Місце, де жила свобода: історія невеличкого села Отроків, що на Хмельниччині

29.06.2025, 11:30 ngp-ua.info

Невеличке село Отроків на Хмельниччині нині відоме лише вузькому колу краєзнавців і туристів. Але колись воно було серцем оригінального суспільного експерименту — “Миньковецької держави”, утвореної наприкінці XVIII століття графом Ігнацієм Сцибор-Мархоцьким. Тут, серед скель і лісів Поділля, він збудував літню резиденцію, стилізовану під римський замок із власним “форумом”, тріумфальною аркою та античними богами.

Зведена у вигляді лицарського замку літня резиденція Мархоцького (взимку він жив у Миньківцях) разом з баштами, господарськими приміщеннями та зведеним на зразок римського «форумом» частково зберігся до наших днів. Крім нього в Отрокові зберіглася Тріумфальна арка, через яку здійснювався в’їзд до резиденції, розповідають у ГО «Україна Інкогніта».

Мархоцький, нагадаємо, був великим шанувальником античності, за що його жорстко таврували церковники, звинувачуючи у відступництві та язичництві.

Нагадаємо, що наприкінці XVIII ст. граф Сцибор-Мархоцький запровадив у своїх володіннях самоврядування, зрівняв у правах представників різних конфесій, прийняв конституцію та проголосив незалежність «Миньковецької держави» від Російської імперії.

Однак уявлення про Мархоцького як про ексцентричного поміщика-дивака, який ходив у римській тозі і шанував античних богів — вельми поверхові. Насправді це була освічена людина, що перетворила свої володіння на анклав процвітання та благополуччя.

Ігнацій народився близько 1755 р. у Тарноруді – невеликому містечку на берегах Збруча. Хлопець рано осиротів, тому йому світила роль бідного шляхтича, у якого, крім герба та дідівської шаблі, за душею нічого немає. Завербувавшись на службу до Пруссії, граф зробив успішну військову кар’єру та здобув освіту. Повернувшись у званні капітана, він дослужився до майора в гарнізоні Кам’янця.

Маєтоком пан Ігнацій обзавівся щойно в 1790 році, після смерті бездітного дядька, коли йому відійшов «Міньковецький ключ» — а це не мало не мало 18 сіл, 4 тисячі моргів ріллі, 2 тисячі моргів лісу (морг — трохи більше 1 га) і близько 4200 кріпаків.

Конституція “держави”

Замість традиційного визначення «дідич» (тобто власник), він проголошує себе «Господарем і батьком народу», а підданих — громадянами, що наприкінці XVIII століття звучало волелюбно і навіть бунтарськи.

Тоді ж граф оголосив, що на кожного, хто наважився обізвати миньковецького громадянина «мужиком», «хамом» чи «холопом» (звичайне звернення шляхти до селян) чекає суд і суворе покарання.

У 1791 р. він приймає конституцію «Prawa miasta Mińkowiec» («Права міста Міньківці»), яка запроваджувала місцеве самоврядування, зрівнювала у правах представників різних конфесій, заміняла панщину помірним податком та надавала широкі права її громадянам. Гроші у «державі» були свої.

У 1795 р. на території «Міньковецької держави» було скасовано кріпацтво. По периметру своїх земель епатажний граф встановив межові знаки з написом «Кордон державки Миньковецької від держави Російської». Втім, щодо імперії граф був демонстративно лояльний. Ну а що тішився як хотів в межах своїх володінь – мав право.

Загалом реформи Мархоцького призвели до небувалого економічного розквіту «держави» та її громадян. Тут працювали дві сукняні фабрики, фабрика по виробництву карет, байкова, селітряна, паперова, лакова мануфактури, розводився шовкопряд, були привезені кращі породи коней, корів, овець…

Реформи графа позначилися й у культурній сфері. Мархоцький, що орієнтується на ідеали французького Просвітництва, велику увагу приділяв друкованій справі. Власною друкарнею Миньківці обзавелися вже 1792 року — адже треба десь друкувати свої закони, настанови, випускати бланки та банкноти.

У тому ж році було створено і єврейську друкарню, яка використовувала друкарський прес, люб’язно наданий «батьком народу». На це, зокрема, вказує напис на титульному аркуші, виданих у Міньківцях єврейських книжок: “w drukarni w miesćie Mińkowcach dziedzycznym Ignacego Scibor Marchockiego” (у друкарні Миньковець, спадкового міста Ігнація Сцібор-Мархоцького).

Від зримої спадщини графа до наших днів дійшли лише залишки його літньої резиденції у селі Отроків. Не залишилося навіть могили — гробницю спочатку пограбували, а у 1950-ті розібрали на камінь.

Резиденція в Отрокові лише зовні нагадує замок. Навіть неспеціалісту впадає в вічі, що усі ці башти з бійницями та мури аж ніяк не пристосовані для оборони. Насправді це вдала і митецька стилізація.

Мури “Форуму”

Вцілів і огороджений «фортечним» муром «Форум». Колись тут, як і на справжньому римському Форумі відбувалися свята. Мури «Форуму» за совітів встояли. Їх, на щастя, не розібрали як значну частину графської резиденції. Огороджений периметр місцевий колгосп пристосував як загін для худоби. Дуже практично і зручно, зауважимо. А головне – це врятувало пам’ятку.

На форумі Мархоцький, як вже зазначалося, влаштовував свята. Найвідомішим з них було свято на честь давньоримської богині землеробства Церери. Правда сам Мархоцький, аби не мати проблем з костелом, називав його святом жнив або обжинками. Біля брам «Форума» досі можна побачити ніші, де стояли скульптури античних божеств.

Поруч з «форумом» бачимо ще й чималу тріумфальну арку. Колись вона була незле прикрашена і виконувала роль парадного в’їзду.

І хоча збереглося небагато: руїни палацу, частини муру «форуму», тріумфальна арка — вони промовисто нагадують про сміливий соціальний експеримент на теренах Поділля. У 1930-х роках радянська влада частково розібрала резиденцію на будматеріали — каміння пішло на корівники, кузню, ферми. До речі, у кузні й досі видно дату зведення — 1934-й.

Сьогодні на місці графської резиденції діє готель-музей, наповнений антикварними меблями та епоховими речами. І хоча від колишньої слави лишилися тільки фрагменти, атмосфера унікальності збереглася.

Читати повністю…