Як багатоповерхова влада столиці за роки війни так і не спромоглася збудувати мобільні укриття
П'ятий рік великої війни столична влада зустрічає в ідеально відрепетируваній позі колективної безвідповідальності, де за безпеку жителів формально відповідають усі, а реально — ніхто. У підсумку тримільйонне місто має вражаючі таблиці звітності, взаємні звинувачення посадовців у телевізорі та лише поодинокі бетонні блоки на вулицях, встановлені благодійниками без участі держави.
Сьогодні у людей дедалі частіше постає запитання: чому на п’ятому році повномасштабної війни у столиці досі бракує укриттів? І це запитання — не лише про їхню кількість, пише видання ZN.ua. Хто в Києві відповідає за їх створення, хто розпоряджається коштами й чому за роки великої війни місто так і не отримало повноцінної системи захисту?
Ще 2014 року, після початку російської агресії, тодішній очільник КМДА Володимир Бондаренко ініціював роботу з відновлення «забутих» радянських укриттів та пристосування підвалів багатоповерхівок для захисту людей.
Однак очевидно, що сьогодні кількість укриттів залишається недостатньою, а їхній стан — незадовільним. Чому так сталося й на кому лежить відповідальність за результат? Ну що ж, запитання поставлено — шукаємо відповідь.
Читайте також: Чому в Україні не будують - і не побудують - украття
У старому блокноті знайшов нотатки з пресконференції директора Департаменту муніципальної безпеки Романа Ткачука від 2 червня 2023 року. На той час співробітники департаменту особисто обстежили 13 тисяч підвалів Києва й нарахували 4655 приміщень, які можна було використовувати як укриття. Це, звісно, ще не означало, що всі вони були повністю придатними.
Значну частину фонду цивільного захисту Київ успадкував іще від радянських часів. Після 1991 року багато таких приміщень втратили первинне призначення: їх використовували як склади, здавали в оренду, а подекуди й відчужували. Повноцінних сховищ, споруджених у радянський період, у Києві налічувалося 514, однак не всі вони були доступними для населення. Станом на 2023 рік у комунальній власності перебували 2504 підвали та приміщення, придатні для використання як укриття, ще 1157 — у ЖК, ЖБК та ОСББ.
На початку великої війни проблема була особливо помітною в закладах освіти. Станом на вересень 2022 року працівники Департаменту муніципальної безпеки та ДСНС обстежили всі 317 комунальних дитсадків столиці: лише 63% з них мали підвальні приміщення й могли повноцінно працювати. З приблизно 670 шкіл різної форми власності та призначення підвальні приміщення або облаштовані укриття мала лише третина.
Тобто принаймні з 2022–2023 років міська влада мала достатньо інформації і про масштаб дефіциту, і про потенційний фонд укриттів. Що вдалося зробити відтоді, скільки на це витратили й чому проблема залишається гострою сьогодні — питання вже не браку інформації, а ефективності рішень та відповідальності за їх виконання. І не лише на рівні районів, які безпосередньо замовляли значну частину робіт, а й на рівні міста, яке мало планувати, фінансувати та контролювати реалізацію цієї політики.
Читайте також: Заперті підвали під час балістичних атак і сувора правда про (не)захищеність мешканців Києва
В інформаційному просторі можна знайти заяви про укриття, які просто-таки шокують: «лише 77 є загальнодоступними захисними спорудами цивільного захисту… Тобто сховатися у них можуть лише 1,3% населення».
Хай це твердження буде на совісті авторів, а ми звернімося до офіційної інформації того ж Департаменту муніципальної безпеки КМДА. За його даними, в Києві є:
3806 найпростіших укриттів місткістю 1 908 339 людей — здебільшого це підвали й цокольні приміщення;
512 сховищ місткістю 219 012 людей;
два протирадіаційні укриття місткістю 540 людей;
одне первинне (мобільне) укриття місткістю 20 людей;
47 споруд подвійного призначення (СПП) місткістю 54 406 людей.
Тут хочеться трохи уточнити дані Департаменту. У столиці є 43 підземні станції метро, які працюють цілодобово як сховища. Під час атаки в ніч проти 30 липня, за даними метрополітену, там ховалися 56 тисяч людей. Окрім того, є понад 200 підземних переходів, а також капітальні підземні паркінги в торговельних центрах та будинках. Не всі ці об’єкти формально-юридично можна віднести до СПП, але під час тривог частину з них фактично використовують як укриття.
Фото: КМДА
Кодекс цивільного захисту України дає неоднозначне визначення захисних споруд. З одного боку, до фонду захисних споруд цивільного захисту Кодекс відносить усі типи укриттів: «Захисні споруди цивільного захисту, споруди подвійного призначення, первинні (мобільні) та найпростіші укриття складають фонд захисних споруд цивільного захисту, є об’єктами такого фонду, мають стратегічне значення для забезпечення захисту населення і належать до засобів колективного захисту». Простіше кажучи, це означає, що всі названі види споруд, навіть найпростіші, є захисними спорудами цивільного захисту (ЗСЦЗ).
Але в іншій статті Кодекс відносить до ЗСЦЗ лише два типи — сховище як герметичну споруду та протирадіаційне укриття (ПРУ) як негерметичну споруду. В обох типах мають бути створені умови для перебування людей та їхнього захисту протягом певного часу (не менш як 48 годин) шляхом зменшення прогнозованого впливу небезпечних чинників. Відчути різницю доволі складно, але зрозуміло, що вимоги до них у ДБН різні.
