Кінець Сонячної системи настане у 100 разів швидше: вчені знайшли фатальну помилку в попередній теорії

17.10.2026, 21:01 vesti-ua.net

Учені не врахували однієї гіпотези, але це змінило всю теорію: нашого космічного дому не стане значно раніше, ніж ми думали.

Сонячна система перестане існувати не через десятки мільярдів років, а значно раніше. Внутрішні планети, включаючи й нашу Землю, будуть поглинуті світилом, а зовнішні загинуть внаслідок зіткнень між собою або просто будуть виштовхнуті за межі нашої системи.

Такого висновку дійшли астрофізики Костянтин Батигін і Джим Фуллер із Каліфорнійського технологічного інституту та Фред Адамс із Мічиганського університету, йдеться у публікації ScienceAlert.

Сонце, як і будь-яке світило, має пройти повний життєвий цикл і зрештою померти. Зараз воно перебуває на піку свого життя. Його вік становить близько 4,6 млрд років. Світило поступово спалює водень, який містить в його ядрі. Однак приблизно через 5 мільярдів років запаси водню вичерпаються, і тоді Сонце приступить до спалювання гелію.

Цей процес супроводжуватиметься стрімким розширенням світила. На такі стадії життя зірки називаються червоними гігантами. Наш гігант, розшириться до орбіт Меркурія, Венери і можливо й Землі. Відповідно, Сонце поступово поглине всі ці внутрішні планети своєї системи. Але, перш ніж вони будуть поглинуті, на Землі зникне будь-яке життя. Через розширення світила температура на планеті катастрофічно зросте, вода випарується, і життя на ній стане неможливим.

Після того як ресурси палива у Сонця вичерпаються, воно скине свої зовнішні газопилові оболонки і почне зворотний процес – стиснення. Воно стиснеться приблизно до розмірів Землі, однак матиме колосальну щільність і буде дуже гарячим. Ця стадія життя зорі має назву білого карлика. У такому вигляді білого карлика, поступово вистигаючи, Сонце існуватиме дуже довго – десятки або й сотні мільярдів років.

При цьому вважалося, що зовнішні планети Сонячної системи – Юпітер, Сатурн, Уран і Нептун ще довго залишатимуться на своїх орбітах, обертаючись навколо помираючої зорі. Але сучасні розрахунки учених показують, що це не так.

Майбутнє Сонячної системи може виявитися значно менш стабільним, ніж припускали астрономи раніше. Нове дослідження свідчить, що на долю планет впливатиме не тільки еволюція Сонця, а й нерівномірний характер втрати ним речовини наприкінці життєвого циклу.

Досі науковці переважно вважали, що після перетворення Сонця на білого карлика зовнішні планети зможуть зберігати свої орбіти протягом мільярдів років. За усталеними прогнозами, приблизно через шість мільярдів років наша зоря скине зовнішні шари та втратить близько половини початкової маси.

Однак команда астрофізиків поставила під сумнів такий сценарій. Учені припускають, що втрата сонячної маси може відбуватися не плавно, а серією окремих потужних викидів. Кожна така подія здатна змінювати рух Сонця та впливати на гравітаційну рівновагу всієї планетної системи.

Батигін пояснив, що ключова відмінність нового підходу полягає в переході від моделі поступового зменшення маси зорі до сценарію, у якому речовина втрачається окремими порціями. За його словами, саме ця особливість суттєво змінює прогноз щодо подальшої поведінки планет.

Щоб перевірити гіпотезу, дослідники провели серію комп'ютерних симуляцій, у яких відтворили різні варіанти еволюції Сонця. Особливу увагу приділили тому, як періодичні викиди речовини можуть впливати на орбіти віддалених планет.

У найреалістичнішій групі, що складалася з 48 моделей, у 37 випадках зовнішні планети починали істотно змінювати траєкторії руху та перетинати орбіти одна одної. В окремих симуляціях порушення орбітальної впорядкованості виникало ще до того, як Сонце скидало значну частину зовнішніх оболонок.

Можливі наслідки такого розвитку подій доволі драматичні. Уран і Нептун можуть помінятися місцями, зміститися на орбіти, ближчі до Юпітера, або зазнати інших масштабних змін. Сатурн у деяких сценаріях узагалі може бути викинутий за межі Сонячної системи.

Загалом результати моделювання показали, що приблизно у 90% розглянутих сценаріїв планетна система втрачала стабільність упродовж трьох мільярдів років після того, як Сонце ставало білим карликом.

Висновки науковців можуть змінити підходи до вивчення того, як планетні системи переживають завершальні етапи існування своїх зірок. Якщо втрата маси відбувається нерівномірно, навіть системи, які спочатку здаються стабільними, можуть згодом зазнавати серйозних гравітаційних порушень.

Автори наголошують, що цей механізм важливий не лише для Сонячної системи. Значна кількість зірок завершує свою еволюцію через процеси, подібні до тих, які очікують на наше Сонце. Отже, аналогічні зміни можуть відбуватися й у багатьох інших планетних системах Чумацького Шляху.

Водночас отримані результати ґрунтуються на математичному моделюванні можливих сценаріїв майбутнього. Вони не є істиною в останній інстанції, але показують найбільш ймовірний сценарій розвитку подій.

Читати повністю…