"Гусін намагався врятувати від того трагічного гола": як легендарний Косовський забивав Північній Ірландії і не тільки

13.11.2026, 10:10 football24.ua

Це зараз наша головна команда потерпає від зухвалих парубків із Ольстера – 0:2 на Євро-2016, 0:3 у Лізі націй. А були часи, коли жоден інший результат крім перемоги "синьо-жовті" навіть не розглядали. Вперше Україна та Північна Ірландія зустрілися у відбірковому циклі ЧС-1998. І тоді команда Йожефа Сабо, нехай не без труднощів, але взяла максимальні шість очок у двох матчах. Забивали Ребров, Шевченко і Віталій Косовський.

Відповівши на дзвінок Футбол 24, легендарний лівий вінгер одразу погоджується поринути в приємні спогади. Щоправда, розмову починаємо із сьогоднішніх реалій.

– Віталію Владиславовичу, з якими думками чекаєте суботнього матчу у Белфасті? Особливо зважаючи на те, наскільки впевнено Північна Ірландія розібралася з командою Мальдери в першому матчі. Колись, ще у ваші часи, таких проблем ми не мали…

– Ой, особисті спогади в мене дуже приємні. Але це, як то кажуть, було давно і неправда (Усміхається). Північна Ірландія була тоді і залишається досі силовою командою дуже високого рівня. Вони підковані тактично, а фізично – тим паче. Нас чекає гра, у якій ніхто не відступить, не прибере голову чи ногу. Буде багато боротьби.

Хочеться вірити у нашу збірну – що ми їх переграємо, не поступимось у боротьбі. Ніякої мови про недооцінку бути вже не може. Мало часу, щоб підготуватись, але хлопці докладуть максимальних зусиль для досягнення результату. Побачимо гарний змістовний футбол, де буде і боротьба, і тактичні компоненти. Взаєморозуміння хочеться побачити. Щоб це була дійсно дружна команда на футбольному полі.

– Поразка 0:3 у жовтні стала повним шоком. Нашої команди не було тоді на полі. Зараз ви згадали про взаєморозуміння…

– Ви знаєте, не хочеться говорити про недооцінку з боку гравців. Не хочеться говорити, що вони не хотіли, але ми можемо таке припускати. Бувають такі матчі, які програються. Десь, можливо, була якась ейфорія після переможного поєдинку в Угорщині. Це неприпустимо.

Ви – гравці національної збірної, тут не може бути ніякої недооцінки. Проте виникли фактори, які посприяли такому результату. Стався ряд помилок в обороні, а дрібниць у футболі, як відомо, не буває. Дуже не хочеться, щоб такі матчі повторювались, адже уболівальникам боляче, коли нас так переграють. На боці суперника була відчутна перевага.

Віталій Косовський виходить на матч ветеранів / Фото Футбол 24

– На листопадові поєдинки викликані всі найкращі, чи, можливо, вам когось бракує? Багато розмов про Костенка, Калюжного, Луніна, Ярмоленка…

– Хочеться відповісти банальною фразою, що рішення ухвалює тренерський штаб і йому видніше. Можливо, Ярмоленко не в тонусі зараз, але мені б хотілося, щоб Андрій був у збірній. І не просто був, а й допомагав. Усі розповідають, що при ньому дуже гарна роздягальня – не тільки у Динамо, а й у національній команді. А чому би ні? Звісно, він уже ветеран, але з таким стажем можна вийти та зіграти просто на досвіді.

– І не лише зіграти, а й побити рекорд Шевченка!

– Так! Ви читаєте мої думки (Усміхається). Про це можемо говорити не одну годину. Між рядків будемо читати. Ми це все розуміємо. Я натякнув, а ви здогадалися.

– Квітень 1997-го. Північна Ірландія приїжджає на НСК Олімпійський і ви забиваєте їй свій дебютний гол за національну збірну. Пам’ятаєте деталі того епізоду?

– Звісно! І не тільки пам’ятаю, а й багато разів переглядав відео. Так сталося, що прийняв м’яч перед штрафним майданчиком під робочу ліву ногу. Швидко ухвалив рішення, що потрібно завершувати атаку, і класно, в дальній куточок, полетіла ця "стріла". Казали, що там "дев’ятка", але якщо придивитися, то трохи нижче. Відчував велику радість, було дуже приємно – це ж перший гол за національну збірну.

Пригадується також, що то був надзвичайно важкий матч. Рахунок 1:0 – небезпечний, до того ж гості швидко зрівняли рахунок з пенальті. Ну а другий наш гол забив Шевченко, який вийшов один на один з воротарем. Такий робочий м’яч ціною травми. Завдяки цьому голу ми й здобули перемогу.

– Дуже важке поле було – весняна класика 90-х.

– Та трави практично не було видно! Лише де-не-де, такими зеленими плямами. Що було – те було. Але ми виявилися готовими до різних умов. Поле ж однакове для обох команд. Хочеться, щоб і тепер нашій збірній нічого не завадило.

Україна – Північна Ірландія – 2:1

– У тому відборі на ЧС-1998 ви забили ще й збірній Хорватії – абсолютно легальний, законний гол. Рахунок міг стати 2:0 на користь збірної України після виїзної поразки 0:2, але грубо втрутився головний арбітр. Довго вам боліло те скандальне рішення Педерсена?

