Будівництві першого вітропарку в Українських Карпатах: ця влада нищить саме середовище існування українців
На полонині Руній індустріальне будівництво зіштовхнулося із природоохоронним законодавством навесні 2025 року: тоді почали прокладати дорогу через праліс і заливати фундаменти під вітроустановки. Нині дорога від селища Жденієво, яка веде на полонину, дозволяє дістатися сюди навіть легковиком за пів години. Тут триває будівництво вітропарку, монтують перші вітряки.
Фундаменти під них залили торік без висновку оцінки впливу на довкілля (ОВД), скориставшись дозволом Держінспекції архітектури й містобудування (ДІАМ), який казав, що фундамент не є частиною вітряка, а отже такий документ на нього не потрібен. Але вже взимку 2026 року профільне міністерство надало проєктові вітропарку на Руній позитивний висновок ОВД, тож будівництво йде повним ходом. Девелопер заявляє про плани добудувати його і підключити до електромереж наступного, 2027-го року.
Загалом на Закарпатті планують встановити до трьох сотень вітроустановок на різних хребтах. Завод, який виготовляє турбіни та комплектуючі до ВЕУ (вітрова енергетична установка – УП), релокувався в регіон із початком повномасштабної війни із Краматорська. Нині він розгорнув потужності й працює в Перечині, докорінно змінюючи маленьке прикордонне містечко та пропонуючи найбільші в регіоні зарплати (в середньому 35–40 тисяч гривень на місяць).
Треба сказати, що пропоновані проєкти ТОВ "УК Вітряні парки України" з розбудови вітроенергетики на Закарпатті радо сприймають місцеві тергромади. Вони переважно гірські, а отже, небагаті, й інвестор, який обіцяє розбудувати тут інфраструктуру та ще й надалі відраховувати 3% від прибутку з вироблення електроенергії в місцевий бюджет, є дуже бажаним. Тому на слуханнях, що передують початку таких проєктів, представники громад завжди голосують за них більшістю голосів – під протести екологів і громадських активістів.
Так було в Тур'є-Реметівській ТГ, яка вже почала отримувати податки в свій бюджет від вітропарку на полонині Руні; у Жденіївській, яка очікує таких же надходжень від ймовірного майбутнього вітропарку на полонині Гострій та Вододільному хребті; та Усть-Чорнянській, яка не проти вітропарку на Свидовці.
Власне, на Закарпатті після початку повномасштабного вторгнення перший вітропарк збудували та запустили в Нижніх воротах: кілька десятків вітряків нині видно з траси Київ-Чоп, перші ВЕУ в цьому вітропарку запустили в 2024 році. Нині там працює 16 вітротурбін з потужністю 80,8 МВт. А місцева громада за 8 місяців цього року отримала від ТОВ "УК "Вітропарки України" податків на 18,7 мільйона гривень, плюс додатково 11,5 мільйона гривень від продажу електроенергії.
Проте Нижньоворітський вітропарк побудували на раніше вже забруднених антропогенною діяльністю землях. Всі інші проєкти, які плануються на полонинах, зведуть на "чистих" гірських хребтах. Деякі з них, як Руна та Свидовець, узагалі є кандидатами до Смарагдової мережі (це означає, що тут збережене цінне природне біорізноманіття).
Нещодавно в рамках першого саміту "Карпатської вісімки" президент Зеленський запропонував створити Карпатський вітроенергетичний кластер потужністю 1,5 ГВт, що передбачає встановлення 300 вітроустановок на Закарпатті.
На нині вже індустріалізованій Руні, яка, очевидно, тепер так і не ввійде до Смарагдової мережі, зокрема, працюватимуть 30 вітроустановок. Наразі тут монтують перші три ВЕУ.
"Українська правда" розповідає, що зараз відбувається на полонині: як науковці знаходять червонокнижні види буквально під колесами вантажівок та що про це каже забудовник.
Індикатори цінності
На полонину добираємося лісовою дорогою від селища Жденієво. Це та сама, за прокладання якої через праліс Ужгородського надлісництва Ужгородська окружна прокуратура порушила справу, а нині через суд вимагає скасувати лісорубний квиток і визнати вирубку протиправною. Загалом, із Жденієва через лісництво та праліс до полонини цим шляхом можна дістатися хвилин за 20.
Дорога широка, добротна – зовсім не схожа на пересічну лісову: з вибоїнами та коліями від важкого транспорту. Тут спокійно роз'їжджаються дві вантажівки, і навіть встановлені дорожні знаки: трикутнички, що попереджають про повороти, та відбійники. Де-не-де на поворотах – склади зрубаного лісу, який згодиться комусь на дрова. Ще не знайшли часу звезти його донизу в село. Не секрет, що в Карпатському регіоні самі дрова коштують набагато дешевше за вартість їхньої доставки до замовника.
Ми паркуємось у першій кишені цієї дороги на краєчку полонини. Маємо спуститися на понад 100 метрів нижче, до пралісу. Нас проводить виконувач обов'язків керівника напряму "Ліси" WWF-Україна, біолог, природоохоронець і фотограф Михайло Богомаз.
– Ми знаходимося в пралісі – за описами це старовіковий буково-яворовий ліс. Ми дійсно можемо бачити тут старі буки та явори, їм понад 100, деяким 150 років. Цей ліс отримав статус пралісу в 2011 році одним із перших у країні, як тільки була започаткована процедура створення пралісів та квазіпралісів. І у нього все було прекрасно до 2024 року, коли тут почалася реалізація проєкту вітропарку на полонині Руні.
