"Цей день запам'ятаю на все життя": Домчак про Славію, Лігу чемпіонів, розмову з Давідом Райєю і улюблені клуби АПЛ

12.11.2026, 12:45 football24.ua

– Назаре, вітаю вас із дебютом у Лізі чемпіонів! Чи встигли вже усвідомити, що у 19 років зіграли проти Арсенала в найпрестижнішому клубному турнірі світу? Які емоції залишилися після цього вечора?

– Дякую за запитання. Емоції залишилися тільки позитивними, адже здійснилася моя така маленька-велика мрія. Чи усвідомлюю? Ну, якось для мене це був день після гри, а зараз це стимул ще більше працювати й наполегливіше тренуватися, щоб було побільше таких ігор.

– Коли ви дізналися, що вийдете у старті? Рішення тренерського штабу стало для вас несподіванкою чи ви знали про нього заздалегідь? Адже ваш конкурент Марковіч уже відновився після травми, але тренер, зрештою, довірив місце у воротах вам.

– Дізнався я вже точно десь за півтора дня до гри. Чи очікував? Напевно, що так, адже грав напередодні у досить непростому матчі з Яблонцем, який ми виграли. У мене в підсвідомості, звісно, була надія, але щоб на сто відсотків знати – про це стало відомо за півтора дня до гри. Був дуже радісний, що матиму таку можливість зіграти дебютний матч у Лізі чемпіонів проти Арсенала.

– Відчували хвилювання перед виходом на поле? Якщо так, то як вдалося впоратися з емоціями?

– Перед виходом на розминку я взагалі не переживав, перед грою – також. Напевно, у перші 10 хвилин після початку матчу був такий легкий, приємний мандраж, а потім усе забулося. Я просто грав і показував клас, на який здатний.

Домчак проти Арсенала / Фото прес-служби клубу

– Ваша команда, на жаль, поступилася Арсеналу з рахунком 1:2. Що переважало після фінального свистка – розчарування через поразку чи все ж гордість за можливість дебютувати на такому високому рівні?

– Ну, звісно, прикро, що програли. Але в другому таймі ми показали хороший рівень командної гри. Я дуже задоволений командою, адже нам вдалося продемонструвати якісний футбол проти такого суперника. Звісно, цей день мені запам'ятається ще й тим, що це був мій дебют у найпрестижнішому, як я вважаю, футбольному турнірі. Я запам'ятаю його на все життя.

– Чи спілкувався з вами особисто головний тренер після матчу? Якщо так, то що сказав про ваш виступ?

– Після матчу ми перекинулися кількома словами. Він похвалив мене, насамперед привітав із дебютом. А вже після того, коли емоції трохи вщухли, десь через пару днів, сказав мені ще кілька слів про гру. І все.

– А наскільки ви самі задоволені своєю грою?

– Можна було краще, але вже нічого не зміниш. Це стимул працювати далі, щоб у наступних матчах показувати кращу гру.

– Чи вдалося поспілкуватися з кимось із футболістів Арсенала після матчу? Можливо, обмінялися футболками або хтось із суперників справив особливе враження?

– Так-так, я поспілкувався з воротарем Райєю, ми перекинулися кількома словами й обмінялися футболками. Також я поспілкувався з іншими голкіперами Арсенала. Побажав їм успіху в наступних матчах, вони привітали мене та побажали успіху. Після цього ми розійшлися.

– Можливо, Райя встиг дати якусь пораду?

– Ні, як такої поради не було. Ми лише перекинулися кількома словами. Він пішов до своїх уболівальників, а ми – до своїх, адже маємо дуже хорошу традицію та неймовірну підтримку. Ми пішли подякувати своїм фанам, він – своїм, так і розійшлися.

– До матчу з Арсеналом ви не мали багато ігрової практики у складі Славії після переходу. Як вважаєте, чи допоміг цей виступ здобути більше довіри головного тренера?

– Я сподіваюся, що так, адже тренер показав мені свою довіру, давши зрозуміти, що навіть у таких матчах він мені довіряє. І я сподіваюся, що в подальшому матиму ще більше ігрового часу.

– Чи говорив тренер із вами про те, що потрібно зробити, аби закріпитися в основі? Які завдання ставить перед вами?

– Цього сказати вам не можу. Напевно, найголовніше й найелементарніше – щодня працювати, викладатися на 100%, і все буде. Це важка робота, яка оцінюється та винагороджується. І це, напевно, найголовніше.

