"Московські понти" тримаються на нафті й пропаганді: що Путін насправді знає про війну
Росія вже кілька років намагається підтримувати образ держави, яка нібито впевнено контролює перебіг війни, попри втрати, удари по її території та дедалі більший тиск на економіку. Усередині країни ця картина тримається не лише на пропаганді, а й на здатності системи й далі фінансувати війну та придушувати будь-які сумніви щодо курсу Кремля.
Український журналіст і колишній кореспондент УНІАН у Москві Роман Цимбалюк в ексклюзивному інтерв'ю для 24 Каналу пояснив, наскільки добре Володимир Путін розуміє реальну ситуацію, чому Кремль продовжує демонструвати впевненість і від чого насправді залежить, як довго Росія зможе підтримувати цю модель.
Романе, є популярна думка, що Путіну просто не доповідають погані новини і він не знає реальної ситуації. Ти в це, наскільки я розумію, не віриш. Він усе знає про втрати, економіку, удари по НПЗ і все одно продовжує війну?
У нього не так багато варіантів. До того ж вони грають у гру, яка називається "московські понти". Якби московські понти світилися, Москва була б другим Лас-Вегасом.
Вони роблять вигляд, що виграють війну. Роблять вигляд, що ще трошечки – і через два-три тижні захоплять Київ. Вони створюють цю реальність для того, щоб росіяни сильно не нервували.
Що стосується самого Путіна, певна маніпуляція інформацією навколо нього, звісно, можлива. Але якщо вона і є, то значною мірою свідома. Йому комфортно існувати в такій системі.
Коли він плутається по карті, він справді може переплутати Святогірськ чи інше місто. Для нього це не має такого значення, яке має для людей, що там живуть. З Куп'янськом незручно вийшло, але що далі?
У нього немає проблем, які є у політиків у демократичних країнах, коли потрібно йти до виборців, пояснювати результат, звітувати, чому обіцяли одне, а отримали інше. Російська система так не працює.
А як довго можна підтримувати ці "московські понти"?
Поки сама система працює. Нафта, як би там не було, продається. Гроші у них є. Можливо, їх стало менше, але на пропаганду вистачає.
Не треба думати, що вони вже перебувають на межі якогось обвалу. Так, Росія стала біднішою, помітні й кадрові зміни. Наприклад, у російських обласних центрах жінки почали працювати водіями автобусів замість чоловіків.
Але це не означає, що російська система вже при смерті. Вона жива. Прикро це визнавати, але, з іншого боку, ми теж живі, а це вже непоганий результат.
Чи можна хоча б приблизно зрозуміти, скільки Росія ще здатна протриматися? Про її можливий економічний колапс говорять уже багато років, але він усе не настає.
Всі ці процеси залежать від ступеня тиску на Росію.
Коли російська нафта продавалася з дуже великим дисконтом, у Москві починали нервувати. Коли ситуація на нафтовому ринку для них покращується, запас міцності системи теж стає більшим.
Наскільки важливою тут залишається позиція Сполучених Штатів?
Я б не спрощував усе до формули, що Сполучені Штати остаточно втратили свою роль або що їхній нинішній курс залишиться таким назавжди. Це демократія. Там є вибори, змінюються адміністрації, змінюються політичні підходи.
Якщо подивитися на американську політику впродовж десятиліть, то в ключових питаннях безпеки, оборони, бізнесу та глобального впливу республіканці й демократи дуже часто мали спільну позицію. Ми самі свого часу багато говорили про двопартійну підтримку України.
Тому повернення до більш традиційної американської політики цілком можливе. Інше питання, коли це станеться і що встигне відбутися до цього моменту.
Чого, на твою думку, Путін боїться більше: економічної кризи, поразки чи втрати образу вождя, який він вибудовував роками?
Поразка у випадку Росії – поняття досить відносне. Там практично будь-який результат пропаганда здатна оголосити перемогою і пояснити суспільству саме так, як потрібно системі.
Влада для Путіна очевидно має величезне значення. І так само для нього важливо, яке місце він займе в історії.
Він не просто так порівнює себе з Петром Першим і постійно повертається до історичних аналогій. Це показує, що питання власної спадщини його справді хвилює.
Але війна ще не закінчилася. І тут є парадокс: ситуація може дуже швидко змінитися, якщо ті самі Сполучені Штати за певних обставин змінять свій підхід до Росії.
Тоді те, що зараз Кремль подає як контрольовану ситуацію, може почати рухатися зовсім в інший бік.
Що США реально можуть зробити, якщо вирішать посилити тиск?
Не треба звужувати роль Сполучених Штатів. Це як була надзвичайно потужна держава, так нею і залишається. Питання лише в тому, які рішення там ухвалюють.
Один з очевидних інструментів – економічний тиск. Ми вже довго періодично чуємо: зараз введемо санкції, Росії стане дуже боляче, вона почне реагувати. Чому цього не відбувається в масштабі, який міг би принципово змінити ситуацію? Бо немає відповідного політичного рішення.
Із військовими можливостями історія ще показовіша. Розповіді про те, що США нібито витратили всі ракети або що Джо Байден віддав Україні всю американську зброю, я не сприймаю серйозно. Навіть номенклатура озброєнь у багатьох випадках просто не перетинається.
