Демографічна прірва України - троє помирають, один народжується
Демографічне питання залишається ніби нездоланним викликом для України: стрімке скорочення населення, падіння народжуваності, старіння нації та міграція вже виходять далеко за межі державної сімейної та демографічної політики й з кожним роком дедалі більше впливають на економіку, ринок праці й національну безпеку.
У цій статті у виданні LB.ua спробували відповісти на питання: як Україна могла б принаймні сповільнити цю кризу і що нам можуть показати окремі світові практики?
Держава — це люди. Не лише в популістично-демагогічному сенсі, а й буквально. Люди працюють, створюють інновації, тримають фронт — спроможності держави напряму залежать від стану її населення. Населення України сягнуло піку — 52,2 мільйона — у 1993 році, після чого знижувалося, і зараз на підконтрольній Україні території проживає близько 29 мільйонів українців.
Скорочення і зміна структури населення створюють серйозні виклики для майбутнього українського суспільства в багатьох сферах, і наразі зусиль, яких докладає держава, щоб пом’якшити проблему, явно недостатньо. Спад населення є загрозою для національної безпеки України та збереження нації як такої.
Портрет медіанного українця підсвічує проблему одночасного старіння населення і скорочення тривалості життя. Медіанний вік українця 2010 року становив 39,5 року, 2024-го — вже 41,8. Водночас очікувана тривалість життя чоловіків і жінок з 65,2 і 74,4 у 2021 році скоротилася до 57,3 і 70,9 року відповідно.
Наша ситуація не унікальна — населення багатьох розвинених держав скорочується, там намагаються боротися з цим. Логічно, що збільшити населення можна двома способами: привабити мігрантів, щоб вони переїхали на постійне проживання, або народити дітей. Поглянемо на перший спосіб.
Залучення мігрантів у виконанні України демонструє погані результати. З 1994 року сальдо міграції нашої держави було стабільно негативним, хоча в окремі роки через особливості методології Держстат міг фіксувати майже нульові або малі позитивні значення. Російське вторгнення лише прискорило цей негативний тренд. За даними ЦЕС, з 2022 року до січня 2026 року за кордон виїхали 5,6 млн українців: 4,3 млн — до Європи, 1,3 млн — до Росії та Білорусі. Також слід робити поправку на частку чоловіків, які перетнули кордон не через пункти пропуску. Це дещо збільшує кількість українців за кордоном.
Левова частина тих, хто виїхав — жінки з дітьми, і коли воєнний стан скасують, Україні, на думку демографа Елли Лібанової, загрожує новий виток міграції: чоловіки поїдуть до дружин, які зуміли влаштувати життя в ЄС. Звісно, буде і протилежний тренд, однак суттєво слабший.
Народжуваність традиційно вимірюють співвідношенням народжених до померлих або ж коефіцієнтом фертильності — кількості дітей на одну жінку. Обидва показники давно, ще з 70-х років УРСР, у значеннях, що вказують на скорочення населення. Коефіцієнт фертильності за роки незалежності не піднімався до позначки 2,1 — мінімально необхідної кількості дітей, щоб майбутнє покоління не було меншим за попереднє. З 1991 по 2021 рік, за даними Держстату, показник скоротився з 1,78 до 1,16, а після початку повномасштабного вторгнення опустився нижче від рівня 1,0.
За перше півріччя 2026 року співвідношення померлих до народжених склало 3,55:1. Під час воєнного стану статистика про причини смертності недоступна, проте довоєнні показники, 2021 року, вказують на такі: серцево-судинні захворювання (61 %), COVID-19 (12 %), онкологічні захворювання (10,6 %), немедичні чи вікові причини (3,98 %) та інші захворювання. Загиблих на війні солдатів, за словами Зеленського, — від 50 до 55 тисяч. На початку 2026 року число загиблих цивільних сягало 15,2 тисячі. Зниклих безвісти в Україні зараз 114 тисяч. До вторгнення це число не перевищувало 10 тисяч, і більшість зниклих — військові. Отже, війна не має вирішального значення для показника щорічної смертності, а тому українська демографія не відновиться природно після завершення бойових дій — лише дещо покращає.
Рішення відкрити кордони для хлопців 18–22 років хоч не вплинуло суттєво на цифри міграції, додатково вдарило по демографічному здоров’ю України, оскільки покоління двадцятирічних суттєво менше, ніж нинішні старші. Тому потреба в підтримці молодих родин і якісній сімейній політиці лише гострішає.
Неможливо говорити про народжуваність без розмови про сім’ю загалом. В Україні близько 75–80 % дітей народжуються у шлюбі. Хоча відсутня чітка статистика, демографічна наука загалом вважає, що заміжні жінки народжують більше дітей (у перерахунку на жінку), аніж незаміжні. Водночас інститут сім’ї перебуває в не найкращому становищі: у довоєнні 2020 та 2021 роки на один укладений шлюб припадало 0,71 та 0,57 розлучення відповідно. У роки повномасштабної війни цей показник спочатку знизився до 0,41 у 2022 році, а згодом зріс до 0,69, 0,94 та 0,75 в наступні роки. Важливо, що від 70 до 80 % розлучень припадають на сім’ї, де є хоча б одна неповнолітня дитина. Втрата одного дорослого члена родини, переважно батька, негативно впливає і на фінансовий стан, і на сам процес виховання.
