Спортсмен із Луганщини виборов бронзу в богатирському двоборстві
Спортсмен із Луганщини Володимир Дубовой здобув бронзову медаль на чемпіонаті світу з богатирського багатоборства Old School Strongman у Латвії. Представник Кремінської громади виступив у двоборстві, до якого входили лог-ліфт і станова тяга.
Про це повідомляють у Луганській обласній військовій адміністрації.
Володимир Дубовой представляв Луганщину на міжнародних змаганнях, де спортсмени випробовували силу у двох дисциплінах – підніманні колоди (лог-ліфті) та становій тязі.
За результатами виступу спортсмен із Кремінської громади посів третє місце та став бронзовим призером чемпіонату світу.
Підготував спортсмена Олександр Дубовой.
Стежте за новинами Донеччини в Telegram. Підписуйтеся на наш канал – там оперативно публікуємо головне протягом дня.
З тимчасово окупованих територій на підконтрольну Україні територію повернули 16 людей. Серед них – жінка, якій через стан здоров’я та обмежену рухливість організували спеціальне перевезення, і чоловік з Луганщини.
Про це повідомив Уповноважений Верховної Ради України з прав людини Дмитро Лубінець.
За інформацією, одна з жінок залишалася на окупованій території сама. Через стан здоров’я та обмежену рухливість вона не могла самостійно виїхати. Для її повернення потрібно було організувати спеціальне перевезення, медичний супровід і безпечний маршрут. Водночас підготовка до виїзду не мала привернути уваги окупаційних органів і наразити жінку на додаткову небезпеку. Нині вона в Україні.
Ще одне подружжя не могло виїхати з тимчасово окупованої Луганщини через тяжкий стан здоров’я дружини. У квітні 2026 року жінка перенесла інсульт і потребувала постійного догляду. Її чоловік – людина з інвалідністю, ліквідатор аварії на Чорнобильській АЕС – також потребував лікування й уже не міг самостійно доглядати за дружиною. Подружжя готувалося виїхати до Києва, де на них чекала донька. Але ще до початку виїзду жінка померла. На підконтрольну Україні територію вдалося повернути лише її чоловіка.
Стежте за новинами Донеччини в Telegram. Підписуйтеся на наш канал – там оперативно публікуємо головне протягом дня.
«Загалом нині у мене відтворених дев’ять луганських сорочок. Не рахуючи дитячих, дорослі – усі без повторів, бо їх не роблю», – розповіла Юлія Хацановська. Під час запису інтервʼю майстриня розповідала про вісім вишиванок, а за декілька днів до виходу матеріалу доробила девʼяту. Після повномасштабного вторгнення Юлія переїхала до Закарпаття. Нині виконує обовʼязки керівниці фінансового відділу Чмирівської громади Луганщини. За її словами, вишивка – це медитація, можливість втекти від важких новин у приємні емоції. Юлія Хацановська розповіла журналістці «Антикризового медіа-центру», коли саме зацікавилася вишивкою, чому почала відтворювати сорочки Луганщини і яка їхня особливість.
Як і коли ви почали вишивати й загалом зацікавились вишивкою?
Це було ще з маленьких років. У мене бабуся дуже гарно вишивала, але вона полюбляла гладь і трохи менше – хрестик. Можливо, тому що я пам’ятаю її вже бабусею зі зморшками та її очі не дуже добре бачили, щоб робити якісь більш витончені речі. У неї всі горизонтальні поверхні були прикриті серветками, оздобленими квітами. Рушники висіли на всіх іконах, які були в хаті. Саме бабуся мене вчила вишивати. Також її тітка дуже гарно вишивала. Після смерті тітки нам дістались як єдиним родичам рушники. Мені було років, мабуть, 18, і я їх передала в наш ліцей, де була «Світлиця» – невеликий музейний шкільний простір. На той момент побоялася, що не зможу гідно їх зберегти. Зараз, на жаль, наша громада перебуває в окупації. Однак, наскільки мені відомо, частину раритетів співробітники школи повиносили, заховали. Лишилося фото, де цей рушник з півниками висів у музеї. Це Старобільський район, Чмирівська громада.
Як часто ви вишивали та що саме?
Здебільшого це були якісь не дуже великі роботи. Наприклад, на день народження моєї подруги хотілося презентувати якийсь цікавий подарунок. Я взяла її фотографію з дитиною, розробила схему і вишила. На жаль, картина лишилася в Луганську в їхній окупованій квартирі. Вони не змогли забрати все, що хотіли. Вишивала рушник дитині на весілля, картини з будиночками, тваринами, ікони.
Юлія Хацановська. Фото героїні
Коли саме захотіли вишити сорочку й чи одразу вона була луганською?
Перша вишита сорочка була більш офісного крою, біла і по ній чорним хрестиком вишита. Хотілося чогось сучасного на той момент. Я її вишила і віддала кравчині якраз напередодні повномасштабного вторгнення. Не знаю, як наразі склалася її доля, дуже сподіваюся, що сорочка чекає на мене. Я спілкувалася зі співробітницями Новоайдарського краєзнавчого музею. У них була унікальна колекція наших вишитих сорочок. Дуже хотіла до них завітати, вивчити, подивитися, надихнутися. Але влітку, коли поверталася з відпустки, у вихідні вони не працювали. Домовилися зі співробітницею музею про екскурсію навесні, і, на жаль, не змогли відвідати, але вона мені попередньо скинула фотографії й схему сорочки, яку просила. Вже приїхавши сюди, до Ужгорода, одна з волонтерок принесла нам на День вишиванки сорочки, щоб могли сфотографуватися в них. Для мене це була болюча тема, тому що ми їхали з дитиною і собакою, мабуть, як більшість з Луганщини, на два-три тижні.