– Коли не зараховують чистий м’яч, який міг вплинути на долю путівки у Францію, це образливо. Вважайте, лише дванадцята хвилина, а ми вже 2:0 обігруємо Бокшічів, Шукерів – ви ж розумієте, це було б дуже приємно (Усміхається). Та сталося інакше, не зарахували…

Я набігав, на швидкості зустрівся з м’ячем. З координацією все було добре – підлаштувався і несильним ударом спрямував цей м’яч під стійку. На жаль, відеоасистентів арбітра ще не існувало. Працював би VAR – цей гол точно зарахували б.

Україна – Хорватія – 1:1

– Побутує думка, що Педерсен помилився не просто так – хорватів свідомо тягнули на Кубок світу. Як гадаєте?

– Сто відсотків! Не відкидаємо цей варіант. Але якщо розвинути тему і глянути далі – всі ж бачили, як хорвати зіграли на чемпіонаті світу. Вони виглядали дуже класно і виграли бронзові медалі. Тому немає питань щодо кваліфікації цієї команди. Зібралася ціла плеяда зірок. Але ми за грою були не слабкішими від них. Це була наша мрія у той час – потрапити на чемпіонат світу або Європи. Завжди десь бракувало очечка-двох. Такий час був, такий час…

– Другий гол за збірну ви забили Андоррі – це вже відбір на Євро-2000. Знову красивий м’яч, але цього разу зі штрафного – хитрим ударом у самісінький кут воріт, голкіпер навіть не ворухнувся. Ви так задумували, чи просто так вийшло?

– Знаєте, я чудово пам’ятаю ту гру в Андоррі. Непростий переїзд, маленький стадіон, атмосфера на ньому. Явно не Ліга чемпіонів і Сантьяго Бернабеу чи Ноу Камп. Почався матч – і нам довелося складно, Андорра дала сильний супротив. Можливо, з нашого боку була якась недооцінка суперника. Інтрига жила до забитого гола, потім мало би стати легше. Довелося вмикатись на 200 відсотків.

Андорра – Україна – 0:2

І тут – цей штрафний. Стінка підстрибнула, а я пробив низом. М’яч зайшов у ближній кут і ми повели в рахунку. Спеціально чи не спеціально, але, як кажуть, гарний удар даром не пропадає (Усміхається). Стало легше, а потім уже Ребров забив другий гол.

– На жаль, успішний відбірковий цикл завершився для нас словенською трагедією. Якщо з Хорватією засудили, то що трапилося цього разу? Недооцінка?

– Випадковість, можна так сказати. Ніхто не очікував такого епізоду з голом Ачімовіча. Я розташовувався недалеко і бачив, як Андрюха Гусін намагався врятувати ситуацію – йшов у відчайдушному підкаті, але не зумів дістати той удар. Трагічний гол для нас. Він однозначно вплинув на все, що відбулося потім.

Через кілька днів – матч-відповідь у Києві. Снігопад, граємо білим м’ячем, рикошет… Гола словенців вже не побачив, бо отримав травму. Мене замінили і я пошкутильгав у роздягальню. На той момент ми перемагали 1:0. Спочатку, коли команда повернулася з поля, я навіть нічого не зрозумів. Лише потім сказали, що пропустили такий безглуздий м’яч після рикошету. Це була трагедія, яка вдруге зупинила нас перед мрією.

Косовський у драматичному матчі в Любляні / Getty Images

– Як вам працювалося з Йожефом Сабо? Наскільки він був ідеальним тренером саме для збірної?

– Знаєте, я можу сказати тільки поважні, добрі слова для Йожефа Йожефовича. Ми ж працювали разом і в клубі. Приємні спогади, бо саме цей тренер мене запрошував у київське Динамо. Він на мене розраховував, він мені допомагав. Як іще можна висловити слова вдячності?

Зрозуміло, що я дебютував, коли Сабо був головним тренером Динамо. Прогресував дуже швидко, тому виклик до національної збірної не забарився. Та й не я один. Колись у нас була дуже гарна команда – що в Динамо, що у збірній (Усміхається). Йожеф Йожефович – абсолютно футбольна людина, він працював 24/7. І залишається футбольною людиною досі.

– Загалом ви провели за збірну України 25 матчів, забили 2 голи…

– Я чомусь думав, що зіграв більше (Усміхається). Щось малувато, хотілось би більше матчів.

– Який із них – найкращий? Була перемога над Росією, два матчі із чемпіонською Францією…

– Перед матчем із Росією на тоді ще Республіканському стадіоні у Києві я мав стартувати, але на передігровій розминці зазнав травми, тож довелося протокол переписувати. На щастя, команда впоралася без мене – перемогла Росію 3:2, а я дивився цей поєдинок із лави запасних. Тому оберу матчі з Францією. Обидва – і в Парижі, і в Києві.

– Коли Шева виходив сам на сам із Бартезом, ви вже бачили м’яч у воротах?

– Не знаю. Напевно (Усміхається). Було б дуже приємно перемогти їх. Завжди говоритиму: у нас підібралася гарна команда, а в мене були прекрасні друзі.