав до Лохвиці й відшукав свою дружину. У березні 1945 року був направлений до Берлінської розвідувальної школи, але навчання не завершив і разом з іншими слухачами був направлений на оборону Берліна.
28 квітня 1945 року Степан Ліпольц, як заявляв у своїх свідченнях, перейшов на бік радянських військ і повідомив представникам СМЕРШ про свою належність до агентури радянської розвідки. Службу в частинах Вермахту пояснював тим, що на виконання поставлених завдань хотів впровадитися до гітлерівської армії для збирання розвідувальної інформації і потім за слушної нагоди передати зібрані відомості, але такої нагоди не трапилося. Попри це, був заарештований і «за службу в німецькій армії та невиконання завдань нквс» засуджений до 8 років.
Читайте також: Розсекречені архіви радянських спецслужб: Василь Вишиваний. Військовий діяч, політик, дипломат і… розвідник
Під час перебування в таборах Степана Ліпольца використовували як внутрішньокамерного агента. У той період він значився під псевдо «Віталій». В одній із довідок зазначається, що «за його матеріалами було викрито низку визначних українських націоналістів. Зокрема, “Віталій” викрив президента УГВР Осьмака Кирила, який упродовж трьох років приховував від слідства свою особу і не давав показань. Допоміг викрити учасника УПА українського націоналіста Українського Семена й отримати від нього розгорнуті свідчення. Надав сприяння у викритті агента американської розвідки Дишканта» (ГДА СЗРУ. – Ф. 1. – Спр. 10602. – Т. 2. – Арк. 144–149).
З урахуванням таких «заслуг» Степана Ліпольца за клопотанням мдб урср на початку 1951 року достроково звільнили від подальшого відбування покарання й через рік відправили до Західної Німеччини для впровадження в середовище провідних діячів ОУН. Згідно з легендою, він був німецьким військовополоненим, який повертався на батьківщину за програмою репатріації. На цьому етапі обрав собі нове псевдо – «Люкс». У заручниках чекістів залишилися його дружина й син, до яких, як зазначається в архівних документах, «він прив’язаний».
Після необхідних перевірок Степан Ліпольц отримав документи, в яких уже фігурував як Стефан Ліпгольц. Крім того, йому виплатили 3000 марок як колишньому військовослужбовцю німецької армії, який перебував у полоні. Зі свого боку, від кураторів із мдб отримав 5000 марок. На ці кошти придбав невеликий ресторан у Мюнхені на Штефанпляц, 1, де включив до меню страви української кухні.
Завдяки цьому в його закладі дедалі частіше стали з’являтися представники української громади. Серед них було чимало осіб, які становили інтерес для органів мдб. На це й розраховували. Перед відвідувачами господар виступав як німець із роду колишніх колоністів, які мешкали на українських теренах, і мав за дружину українку. Цим пояснював досконале знання української мови, історії та звичаїв. Був гостинним і привітним, не скупився на пригощання за рахунок закладу.
«”Люкс” був широко відомим серед української еміграції в Мюнхені, – зазначається в одній із оперативних довідок. – Особисто знайомий із понад 60 українськими
- Останні
- Популярні
Новини по днях
16 жовтня 2026
