Як «Фарбований Лис» привів Олену Медведєву до власних книжкових світів
Колись Олена Медведєва вчилася читати за старенькою батьковою книжкою Івана Франка. Сьогодні вона сама вигадує світи, в яких живуть жовтий кріт, піксельний Миколай, дивакуваті павуки, художники й навіть час, що має власні кольори. Чотири такі історії цьогоріч принесли письменниці обласну літературну премію імені Світочів.
У пам’яті Олени Медведєвої досі залишилася та книжечка – трохи потерта, батькова, з Франковим «Фарбованим Лисом». Вона ще тільки складала слова в речення, стежила за героями й уперше відкривала для себе, що текст може вести кудись далеко за межі сторінки.
– Пригадую той момент, коли ми з татом брали його стареньку книжечку Івана Франка «Фарбований Лис» і я вчилася читати. Моя душа знайомилася з новими словами рідної мови, я вчилася стежити за героями, переживати карколомні події та несподівані повороти, які траплялися в їхньому житті.
Потім були інші книжки – дитячі й дорослі, українська класика, тексти, до яких уже в зрілому віці вона поверталася інакше. Не лише як читачка, а як людина, котра сама пише й щоразу по-своєму шукає відповідь, чому одні слова залишаються з нами надовго, а інші проходять повз.
– Тримаючи в руках книги українських класиків, я вчуся в них сміливості, вірності українському слову і навіть вірності собі. Не зраджувати тим сюжетам, які народжуються у власній душі, щоб згодом перенести їх на папір.
З роками таких сюжетів ставало дедалі більше. У них з’являлися дивакуваті герої, фантастичні світи, сучасні технології й теми, про які з дітьми не завжди просто говорити прямо. Чотири книжки – «Таємниця з кавуновим присмаком», «Метрополітен жовтого крота», «Піксельний Миколай» і «Крамниця часу» – цьогоріч відзначили обласною літературною премією імені Світочів.
У кожної з них – свій настрій, свої герої та свій спосіб говорити про цілком земні речі.
У «Таємниці з кавуновим присмаком» художник Ухтин Любисердський, павук Сіріус, павучиха Кіра та ібіс Сонетар опиняються в центрі пригоди, за якою поступово проступають роздуми про вибір, відповідальність і цінність життя.
«Метрополітен жовтого крота» виростає з дитячої допитливості. Тут сніг може скидатися на морозиво, невідоме спершу трохи лякає, а потім стає дорогою до відкриттів. Художнє оформлення та ілюстрації Анни Шабалової до цієї книжки відзначили на конкурсі «Краща книга Рівненщини – 2025».
«Піксельний Миколай» живе вже в іншій реальності – серед цифрових технологій, штучного інтелекту, родин, розділених відстанню, і дітей, для яких екран давно став частиною щоденного життя. Та різдвяне диво тут усе одно тримається на простих речах – близькості, очікуванні, родинній пам’яті й українській традиції.
А «Крамниця часу» починається там, де звичайне слово раптом стає майже матеріальним. Час тут має кольори й відтінки, його можна берегти, марнувати, дарувати. Історія не захотіла завершуватися разом з останньою сторінкою: книжка вже має продовження, а цього року письменниця планує її доповнене перевидання.
Жодну з цих історій Медведєва не називає улюбленою.
– Я не скажу, що якась із них улюблена, тому що не можна виокремити одну книжку поміж інших. Це як сказати, що одну дитину любиш більше, а іншу менше. Кожна книга близька, рідна, яскрава. Якась давалася легше, писалася швидше, якась – складніше і довше.
Мабуть, тому для неї книжка не закінчується ні крапкою в рукописі, ні появою обкладинки.
– Книги мають народження, книги мають життя і книги мають продовження.
У випадку Олени Медведєвої ці слова можна розуміти майже буквально. Одне з таких продовжень отримав «Рівненський буквар» – краєзнавча книжка, в якій знайомство з літерами поєднане зі знайомством із Рівним і Рівненщиною.
Перше видання побачило світ у 2016 році. Друге мали друкувати в Харкові наприкінці лютого 2022-го, однак повномасштабне вторгнення змінило ці плани. До книжки письменниця повернулася пізніше, і за час очікування вона стала іншою, бо змінилося саме місто й життя його мешканців.