Після вишитої сорочки з чужого плеча захотілося власну, зроблену своїми руками. Також коли волонтерила, зустріла прекрасних жінок зі студії закарпатської традиційної вишивки «Косиця», які допомогли підібрати тканину та розкроїти. І першою сорочкою все-таки стала закарпатська. Вона мене потягла і захотілося саме її створити на той момент, бо побачила і почула історію цієї сорочки, що між грудей там, де сонячний сплетіння, вишита маленька квіточка. Одна з майстринь розповіла про те, що існувало таке повір’я, що то душа, яка закривала від всього поганого того, хто носив такий обереговий символ. Хоча я не дуже вірю в символізм у вишивці, однак довіряю тому, що людина хоче вкласти, тому і відшиває з якимись гарними намірами, з думкою про щось позитивне.
Юлія Хацановська. Фото героїні
Як зацікавились саме луганською сорочкою?
Коли я за підтримки закарпатської студії вишивала свою першу заспульницю (старовинна жіноча вишита сорочка, яка вирізняється пишною та багатою вишивкою на рукавах – ред.), то сказала їм, що хочу відтворити луганську сорочку і мені допомогли. Для мене більш проблематичним було все, що пов’язано з кроєм. Наприклад, у нас існували додільні (традиційна українська жіноча довга сорочка, пошита з одного шматка однорідного полотна – ред.) сорочки – це такі довгі. А ще з підтичкою – де низ сорочки шився з грубшого полотна, а верх з кращого. Це для того, щоб, по-перше, зекономити, аби виткати полотно і зробити його якісним, гарним, треба багато роботи й сил вкласти. Зверху вдягалася спідниця і все одно не видно низ сорочки. По-друге, в жінок були критичні дні й засоби гігієни, на жаль, не дуже. Тому полотно внизу часто вимазували й запирали. Воно могло не зберегти тієї білизни та краси. Також у нас були уставкові (сорочки, особливістю яких є спеціальні вставки (уставки) на плечах, що з’єднують передню та задню частини сорочки з рукавами – ред.) та безуставкові сорочки. Мали пухлики (оздоблювальна техніка збирання та закріплення тканини в дрібні об’ємні складки – ред.) або без них.
Були різні види з’єднання самого матеріалу – чернігівський шеляжок, який вив’язувався голкою. Я знаходила свідчення, що з майстринею, яка вміла і гарно робила шеляжкування, могли розраховуватися навіть цукром, а це тоді було дорого. Також закарпатські майстрині допомогли мені порахувати, скільки тканини потрібно, аби розкроїти сорочку для того, щоб вона мала максимально автентичний вигляд. Тоді я створила першу свою сорочку з Луганщини, Новоайдарського району і подарувала її подрузі. Вона сама з Луганська, у 2014 році виїхала до Сіверськодонецька, а звідти – до Дніпра. Вона розповіла: коли вдягає цю сорочку, то багато хто озирається і робить компліменти, бо вишивка дуже красива, незвична – по ній одразу видно, що це не машинна робота.
Відтворена сорочка з колишнього Новопсковського району. Фото героїні
Ви збираєте вручну сорочки? Скільки загалом маєте зараз відтворених?
Збираю вручну не щоразу. Я люблю вишивати, але не збирати. Це доволі довго, трудомістко і, як на мене, трошки нудно. Хоча є люди, яким подобається, і вони це роблять. Тому я маю п’ять чи шість сорочок, зібраних вручну. Здебільшого відношу кравчині й вона їх зшиває. Загалом нині у мене відтворених дев’ять луганських сорочок. Не рахуючи дитячих, дорослі – усі без повторів, бо їх не роблю. Єдиний виняток був для сім’ї волонтерів – еко-родини, бо для них важливо, щоб уся малеча, яка народжується в них, мала однакові сорочечки.
У чому особливість луганських сорочок?
Луганські сорочки увібрали в себе багато вишивальних традицій і культур Полтавщини, Чернігівщини, Київщини, Черкащини, тому що до нас переїздило населення, яке шукало вольностей в наших диких степах. Люди привозили з собою свої вишивальні традиції, які, в принципі, накладалися на те, що було вже на той момент. У нас багато вишивки, наприклад, є білим по білому. Якщо беремо XIX сторіччя, то є червоно-сині орнаменти. Коли прийшов брокар (стиль вишивання хрестиком із яскравими рослинними мотивами, який поширився в Україні у другій половині XIX століття завдяки рекламним етикеткам мила фабрики Генріха Брокара – ред.) і стала можливість придбавати нитки, то у нас додався чорний колір. Цікавим є те, що на Луганщині брали грубі нитки для вишивки, тобто вони окремо ткалися, висвітлювалися, якщо треба – фарбувалися, запікалися в житньому хлібі, який тримав цей колір, або закріплювалися рослинним оцтом.
Сорочки здебільшого намагалися вишивати з ніжнішого полотна, особливо якщо це були якісь обрядові – до весілля чи ті, в яких до церкви ходили. Груба нитка давала рельєф. Багато зʼєднань у нас було саме шеляжком. Наприклад, розповідали, аби не зурочити дівчину чи жінку, то спеціально не робили симетрію: десь ниток синього кольору було більше, а червоного – менше, або якась квіточка могла дивитися в інший бік. Але
- Останні
- Популярні
Новини по днях
12 жовтня 2026
