Шевченко обожнював її кухню, Пулюй називав «Беатріче», а друзі «ідеальною дружиною»
Бути музою митця – непросто, бути його дружиною – ще важче. Далеко не кожній жінці під силу протягом цілого життя нести на своїх витончених плечах цей почесний тягар. Особливо коли коханий – далеко не взірцевий чоловік і потрібно не лише жертвувати власними інтересами заради родинного затишку, а й терпіти численні зради та прощати тяжкі образи.
Уродженка Чернігівщини Олександра Білозерська, відома під творчим псевдонімом Ганна Барвінок, із ранньої юності та до останніх днів несла хрест кохання до Пантелеймона Куліша, яке не закінчилося й після смерті чоловіка.
Знана кулінарка Ганна Барвінок
Вона народилася у багатодітній і творчій сім’ї козацького сотника. Один старший брат, Василь, був видавцем і організатором «Кирило-Мефодіївського братства». Другий, Микола, вивчав фольклор і працював редактором. Дві сестри цікавилися поезією, а Надія сама писала вірші і прозові твори. Саня, як її називали вдома, була середньою серед усіх дітей і найбільше цікавилася кулінарією. І мабуть, недарма, бо пізніше її кулінарні здібності високо оцінювали Костомаров і Шевченко.
Сані було всього 15 років, коли до брата Василя приїхав Пантелеймон Куліш. У амбітного 24-річного письменника були свої справи – тоді влітку у будинку Білозерських він працював над «Чорною радою». Але не тільки помітив юну Олександру, а й встиг закохатися.
Хлопець тричі прохав руки дівчини. Але її мати двічі відмовляла – адже не такої партії чекала вона для доньки. Лише з третьої спроби Кулішу вдалося умовити майбутню тещу. Весілля відбулося перед закордонним відрядженням Куліша, куди він збирався для вивчення слов’янських мов. «Старшим боярином» на тому весіллі був сам Тарас Шевченко.
Важкі сімейні будні
Перші складнощі почалися вже у медовий місяць. Куліша разом з іншими учасниками «Кирило-Мефодіївського товариства» заарештували і вислали до Тули. Олександра, звісно, поїхала з чоловіком. Але її життя зрештою перетворилося майже на каторгу. Грошей завжди не вистачало. Жінка відмовляла собі у всьому, аби задовольнити потреби чоловіка. Але й Пантелеймон змінився у ставленні до дружини, часто дорікав і все більше віддалявся від неї. Куліш почав вважати дружину заземленою, неохайною, і цим пояснював свої постійні зради.
Невдовзі після постійної перевтоми Олександра народила мертву дитину, після чого у неї все частіше траплялися нервові зриви, з якими Куліш не міг впоратися. Натомість він намагався знайти спокій за межами їх маленької квартири.
Справи амурні
У питаннях зачарування молодих та вродливих Пантелеймону майже не було рівних. Йому виповнилося 38, коли він писав дружині про 16-річну Маню де Бальмен, доньку ілюстратора його книги. Вже за декілька місяців він зустрів Лесю Милорадович, про яку також багато розповідав своїй Сані. Саме після цього дружина не витримала і поїхала до родини в Мотронівку. Але й це не зупинило Куліша, який продовжував і далі розповідати дружині про романтичні взаємини.
Наступним став короткий роман з Марією Вілінською, відомою як Марко Вовчок. Але вона на відміну від інших була надто спокійна, розважлива й емансипована. Тоді як нестриманий письменник вимагав від жінок насамперед цілковитого підпорядкування. Тож цей роман був приречений від самого початку. Та він не став останнім для Куліша.
Незабаром його увагу привернула дружина Леоніда Глібова. Інтелігентний байкар залишив право вибору молодій Параскеві. І вона готова була назавжди залишитися із Пантелеймоном, але до цього вже не був готовий Куліш. Хоча серце його знов не залишилося порожнім надовго – незабаром на його шляху з’явилася юна Ганна фон Рентель. У вродливу доньку диканського поміщика був закоханий поет Олександр Кониський. Але вона віддала своє серце Пантелеймону Олександровичу. Ця романтична історія також нічим не закінчилася, крім того, що Кониський зненавидів Куліша на все життя. Виснажений і постарілий письменник остаточно повернувся до своєї Олександри.
Разом з дружиною
У 80-х роках Пантелеймон Куліш знов оселився на хуторі Мотронівка, де продовжував величезну й амбітну роботу над перекладом Старого заповіту. Та коли він уже був майже завершений, рукописи згоріли під час пожежі. З часом він усе ж таки вирішив завершити український переклад Біблії, над яким працював 25 років. Саме Олександра умовила його повернутися до роботи і відтоді постійно допомагала йому. Адже недарма у посвяті до видання Пантелеймон Куліш писав: «Неньці моїй святесенькій». Це була його подяка за віддану і самозречену працю. Тільки через десятки років письменник раптом збагнув, що його життя й діяльність завжди спиралися на плечі відданої Олександри.
Однак завершити переклад Біблії Пантелеймон Куліш так і не встиг. Після смерті письменника його справу продовжили Іван Пулюй та Іван Нечуй-Левицький.
Народження письменниці
Перше оповідання, яке відразу сподобалося Кулішу, Олександра написала ще під час медового місяця. Але творчість швидко поступилася життєвим негараздам. Спочатку Пантелеймон спонукав її до постійної літературної роботи. І якийсь час його дружина наполегливо писала новели та оповідання, друкуючись в альманахах та часописах під псевдонімом Ганна Барвінок. Вже тоді її почали вважати талановитою письменницею. Бо хто як не вона могла краще сказати про радощі й болі жіночої долі? Іван Франко називав її «поетом жіночого горя».
Та згодом стало зрозумілим, що її доля – опікати «справжнього письменника» й допомагати коханому Паньку. За життя Олександри під ім’ям Ганни Барвінок вийшла єдина її збірка «З народних уст».
Ідеальна дружина
Остаточно оселившись у Мотронівці Куліш багато працював, його Олександра завжди була поруч.
Їхній шлюб тривав 50 років, до смерті письменника в 1897 році. Ганна Барвінок пережила свого коханого чоловіка на 13 років. Але й решта життя Ганни Барвінок була присвячена покійному чоловікові. Вона відмовляла собі в усьому, бідувала, але видала найповніше на сьогодні зібрання творів Куліша та створила музей його імені. Подружжя поховане поруч у Мотронівці, яку наприкінці життя Куліш викупив у Білозерських і дав нову, на честь дружини назву – «Ганнина Пустинь».
