“Ми не можемо просто зачинити на ключ”. Як у прифронтовому Херсоні працюють кав’ярні
О шостій ранку в Херсоні немає світла. Для Ольги Русової це означає, що робочий день починається раніше, ніж планувалося: треба їхати до кав’ярні, запускати генератор і встигнути нагріти кавомашину до відкриття.Такий ранок для прифронтового бізнесу вже не виняток. Тут робочий графік залежить від обстрілів і дронів, а по частину продуктів доводиться їхати до іншого міста.Сьогодні Ольга керує двома кав’ярнями в Херсоні: одна розташована в центрі міста, друга – у житловому районі. Колись була ще одна точка, але її закрили через невдале розташування.Робочий день теж довелося скоротити. Раніше заклади працювали до восьмої вечора, а тепер один зачиняється о 19:00, інший – о 18:00. Головна причина – безпека працівниць.«Ми змінили графік. Раніше працювали до 20-ї години, але через небезпеку дронів вирішили скоротити робочий день. Попри те, що ми втрачаємо в продажах, насамперед обрали безпеку працівниць. Я розвожу дівчат, але ті, хто живе поблизу, все одно йдуть додому самі. Тому вирішили, щоб вони поверталися засвітла. Кав’ярня в центрі працює п’ять днів на тиждень», – розповідає Ольга.Зараз у двох кав’ярнях надають послуги чотири працівниці, а п’ята – сама Ольга. Частина команди виїхала з Херсона через перебої зі світлом, інтернетом і зв’язком. «Ми будемо перші, давайте»Кав’ярня «Sanremo» з’явилася в житті Ольги вже після звільнення Херсона. До цього вона працювала у великій паливній компанії й залишалася на роботі навіть під час окупації, зокрема допомагала забезпечувати пальним критичну інфраструктуру.«Я працювала у відділі безготівкових розрахунків, і всі клієнти мали доступ до мене, могли зі мною зв’язатися. У них були паливні талони й картки, і треба було щось робити, якось забезпечувати їх пальним. Це швидкі, пожежні машини – усе таке. Тому я пішла допомагати дівчатам», – каже жінка.Після деокупації Ольга повернулася до роботи, але поступово зрозуміла, що хоче створити щось своє. Не просто бізнес, а місце для живого спілкування. За час окупації, говорить вона, херсонці навчилися підтримувати одне одного.«За цей період ми стали рідними. Ми створювали чати: якщо комусь потрібні ліки, хтось пише, що має картоплю чи цукор, у когось є борошно — і ми обмінюємося. У кого були дітки, тим віддавали борошно, сухе молоко. І хотілося отак спілкуватися: “Привіт”, “Ну, здоров”, “Як справи? Що ти сьогодні будеш?”», – розповідає вона.Першу кав’ярню почали облаштовувати у 2023 році. Відремонтували приміщення, привезли кавомашину й отримали першу партію зерна. Офіційного відкриття ще не було, а перші відвідувачі вже прийшли. Ними стали рятувальники.«Ми робили ремонт у центрі, привезли кавомашини й почали їх установлювати. Навіть не зрозуміли, як усе почалося: люди з ДСНС стали заходити й казати: “Зробіть нам каву”. А ми відповідаємо: “У нас нічого немає, стіни ще сохнуть, тут досі фарба стоїть”. Нам щойно завезли першу партію зерна. А вони кажуть: “Ми будемо першими, давайте!”» – пригадує Ольга.Згодом до кав’ярні почали заходити й інші люди – ті, хто просто помічав освітлене вікно.Кав’ярня, куди приходять відпочити від війниСьогодні дві кав’ярні мають дещо різну аудиторію. У житловому районі частіше бувають родини з дітьми та люди старшого віку. «Сюди частіше приходять сімейні пари, дітки, люди похилого віку. Їм подобається, що в нас немає пафосу. Тут сформувалася сімейна, затишна атмосфера».У центрі – інший ритм: тут багато працівників різних установ. «Люди серйозніші, але в спілкуванні з нами вони теплі, усміхнені».За роки роботи з постійними клієнтами сформувалися особливі стосунки. Для багатьох відвідувачів кав’ярня стала не просто місцем, де можна щось замовити. Коли через відключення світла й небезпеку офіси зачинялися, люди приходили сюди працювати.«Багато людей приходили до нас, коли офіси почали зачиняти, а працівників переводити на дистанційну роботу. Не було світла – вони працювали в нас, бо потрібно було заряджати ноутбуки й телефони».Ольга переконана: сьогодні у Херсоні кав’ярні відіграють значно більшу роль, ніж просто заклади харчування. «Ти можеш прийти з дитиною чи бабусею, з батьками або з чоловіком – посидіти, побути наодинці. Можна знайти затишний куточок, поговорити й спокійно піти. А ще – попрацювати».«Відвідувачі кажуть: ми у вас розслабляємося»У кав’ярнях свідомо намагаються не перетворювати інтер’єр на ще одне нагадування про війну. Відвідувачі іноді приносили на згадку різні предмети й уламки. Їх зберігають, але прибрали з поля зору гостей.«Ми вирішили залишити все це собі на пам’ять, зберегти як сувеніри, але прибрати з поля зору. Якщо такі атрибути й залишаються в інтер’єрі, то вони задекоровані так, щоб постійно не нагадувати про ситуацію, яка щодня нас тригерить. Більше позитиву, усмішок і розмов».Коли місто залишалося без електрики, у кав’ярнях вмикали автономні лампи. Взимку додавали декоративне освітлення, щоб створити святкову атмосферу. «Коли все місто в пітьмі, намагаєшся зробити щось яскраве, блискуче, щось таке “няшне”. Відвідувачі заходили й казали: “У вас ми розслабляємося”. Адже психологічно людині потрібно відпочивати й очима».