Як Фінляндія зупинила наступ СРСР, в якому загинули тисячі українців, і що Маннергейм назвав міфом (ФОТО)

23.08.2025, 06:38 inshe.tv

30 листопада 1939 року Радянський Союз напав на Фінляндію, намагаючись посунути кордон від Ленінграда та створити у країні маріонетковий прорадянський уряд.

Обережно, деякі фотографії можуть шокувати!

Радянські воєначальники планували завершити війну за 20 днів і провести марш у Гельсінкі, зробивши подарунок на день народження Сталіну 21 грудня. Проте військова кампанія у Фінляндії стала для Червоної армії ганебною.

Обставини Фінської війни, або як її називають у Фінляндії Зимової війни, призвели до деморалізації радянської армії і, як вважають історики, переконали Гітлера, що СРСР може стати легкою здобиччю.

Серед жертв війни були десятки тисяч радянських військових з України. Оприлюднені після розпаду СРСР документи радянських відомств висвітлюють жахливу авантюру, жертвами якої стали ці люди, пише ВВС.

А свідчення учасників війни показують, як маленькій державі з населенням у 3,7 млн вдалося зупинити наступ гіганта з населенням понад 170 млн, який мав величезні військові та матеріальні ресурси.

Міжвоєнна Фінляндія довгий час була поляризованою країною. Це було наслідком жорстокої громадянської війни 1918 року, в якій фінські “білі” під командуванням ексофіцера російської імперської армії Карла Маннергейма та за допомогою німецької армії та шведських добровольців перемогли “червоних” фінів.

Хоча російські більшовики мали великий вплив на формування фінської “Червоної гвардії”, більшість її учасників були етнічними фінами, переважно робітниками або селянами.

В розпал війни в лавах “Червоної гвардії” воювали 80 тисяч із 3 млн мешканців країни.

Обидві сторони вдавалися до масових розстрілів, але в підсумку переможці набагато перевершили своїх ворогів за кількістю жертв.

Після війни полонених “червоних” фінів зігнали в концтабори, де понад 12 тисяч з них померли від недоїдання та хвороб. Понад 40 тисяч амністували в 1919-1920 роках.

Багато років країна жила спогадами про війну. Праві відмовлялися вважати її громадянською і називали Визвольною, ліві згадували про жорстокість переможців.

У 1929-1932 роках ультраправий “Рух Лапуа” викрадав політиків та намагався масовими маршами впливати на політику уряду. 1932 року він навіть спробував здійснити спробу державного перевороту, плануючи марш на Гельсінкі на кшталт італійського маршу на Рим 1922 року, який завершився встановленням влади Муссоліні.

Але правий президент Пер Свінхувуд, який мав авторитет як очільник уряду в період громадянської війни і раніше ініціював арешт депутатів-комуністів, дезорганізував та придушив путч.

Так фінська демократія, яка була заснована на роботі не завжди стабільних коаліційних урядів, витримала атаку з боку симпатиків фашистів та комуністів.

У наступні роки поляризація зменшилась. Цьому сприяв інтенсивний економічний розвиток (Фінляндія була одним з провідних світових експортерів паперу), зростання доходів населення та прихід до влади уряду соціал-демократів та аграріїв 1937 року.

Уряд соціал-демократів та аграріїв, з одного боку, задовольнив низку соціальних вимог робітників, а з іншого – розвіяв побоювання правих, що лівоцентристи можуть співпрацювати з СРСР.

Фактично, у Фінляндії виконувалася теза лідера соціал-демократів Вяйне Таннера, яку він сказав під час гарячої суперечки з Карлом Маннергеймом, керівником Ради оборони у 1930-х, щодо рівня оборонних видатків: “Перш ніж витрачати величезні гроші на оборону, потрібно створити для людей такий рівень життя, який вони захочуть захищати”.

Фінські комуністи, які намагалися керувати підпіллям з території СРСР, були переважно знищені під час сталінських чисток.

У 1935 році кампанія проти “фінських націоналістів” у радянській Карелії призвела до падіння керівника уряду республіки Едварда Гюллінга, який був начальником штабу фінської Червоної гвардії у 1918 році, та очільника карельських комуністів Густава Ровіо. Обох розстріляли 1938 року.

Колишній головнокомандувач фінської Червоної гвардії Ееро Хаапалайнен був арештований за “троцькізм” та розстріляний 1938 року.

Керівник комуністичного уряду Фінляндії у 1918 році та лідер фінських комуністів у 1920-1934 роках Куллерво Маннер 1935 року був відправлений до таборів, де помер від хвороб 1939 року.

Навіть Отто Куусінен, якого радянське керівництво поставило на чолі фейкової “Фінляндської демократичної республіки” на початку Зимової війни, завжди мав зібраний речовий мішок на випадок затримання. Його сина відправили до таборів і звільнили за день до початку радянсько-фінської війни, а дружина роками була в таборах.

Внаслідок сталінських репресій, за оцінками фінських істориків, загинули 20 тисяч фінів та карелів, сотні активістів Компартії. Так були підірвані можливості СРСР впливати на політичну ситуацію у Фінляндії.

Водночас аншлюс Австрії, розтин Чехословаччини та пакт Молотова-Ріббентропа підірвали позиції ультраправої партії “Патріотичний народний рух”, яка відверто симпатизувала Муссоліні та частково схвалювала політику Гітлера. Багато фінів вважали завоювання Гітлера та Муссоліні знищенням малих держав, подібних Фінляндії.