У доповненому виданні з’явилися рівненські підземелля й Оствиця, Алея Героїв і камені спотикання, історія коней, які через війну знайшли прихисток у Мирогощі. До створення книжки долучилися й діти: літери, з яких починаються її розділи, малювали учні рівненських і квасилівських шкіл.
Якщо перший «Рівненський буквар» мав 147 сторінок, то другий виріс до 215. Так абетка поступово стала ще й своєрідним літописом міста – того, що в ньому зберігається, і того, що принесла війна.
А нині ця історія вийшла далеко за межі Рівного. «Рівненський буквар» переклали англійською мовою, і тепер книжка мандрує світом, знайомлячи читачів в інших країнах із містом, його історією та людьми.
Та книги Медведєвої змінюються не лише разом із часом. Інколи вони взагалі перестають бути паперовими.
Текст переходить на полотно, літери стають стібками, сторінки – шматками тканини. Так з’явився вишитий «Кобзар» Тараса Шевченка. За ним – твори Івана Франка, Ліни Костенко, чотири Євангелія, «Лісова пісня» Лесі Українки.
Над «Лісовою піснею» вона працювала два роки. Сіре полотно виявилося складним для очей, тому робота просувалася майже вдвічі повільніше, ніж зазвичай. Зрештою текст Лесі Українки розмістився на 48 полотняних сторінках – 68 560 вишитих знаків.
З цією роботою пов’язана й особлива деталь. У музеї Лесі Українки в Колодяжному майстрині дозволили кілька слів «Лісової пісні» вишити голкою, що зберігається там як музейна реліквія.
Свою власну робочу голку вона якось назвала «колегою». І це слово виявилося напрочуд точним: разом вони створили вже не одну книгу.
Під час роботи над «Євангелієм від Матвія» Олена Медведєва могла вишивати по 8–14 годин на день. Та найтяжчим називала не втому рук і не тисячі однакових рухів. Найбільше боялася помилитися в тексті або неправильно розрахувати його місце на сторінці.
Фоліант має 60 сторінок і важить 9 кілограмів 400 грамів. Його визнали найбільшою у світі книгою, вишитою вручну.
Коли у 2021 році вирішили порахувати всі вишиті Медведєвою літери та знаки, частину робіт довелося збирати знову. Вони вже належали іншим людям, тож власників просили ненадовго повернути видання.
У 24 книгах нарахували 540 542 символи. Та навіть ця цифра не охопила всього зробленого: частина рукотворних книг на той час уже була далеко від Рівного – в інших містах і країнах.
Поруч із важкими фоліантами в доробку майстрині є й зовсім крихітні книжечки – лише 9 на 8 сантиметрів. У них умістилися уривки з творів Шевченка, Лесі Українки, Франка та Уласа Самчука.
Вона пише для дітей, створює книги шрифтом Брайля, вишиває класиків. Її книжка може важити майже десять кілограмів, а може бути такою маленькою, що сховається в долоні. Може народитися з фантазії, з історії міста або з десятків тисяч стібків на полотні.
Та, мабуть, усе починається значно раніше – з тієї миті, коли дитина вперше складає літери у слово й раптом розуміє, що за ним відкривається цілий світ.
Колись для маленької Олени таким світом став Франків «Фарбований Лис». Тепер інші діти відкривають літери разом із «Рівненським букварем», зустрічають на сторінках жовтого крота, Піксельного Миколая чи заходять до дивної крамниці, де навіть час має колір. А далі книжка вже сама обирає, в чиїй пам’яті залишитися.
Василь ГЕРУС
Журналіст із понад тридцятирічним досвідом роботи в регіональній пресі. Працює з темами місцевого самоврядування, суспільного життя, історії, культури та розвитку громад. З 2018 року головний редактор газети “Сім днів”У різні роки був кореспондентом, завідувачем відділу, заступником головного редактора та головним редактором у виданнях «Вільне слово», «Рівне», «Літопис Заходу», «Рівненська газета» та «Сім днів». У 2018–2023 роках очолював редакцію газети «Сім днів» і керував діяльністю ТОВ «Рівненська газета “Сім днів”».У 2013 році отримав звання Заслуженого журналіста України.
Національний природний парк «Пуща Радзівіла», розташований у Сарненському районі, запустив власний офіційний вебсайт. Відтепер жителі та гості регіону можуть легко спланувати туристичний маршрут, ознайомитися з правилами відвідування заповідної території та…
- Останні
- Популярні
Новини по днях
27 вересня 2026