За підрахунками КМДА, в усіх 4368 об’єктах укриття разом може розміститися 2 182 467 людей. Якщо припустити, що в Києві зараз реально проживає понад 3,7 мільйона людей (за підрахунками активних SIM-карт, що, звісно, є приблизними), то це 59% населення міста.
Але є ще одна проблема — укриття розташовані по території міста нерівномірно: у Подільському районі вони можуть вмістити 82% жителів, в Оболонському — 75%, а в Деснянському — лише 39%.
У підсумку зрозуміло, що ситуація зі станом захисних споруд у Києві не найкраща. Але хто саме відповідає за результат? Розберімося детальніше та конкретніше.
Читайте також: «Пішло все в сраку, йдемо в укриття». Проблему з укриттями в столиці так і не вирішили
Розумні люди кажуть, що єдиний ресурс, який неможливо поповнювати, — це час, проте поруч існує протилежний ресурс, який є просто невичерпним, — це людська жадібність (на щастя, вона притаманна далеко не всім). Чи вплинула вона на конкретні закупівлі — це мають установити контрольні та правоохоронні органи. Натомість очевидно, що втрата часу й управлінська неефективність не дали змоги владі, міській та районній, вирішити проблему укриттів протягом чотирьох років війни.
Величезні бюджетні кошти, які Київрада виділяла на ремонти підвалів багатоповерхівок чи для встановлення мобільних укриттів, проходили через районні державні адміністрації, але перевірити результати їх використання доволі непросто. Два райони відзвітували про ремонти укриттів, але щодо мобільних укриттів — усе в паперовому тумані (далі буде детальніше).
Чому саме районна, а не міська влада займалася цими питаннями? Тому що значна частина об’єктів, де облаштовують укриття, перебуває в управлінні або обслуговуванні структур районного рівня.
Про масштаби можливих втрат і порушень коректніше судити за офіційними даними. У жовтні 2025 року Київрада «дозволила перенаправити близько 500 млн грн із коштів, які райдержадміністрації не використали на будівництво та облаштування стаціонарних укриттів». Тобто близько 500 млн грн, передбачених на ці цілі, РДА 2025 року не використали.
Куди пішли ці кошти, ці 500 млн грн? Хоч як це парадоксально — повернулися до РДА! (Так влаштована система…) Але тепер — на закупівлю та встановлення первинних (мобільних) укриттів. Міська влада наївно сподівалася, що райони влаштують по місту 500 таких укриттів. Зараз у столиці є одне чи два первинних укриття, але жодне з них не влаштоване бюджетним коштом.
Первинне (мобільне) укриття — відносно проста конструкція зі стандартних бетонних елементів, призначена для короткочасного перебування людей під час тривоги. Воно не потребує складної інженерної інфраструктури, тому встановлювати такі укриття можна значно швидше, ніж будувати стаціонарні.
Фото: Getty Images
У Голосіївському районі мало бути закуплено й установлено 11 мобільних укриттів. У Дарницькому планували близько 20, у Деснянському — теж 20, в Оболонському — 10 і далі за списком. І які тут досягнення РДА? Знов-таки — жодних… Укриттів — нуль.
Річ у тім, що у справу втрутилася така маловідома широкому загалу організація, як «Київаудит» — структурний департамент КМДА. Він може перевірити діяльність комунальних установ іще на підходах до тендерів і оцінити адекватність запропонованої ціни, ризики втрат, наявні втрати й надати рекомендації. Читати його звіти — саме задоволення, жодних Христо Грозєвих не потрібно, усі завищення цін — як на долоні.
За матеріалами «Київаудиту», у закупівлі 11 мобільних укриттів Голосіївською РДА можливий ризик втрат оцінено приблизно у 19,6–31,0 млн грн. У закупівлі Солом’янської РДА на 50 млн грн — у 21,8–32,2 млн грн. Аудитори також вказали на ознаки дискримінаційних вимог, недоліки технічної документації, а у випадку Солом’янської РДА — ще й на необґрунтований і нереалістичний строк постачання.
Водночас Дніпровська РДА у відповіді ZN.UA пояснила відсутність закупівель тим, що після набрання чинності новим ДСТУ виробники мобільних укриттів не мали необхідних підтвердних документів щодо сертифікації. Наскільки це пояснення було визначальним для провалу програми й чому за три місяці не вдалося знайти іншого рішення — це питання, що потребує окремої перевірки.
Так чи інакше, після зауважень аудиторів за жовтень, листопад і грудень 2025 року закупівлі так і не відбулися, а оскільки бюджетний рік закінчувався, РДА дружно повернули кошти до міського бюджету — вмили руки, за Понтієм Пілатом.
Отже, РДА спочатку не використали близько 500 млн грн, передбачених на стаціонарні укриття, а потім не реалізували програму мобільних укриттів. Чи притягли голів РДА до відповідальності за це? Публічної інформації про кадрові чи дисциплінарні рішення щодо них немає.
Читайте також: Чому більшість жителів столиці не ходять в укриття під час ракетно-дронових атак рашистів - бомбосховищ немає або
- Останні
- Популярні
Новини по днях
3 вересня 2026
