Наш веб-сайт використовує файли cookie, щоб забезпечити ваш досвід перегляду та відповідну інформацію. Перш ніж продовжувати користуватися нашим веб-сайтом, ви погоджуєтеся та приймаєте нашу політику використання файлів cookie та конфіденційність. cookie та конфіденційність

"А що було б, якби…": чому ми так любимо історії про нездійснене кохання

24tv.ua

А що було б, якби…: чому ми так любимо історії про нездійснене кохання

Саме на цьому питанні побудований роман Джессіки Сандерс "З любов'ю, я", який виходить у видавництві #книголав. Його героїня Рейчел Міллер раптово стикається зі своїм минулим, коли таблоїд публікує її старі фотографії та любовні листи від колишнього шкільного кохання, передає 24 Канал.

У науки є просте пояснення. Ще у 1927 році Блюма Зейґарник показала, що люди краще пам'ятають незавершені дії, ніж ті, які вже закінчили.

У її експерименті офіціанти краще пам'ятали неоплачені замовлення, ніж ті, за які вже розрахувалися. Нездійснене кохання працює схожим чином, адже воно залишається своєрідним "відкритим рахунком".

Література активно використовує цей ефект. Європейська любовна лірика будувалася на образах недосяжних Беатріче й Лаури, Ґетсбі роками вірив, що минуле можна повернути, а Енн Еліот у "Доводах розсудку" Джейн Остін отримує другий шанс після восьми років мовчання.

Люди краще пам'ятають незавершені дії / Фото Unsplash

Схожі сюжети є і в сучасній літературі. Зокрема, в "Одного дня" Девіда Ніколлса та "Нормальних людях" Саллі Руні. Їх об'єднує одна ідея: нездійснений варіант життя легко уявляти кращим, адже ми ніколи не перевіряли його на практиці.

Альтернативне життя залишається лише в уяві, тому його легко ідеалізувати.

Уявляти альтернативні сценарії – штатний режим мислення. Деніел Канеман та Амос Тверскі описували цей процес як симуляційну евристику: люди подумки прокручують різні варіанти подій, щоб оцінити власні рішення.

Дослідження також показують, що з часом люди можуть сильніше шкодувати про те, чого не зробили, адже результат уже зробленого можна побачити та якось із ним жити, а результат невчиненого залишається невідомим.

Література дає можливість подивитися на такі ситуації збоку. Психолог Кіт Оатлі описував художню прозу як симулятор соціального досвіду: читач проживає чужий вибір, не сплачуючи за нього. У "Опівнічній бібліотеці" Метта Гейґа ця ідея стає основою сюжету.

У романі Джессіка Сандерс Джессіки Сандерс події відбуваються у двох часових лініях: наприкінці 1990-х, коли герої навчаються у школі та беруть участь у постановці "Бріоліну", і в сьогоденні, де в Рейчел є юридична фірма та батьківські чати.

Минуле повертається до Рейчел не лише через спогади. У підвалі вона знаходить коробку, яку колись подарував їй Джек. Всередині була засушена бутоньєрка з випускного та флакончик одеколону, запах якого миттєво повертає її у той час, коли їй було 18 років.

Але нюанс у тому, що Рейчел не вирішувала повертатися до минулого. Це зробив хтось інший, опублікувавши старі листи Джека, які підписані словами "З любов'ю, я".

"З любов'ю, я" / Фото #книголав

Через це Сандерс показує ще одну особливість пам'яті, яка не просто зберігає минуле, а змінює його в нашому сприйнятті.

Коли Рейчел і Джек нарешті зустрічаються, все виглядає майже як сцена з романтичного фільму: електрокамін, плейліст "Рейчел і Джек 1998".

Однак домовленість "Тільки сьогодні" не вирішує проблему. У дорослому житті будь-яке рішення має наслідки. Є шлюб, діти, робота та рішення, які доведеться ухвалювати вранці.

Тому найважливіший вибір Рейчел зрештою стосується не Джека, а її самої. Роман поступово підводить до думки, що питання "що було б, якби" насправді не лише про минуле. Воно також про те, що людина збираєтеся робити далі.

  • Останні
Більше новин

Новини по днях

Сьогодні,
24 вересня 2026

Новини на тему

Більше новин