Ми своїми відносно простими з технологічної точки зору дронами вже дістаємо об'єкти по всій європейській частині Росії. А тепер уявімо, що до цього додаються ракети інших типів.
Ми час від часу чуємо про бойове застосування "Нептунів", про "Фламінго", Україна вже отримувала SCALP і Storm Shadow. І навіть кілька таких ракет можуть дуже швидко змінити ситуацію навколо конкретного важливого російського об'єкта.
А якщо говорити про "Томагавки" або іншу номенклатуру, то у Сполучених Штатів вибір значно ширший, ніж часто здається з української дискусії.
І тут є дуже проста річ. Коли Захід сам веде війни, у яких безпосередньо бере участь, у нього чомусь не закінчуються ракети. Тому розмова не лише про кількість зброї. Спочатку має бути політична воля, а вже потім військова сила.
Ти не раз казав, що росіян потрібно слухати, бо вони часто досить прямо говорять про свої наміри. Що Кремль сьогодні говорить такого, чого ми досі не хочемо почути?
Мені здається, ми вже почали їх чути. Вони говорять про фізичне знищення України і паралельно роблять те, про що говорять.
Їхня логіка проста: Україна повинна капітулювати, а далі вони самі визначатимуть, кому тут жити, кому ні, хто для них прийнятний і що має статися з рештою населення.
У разі реалізації такого сценарію значна частина людей просто намагалася б виїхати на Захід. Це була б величезна хвиля біженців до Європи, США, Канади. Я зараз описую те, чого вони хочуть, а не те, що вони здатні здійснити.
І це важливе розділення. Їхні слова і дії не дуже розходяться. Коли живеш у Києві, достатньо просто подивитися навколо після чергових російських ударів, щоб зрозуміти, що їхня риторика має цілком матеріальне продовження.
Раніше була ціла епоха евфемізмів. Вони грали у "нас там нет", розповідали, що російських військових на Донбасі немає, потім удавали, що існують якісь українці, з якими вони нібито готові співпрацювати.
Зараз ці декорації майже прибрали. Формулювання стали набагато прямішими. Фактично вони залишають один прийнятний для себе варіант: людина має відмовитися від української ідентичності, визнати себе частиною російської системи та підкоритися їй.
Але я ще раз наголошу: це те, чого вони хочуть. Я не впевнений, що вони здатні це реалізувати. Навіть більше – я переконаний, що ресурсу для реалізації всього заявленого у них немає.
І ці російські претензії обмежуються лише Україною?
Ні. Варто згадати те, що Москва говорила ще наприкінці 2021 року. Тоді росіяни розсилали у європейські столиці свої пропозиції щодо так званої європейської безпеки.
Їхня логіка передбачала, що НАТО має фактично повернутися до конфігурації 1997 року. Тобто російські вимоги від самого початку виходили далеко за межі українського питання.
Вони цього прагнуть і далі. Інша справа, що за цей час НАТО не звузилося, а розширилося.
І сама Європа дуже різна. Є шведи, фіни та інші країни, які у разі прямої загрози, на мою думку, не витрачатимуть багато часу на дискусії. А є держави, де ще довго можуть думати, якою саме має бути відповідь і чи не буде вона "занадто ескалаційною".
Росія вже веде проти Європи гібридну та диверсійну війну. Наскільки успішною є така стратегія?
Поки Європа допомагає Україні, головної мети вони не досягли. Але те, що вони рухаються в цьому напрямку і дуже стараються, очевидно.
На мою думку, багато в чому це відлуння тієї політики, коли Захід у перші роки повномасштабної війни економив на ракетах для України і постійно грав у гру "тільки б не було ескалації".
Taurus тут лише один з прикладів. Насправді це питання значно ширше і стосується підходу великої частини Заходу.
Росіяни використовують стару і досить зрозумілу схему. Спочатку створити атмосферу небезпеки, постійно нагадувати людям про можливість війни, диверсій, атак, економічних проблем. А потім запропонувати політичний вихід.
Ми бачили подібну модель в інших країнах. Спочатку людям продають простий вибір: або підтримуєте потрібну політичну силу, або буде війна, прийдуть росіяни і стане ще гірше.
Але я не думаю, що це свідчить про якусь надзвичайну хитрість російської системи. Така тактика працює передусім там, де інші довго залишаються аморфними і не хочуть серйозно дивитися на загрозу.
І тут не треба думати, що українці якісь принципово кращі за німців чи інших європейців. Ми самі проходили період, коли значна частина суспільства хотіла вірити, що достатньо "просто перестати стріляти".
Так працює демократія. Вона дає свободу слова, а разом з нею можливість паразитувати навіть на ключових питаннях безпеки.
Росія вміє це використовувати. Вона запускає схожі наративи в різних країнах, просто адаптує їх під місцеві страхи: десь це мігранти, десь "традиційні цінності", десь ціни на енергоносії, десь страх великої війни.
На початку розмови ти сказав, що російська пропаганда здатна продати суспільству як перемогу майже будь-який результат. Але що сьогодні для самого Путіна означає перемога? Його цілі змінилися з 2022 року?
Тут спочатку треба сказати про саму пропаганду. Вона не працює окремо від репреси
- Останні
- Популярні
Новини по днях
27 вересня 2026