Власне, для того, аби могти втілити проєкт, і була прокладена ця дорога. На жаль, вона пройшла пралісом. Тут була вирубана частина дерев. Згідно з режимом пралісу, тут заборонені рубки та будь-яка господарська діяльність, тут можна ходити, збирати гриби-ягоди, проводити наукові дослідження, вивчати цінні види, – каже Богомаз.
Для підтвердження цінності цієї території він показує на стовбур старого бука одразу ж при дорозі.
– На ньому росте лобарія легеневоподібна – червонокнижний вид, індикатор цінності системи, – додає він.
Індикатор цінності геть у пилюці.
Тут усе вкрите пилюкою – метрів на 30 від дороги вглиб лісу: листки на підліску та деревах, стовбури, трава та рослини. Рух на дорозі справді активний: триває будівництво вітропарку, тож вантажівки шмигають вгору-вниз постійно. Ми перебуваємо в цій точці приблизно з пів години і зустрічаємо до 10 вантажівок. За цей час самі вкриваємось пилюкою, яку здіймають колеса – через сухість повітря (на Закарпатті триває засуха – УП) тут важко дихати.
Питаю Михайла Богомаза, чи втратив цей праліс свій статус, адже систему було пошкоджено.
– Ні, якщо ділянку визнано пралісом, це безповоротний процес. Праворуч та ліворуч від дороги ліс абсолютно відповідає вимогам пралісу, тут є старовікові дерева, є мертва деревина, цінні види серед рослин та тварин. Тому парадоксально, але де-юре ця дорога – також праліс.
Коли її будували, Ужгородське надлісництво начебто "загубило" документи про те, що ця ділянка лісу є пралісом. Наразі йде оновлення лісової документації по ній. Ну і є рішення Восьмого апеляційного суду, що лісорубний квиток, який виписали на рубку дерев під цю ділянку для дороги, був незаконний – справа про це зараз знаходиться у Верховному суді.
Михайло веде нас на кількадесят метрів далі, до поваленого трухлявого дерева. Як відомо, в таких екосистемах, як праліс, мертва деревина – гуртожиток для багатьох видів.
Він відриває шматок кори – за задумом там повинен мешкати равлик пралісниця. Це різновид дрібних наземних молюсків, вони є типовими мешканцями пралісів і занесені до Червоної книги. Сірувато-коричнева пралісниця тріумфує перед нашими камерами, доводячи всім, що вона тут є і це – її дім.
Науковець акцентує, що її присутність – ще одне підтвердження того, що навколо є цінна екосистема, яка існувала тут багато сотень років.
– Це індикатор цінності території, так як і лоберія та старовікові буки й клени–явори, – додає Михайло.
"Розрита могила" чи нова туристична локація?
Повертаємось на дорогу – ту, що була прокладена крізь праліс попри всі обмеження. До вантажівок тепер додаються легкові автівки. На полонині також рух: "УАЗики" забирають урожай від збиральників яфин і брусниці: триває сезон. Шуму й пилу навколо більшає.
– Таке враження, що ми на трасі, тут не вистачає лише дорожньої розмітки і твердого покриття, – зауважує ветеран, кандидат біологічних наук Андрій Тупіков.
Він – той самий науковець, який створив петицію до президента України, котру спочатку не хотіли реєструвати, і таки з четвертого разу в березні опублікували (після звернення автора до омбудсмана). Петиція, зрештою, за кілька днів набрала більшу кількість голосів, ніж було необхідно, – понад 26 тисяч.
У ній Андрій Тупіков закликав президента подати до Верховної Ради законопроєкт про посилений захист Карпат, який би забезпечив встановлення особливих умов сталого розвитку Карпатського регіону для збереження унікальних природних комплексів, ландшафтів і культурної спадщини та заборонив суцільні рубки лісу. А також – обмежив масштабне будівництво на висотах понад 1000 метрів.
Одним із ключових інструментів захисту регіону Тупіков називав створення та розширення природоохоронних територій. Йдеться про перспективу створення заказників і нацпарків у зонах, яким наразі загрожує забудова вітропарками. Зокрема, заказників "Вільний Свидовець", "Полонина Гостра", "Полонина Красна", "Полонина Апецька", "Полонина Бичків", "Лютянська Голиця", "Верховинський вододільний хребет", а також національних природних парків "Величні Карпати" та "Верховинський". Відповідні клопотання подані до профільного міністерства та перебувають на розгляді.
Зрештою, президент Володимир Зеленський у своїй відповіді Тупікову на його петицію зазначив, що перенаправив вимоги петиції до Кабінету міністрів для детального опрацювання та підготовки відповідних нормативно-правових рішень.
Ми зупиняємося вже на полонині – знову знаходимо зручний з'їзд-кишеню із полонинського хайвею. Ця дорога з терасами, трубами, які стирчать з неї, з будівельним сміттям на узбіччях, купами щебеню та відсіву вражає: полонина Руна схожа на розриту могилу.
Колеги з камерами йдуть ближче до будівельних майданчиків знімати вітряки. На Руній встановлюють перші три ВЕУ, їх домонтовують. Нижче в селі та по трасі Київ – Чоп можна побачити склади з комплектуючими, які виготовляють на релокованому на Закарпаття заводі й згодом підвозять безпосередньо на місця збору вітроустановок (вони тут заввишки від 100 до 150 метрів).
Тупіков каже, що відтод
- Останні
- Популярні
Новини по днях
30 вересня 2026