У меню кав’ярні з’явилися власні херсонські історії. Один із десертів назвали «Олешківський ліс». «Коли ми почали співпрацювати з кондитеркою, вона запропонувала мохові десерти. Я подивилася на нього й кажу: “Боже, та це ж наш ліс, якого ми не бачимо й до якого не можемо потрапити”. Тож вирішили назвати його “Олешківський ліс”».Інший десерт отримав назву «Деокупація». Він дуже насичений: шоколад, горіхи, курага, ганаш. «Ми згадали той період, коли нічого не було, і подумали, що можна створити щось таке, щоб людина з’їла – і їй вистачило на цілий день. Я особисто не можу з’їсти цілий десерт – мені не стає сил. І нам часто кажуть: якщо взяв такий десерт, то вже цілий день не голодний».Генератор, бензин і двадцятилітрова каністраУ прифронтовому місті навіть звичайне постачання перетворюється на окрему логістичну операцію. Частина компаній через небезпеку перестала їздити до Херсона.«На жаль, частина постачальників через ситуацію відмовилася їздити до Херсона. Не тому, що не хочуть, а тому, що не можуть: чимало машин було розбито. Тому багато чого я тепер закуповую в Миколаєві. Хочеш розширити асортимент або поповнити запаси – треба їхати до іншого міста, щоб були різні цікавинки, десерти, смачна вода… Щоб мати звичне життя, потрібно працювати».До перебоїв з електропостачанням теж пристосувалися. У кожній кав’ярні є генератор і каністра з пальним напоготові. «Двадцять літрів бензину, бо ніколи не знаєш, що й коли може статися. У нас є павербанки, подовжувачі, спеціальні світильники, які працюють від павербанків. Ми вже адаптувалися».Але генератор ще потрібно вчасно запустити. Одного ранку світло зникло близько 4.30, тож уже о шостій дівчата збиралися й поспішали на роботу. «О шостій ранку я розбудила Вікторію. Кажу: “Ти спиш?” — “Ні, уже встала”. – “Одягайся, бо світла немає з 4:30”. Вона питає: “А звідки ви знаєте?” Я кажу: “Я чекала, що його ввімкнуть. У мене завжди горить світильник-індикатор, а він не засвітився. Усе, світла немає, до камер зайти не можу. Одягайся, я їду по тебе”».Вони приїхали до кав’ярні й самі витягли генератор. «Кавомашині потрібно 30–40 хвилин, щоб нагрітися. І хто це робитиме? Ми й робимо, бо чоловіча половина нашого бізнесу на фронті. Особливість нашої кав’ярні в тому, що її директор захищає кордони країни».У Херсоні бракує працівників. Коли хтось звільняється чи виїжджає, пошук заміни потребує часу: треба знайти людину й провести стажування. А поки що Ольга сама виходить на зміну. «Усі труднощі через нестачу людей я беру на себе. Працюю позмінно з ранку до вечора й паралельно займаюся замовленнями та доставками».Іноді протягом дня доводиться одночасно бути керівницею, баристою, водійкою, закупівельницею, вантажницею та прибиральницею. «Спочатку моїм завданням були організація роботи персоналу, меню та налагодження продажів. Але згодом усе довелося взяти на себе: керування, адміністрування, доставку, роботу за касою, продаж продукції – усе. Такі тепер часи».Навіть постачання води для кав’ярні потребує окремої логістики. Раніше використовували системи очищення, але їх потрібно обслуговувати й міняти фільтри, а спеціалістів у місті бракує. Тому тепер воду привозять.«Телефонуєш: “Алло, ви працюєте?” Береш бутлі – швидко в машину, усе завантажуєш, їдеш, набираєш повні бутлі води, а потім розвозиш. Фізичне навантаження дається взнаки».Перевтома дала про себе знати й наприкінці 2025 року: у грудні Ольга перенесла операцію, після якої місяць проходила реабілітацію. Навіть тоді вона не полишала справи кав’ярень, а керувала ними дистанційно. «Мені сказали: “Ти чого хочеш? Вмикай дівчинку. Забувай, що ти мужик, і починай дивитися навколо”. Ми почали шукати хлопців, які допомагали б завантажувати й розвантажувати. Інколи перехожі чи сусіди бачать, що дівчата все носять самі, і допомагають».Кав’ярня, яка так і не встигла відкритися2026 рік приніс ще одне випробування. Команда планувала відкрити нову кав’ярню в центрі міста. Обладнання вже придбали: кавомашини, морозильні камери, холодильники, стільці, телевізор, люстри й декоративні панелі. На час переїзду все тимчасово склали у власному гаражі.«Там було стільки всього. Усі ці дубові панелі, які ми замовляли, були ексклюзивними. Гараж став для мене майже святилищем. Я вирішила, що машину ставитиму на вулиці, а все обладнання зберігатиму там».Згодом російський дрон атакував гараж. Почалася пожежа, і врятувати обладнання не вдалося. «Фактично ми втратили одну з торгових точок через пожежу. Не там, де вона працювала, а тоді, коли ми вивезли її обладнання перед переїздом. Усе згоріло вщент і ремонту не підлягає».Це особливо боляче, адже бізнес створювали власними силами. «Ми вкладали власні кошти. І коли щось зникає, це, грубо кажучи, забирає роки нашого життя. Це був наш капітал, фундамент, який ми заробляли власною працею. Усе це – наші вкладення».У якийсь момент випробувань стало забагато навіть для людини, яка звикла жити в прифронтовому місті, каже Ольга. «Лікарня, пожежа, третя точка, дрони почали
- Останні
- Популярні
Новини по днях
12 жовтня 2026