На відміну від багатьох інших молодих країн, які утворилися після Першої світової війни на уламках імперій, Фінляндія підійшла до Другої світової війни з міцною політичною системою, яка витримала важкі випробування і в якій як ультраправі, так і ультраліві політики були на узбіччі.

Війна між СРСР та Фінляндією почалася після інциденту в Майніла 26 листопада – артилерійського обстрілу прикордонного радянського села, внаслідок якого загинули, за твердженнями Москви, четверо радянських військових. СРСР звинуватив в обстрілі фінів.

Громадськість Фінляндії та західних державах у радянську версію подій не повірили, бо вже кілька місяців у Москві безуспішно вимагали від Гельсінкі перегляду кордону, територіальних поступок та створення радянських баз на фінській території.

“Ніхто не вірить, що Фінляндія обстріляла радянську територію. Дії Радянського союзу вважають жалюгідною провокацією. Багато робітників кажуть, що якщо СРСР сподівається ввести нас, фінів, в оману своїми заявами, це не пройде. Тому у випадку нападу на Фінляндію краще організувати для москалів (згідно з оригіналом. – Ред.) гарячий прийом без всякого жалю”*, – доповідала в ті дні державна поліція Фінляндії про думки у середовищі робітників.

Вже вранці 30 листопада радянські бомбардувальники скидали бомби на фінські міста, а сухопутні війська розпочали вторгнення.

Головнокомандувачем фінської армії знову став Карл Маннергейм, був сформований коаліційний уряд на чолі з банкіром Рісто Рюті, відомим своїми антипатіями як до СРСР, так і до ультраправих.

1 грудня СРСР визнав уряд “Фінляндської демократичної республіки”, який створив на радянській території і очолив фінський комуніст Отто Куусінен. З цим “урядом” радянське керівництво підписало “Договір про взаємодопомогу та співробітництво”, згідно з яким Фінляндія мала передати СРСР території та дозволити створення військових баз.

Уряд Куусінена став об’єктом насмішок не тільки у Фінляндії, але й серед деяких радянських громадян. Про такі думки повідомляли в доповідях НКВС, оприлюднених після розпаду СРСР.

“В Західній Україні ми все ж вдало викрутилися, пославшись на визволення. А тут вже явно агресивні дії щодо слабкої держави. Чи є хоч одна розсудлива людина, яка б повірила у те, що насправді Фінляндія перша почала нападати на СРСР?”, – казав інженер А. з Києва згідно з однією з таких доповідних записок НКВС.

“Я переконаний, що фіни праві… Вони знають, що їх чекає, якщо вони програють війну СРСР – повне підкорення. Вони відчувають себе морально правими і будуть захищатися до останньої краплі крові”, – зазначав старший науковий співробітник Інституту експериментальної медицини С.

Деякі історики вважають, що про довго планований напад на Фінляндію свідчать і слова пісні “Принимай нас, Суоми-красавица”, з якою радянські війська йшли захоплювати країну. В тексті цієї пісні йдеться про успішний наступ радянських військ на Фінляндію, але в умовах осені, а не зими.

Зимову війну фінські історики описують як момент найбільшої національної єдності.

У боях з Червоною армією відстоювали незалежність учасники двох таборів громадянської війни 1918 року у Фінляндії та їхні родичі.

Варварські бомбардування фінських міст радянською авіацією, внаслідок яких загинуло кілька сотень цивільних, та загарбницькі вимоги СРСР чітко визначили для фінів та більшості країн світу цю війну як справедливу оборону від агресора.

Державна поліція Фінляндії, яка продовжувала стежити за робітничими організаціями, повідомляла про зростання антирадянських настроїв серед людей, яких раніше навіть підозрювали в симпатіях до СРСР.

“Внаслідок другого бомбардування (Гельсінкі. – Ред.) почали порожніти робітничі райони, а дорогою, що йшла з міста, тягнулися безкінечні потоки жінок та дітей… Всюди спостерігалася палка ненависть до москалів (згідно з оригіналом. – Ред.)”, – повідомляв агент державної поліції у доповідній записці від 7 грудня.

“Неодноразово повторювали, що цього разу Сталін обійшов у своїх злочинах Гітлера. Коли такі слова чуєш від червоного елементу, то це говорить само за себе”, – зазначав він.

“Ненависть до росіян розгорілася моментально і набула колосального масштабу. “Москальські мудрування” – так говорять у зв’язку з тим, що Молотов заперечує факт бомбардувань Гельсінкі та інших міст. Росія втратила своїх останніх прибічників тут”, – зазначали в державній поліції Фінляндії.

Чимало колишніх фінських червоногвардійців пішли на фронт або виконували оборонне замовлення за верстатом на заводах.

“Один комуніст з Тамісаарі, який нещодавно відбував покарання на каторзі, зустрів… колишніх тюремних товаришів, призваних в армію… Почав казати про минулі справи, членство у фінській компартії та ставлення, як комуніста, до нинішньої ситуації. Тоді один зі співрозмовників різко заявив, що “минуле”- це минуле, а зараз ситуація вимагає від кожного фіна виконати свій обов’язок перед країною”, – йшлося у доповідній записці державної поліції Фінляндії від 14 грудня 1939 року.

Загалом, після початку війни, керуючись наказом про обмеження особистих своб

Читати повністю…