До того ж високий показник розлучень означає, що значна частка жінок фертильного віку втрачає умови для народження дітей, відкладає його на пізніші періоди життя. У той самий час зростає і середній вік першого шлюбу — у 2025 році він уже становив, за даними Мін’юсту, 30 років для чоловіків і 28 для жінок.
Це частково підтверджує інший показник — середній вік народження першої дитини, що стабільно збільшувався з 23,8 у 2009 році до 26,2 у 2019 році та 29,4 у довоєнному 2021 році. Звісно, війна лише прискорила негативний тренд. Цей показник важливий також через звуження репродуктивного вікна: пізніший старт материнства статистично зменшує ймовірність народження другої та наступних дітей у родині. Крім того, відкладене батьківство зміщує навантаження на систему охорони здоров’я та потребує від сімей більших фінансових і часових ресурсів для супроводу вагітності й догляду за дитиною у більш зрілому віці батьків.
Як ми зазначали вище, описані явища є трендом у розвинених державах. Люди одружуються пізніше, народжують менше дітей через здорожчання рівня життя, високий поріг очікувань від майбутнього дітей в умовах постіндустріальної економіки, що вимагає сильніше вкладатися в дитину, аніж це робили кілька поколінь тому.
Важливим фактором залишається глобальна криза нерухомості, через яку молодій родині все складніше здобути власне помешкання, у частині випадків вона відтерміновує укладення шлюбу як через бажання спершу накопичити кошти на помешкання, так і через острах купувати помешкання вдвох через високий показник розлучень і поділу майна при цьому. Умови ж економічної і політичної невизначеності роблять перспективу тимчасової непрацездатності жінки (з огляду принаймні на пізні періоди вагітності й певний час після народження дитини) ризиковою для фінансової стабільності сімей.
Тому держави Заходу вдаються до заходів підтримки народжуваності й сімей. Україна не виняток у цьому питанні. Такі заходи закріплюють законодавчо, вони включають державні гарантії, фінансові стимули й соціальні послуги. Якісна, узгоджена нормативно-правова база може перетворювати декларативні наміри на реальні механізми впливу на демографічну ситуацію та загальний соціальний клімат у державі.
Попри давно відомі й уже згадані проблеми, в Україні окрему демографічну політику вперше сформували лише у 2024 році, ухваливши Стратегію демографічного розвитку України на період до 2040 року. Чи можемо ми гарантувати успіх заходів у такій довготривалій перспективі — риторичне запитання. Та документ належить до ключових індикаторів виконання Плану України в межах ініціативи Європейського Союзу Ukraine Facility, орієнтованої на реформування ринку праці та підвищення рівня життя громадян, тож вже має значення як складник євроінтеграційної співпраці.
Стратегія за своєю правовою природою нормативно-правовий акт м’якого права (soft law). Вона визначає загальну рамку та пріоритети для органів виконавчої влади, проте не встановлює прав і обов'язків для громадян чи бізнесу.
Очевидний факт — переважна частина заходів демографічної політики критично залежить від спроможності державного бюджету, а в наших умовах — ще й від залучення зовнішнього фінансування. Однак суто фінансові інструменти мають лише короткочасний ефект і не здатні забезпечити тривале зростання народжуваності, тому запровадження чи підвищення виплат частіше призводить не до якісного тривалого росту народжуваності, а до перенесення планів сімей народжувати дитину на більш ранній період.
Стратегія підкреслює такі ключові проблеми, як системне зростання бідності серед родин з дітьми, показник якої ще у 2021 році становив 22,4 % (при середньому рівні бідності в країні 20,6 %), що в умовах збройної агресії стало суттєвим деструктивним фактором. Актуальними залишаються труднощі поєднання професійної діяльності чи навчання з вихованням дітей через відсутність гнучких режимів роботи, можливостей дистанційної праці та низьку доступність якісних послуг догляду за малюками.
Цей бар'єр впливає на рівень зайнятості жінок віком 25–44 років: за наявності дітей віком від трьох до п'яти років він падає до 51,5 % порівняно з 71,1 % серед тих, хто дітей такого віку не має. Додатково ситуація погіршується через знищення дитсадків і шкіл унаслідок обстрілів і через хронічні проблеми із записом у наявні (щоб залагодити їх, нерідко вдаються до корупції).
Доповнюють Стратегію точкові заходи, розрізнені за численними законами. Згідно з Законом «Про державну допомогу сім'ям з дітьми», при народженні кожної дитини виплачують 50000 гривень допомоги. Додатково передбачено Пакунок малюка — безповоротну адресну соціальну допомогу, яку надають у натуральній формі або як грошову компенсацію.
Закон «Щодо особливостей використання відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами» розширив кількість відпусток для сімей. Для підтримки багатодітних родин діє Закон «Про охорону дитинства», який визначає систему соціальних пільг, зокрема: знижки на оплату комунальних послуг, проїзду і придбання палива
- Останні
- Популярні
Новини по днях
10 вересня 2026