– Наскільки відрізняються тренування воротарів у Славії від того, до чого ви звикли в Карпатах? Чи є якісь нові вимоги або деталі, які довелося опановувати?

– Дивіться, кожен тренер – це індивідуальність. Кожна людина має своє бачення певних моментів. Відчутної відчутної різниці не було, адже в Карпатах із тренерами Богданом Шустом та Юрієм Шевчуком я пройшов чимало. Вони навчили мене дуже багато чого: як діяти в хороших ситуаціях, а як – у не дуже хороших. І я дуже їм за це вдячний. До сьогодні я спілкуюся з ними щодня, вони мені підказують, адже вже пройшли той етап кар'єри, який я проходжу зараз. І вони мені дуже в цьому допомагають.

Фото прес-служби клубу

– Повертаючись до вашого переходу з Карпат у Славію, наскільки складно було ухвалити рішення покинути Україну та розпочати новий етап кар'єри за кордоном?

– Я пам'ятаю ті дні. Я дуже не хотів, дуже вагався, бо боявся зробити помилковий крок. Напевно, в той момент я і хотів, і не хотів, адже Львів – це рідне місто, поруч дім, хороші тренери, хороша команда. Але так склалося, що я перейшов у дуже хороший клуб, титулований клуб із хорошою історією, найсильніший у Чехії. І я дуже радий, що так усе склалося.

– Ви розповідали, що, окрім Славії, мали й інші пропозиції. Чи можете трохи привідкрити завісу: які клуби вами цікавилися та наскільки серйозно розглядали альтернативні варіанти?

– Я не знаю конкретно, хто цікавився. Я в це не занурювався, адже зосереджений лише на своїй роботі, тренуваннях, іграх і розвитку. У мене є близькі люди, які займаються моїми питаннями поза полем. А чому Славія? Це, напевно, один із тих моментів, про які я вже говорив у багатьох інтерв'ю: вони запропонували дуже хороший план розвитку, який сподобався мені та моїм близьким. Тому я обрав для себе Славію.

– З ким уже найбільше зблизилися у клубі? Хто допомагав вам адаптуватися після переїзду?

– Я стараюся спілкуватися з усіма. Для мене це важливо, адже комунікація має велике значення. Не можу сказати, що з кимось одним зблизився найбільше, – з усіма маю хороші стосунки. Щодо адаптації, то мені допомагали старші колеги по команді, тренери воротарів і головний тренер. Також підтримував Мирослав Бонь, який уже давно працює у структурі клубу, спортивний директор та всі працівники Славії.

– Переїзд до Праги – це ще й абсолютно нове середовище поза футболом. Як вам місто? Чи вдалося вже знайти улюблені локації, куди хочеться повертатися у вільний час?

– Так, Прага – дуже-дуже цікаве місто. Мені чимось нагадує Львів. Я навіть жартував із близькими, що Прага – це другий Львів, тільки набагато більший і з річкою. Дуже цікаве, красиве, старовинне місто. Щодо улюблених місць, то, напевно, не назву їх, адже не так багато вільного часу, щоб десь ходити. Але коли до мене приїжджають близькі, ми можемо вийти прогулятися біля будинку або поїхати в центр, пройтися красивими площами. І все.

– Наскільки легко адаптуватися загалом до життя в Чехії? Вивчаєте чеську мову, чи поки вистачає англійської для спілкування в команді?

– Так, вивчаю чеську мову, адже це важливо для комунікації. Спілкуюся англійською, але також намагаюся формулювати свої думки чеською. Вважаю, що адаптувався досить швидко. Мені в цьому допомогли батьки, дівчина та сестра, які приїжджали до мене. Я почуваюся в Празі щасливо і добре.

– Хоч ви згадали, що вільного часу маєте не так багато, але все ж, коли він є, як зазвичай проводите його? Вдається відволікатися від футболу, чи думки завжди в голові?

– Як би ти не хотів, але на підсвідомому рівні все одно є якісь думки про футбол. Проте я вважаю, що не можна жити лише футболом, потрібно цікавитися й іншими захопленнями. Зазвичай більшу частину часу я проводжу вдома або можу кудись вийти на прогулянку, випити кави – і все.

– Чи сумуєте за Україною та Карпатами? Вдається стежити за виступами колишнього клубу?

– Так, я намагаюся дивитися кожну гру Карпат, вболіваю за них, адже це не чужий мені клуб. Що стосується України, то так, сумую, бо, як-не-як, усе своє життя я прожив в Україні, і це для мене найрідніше місце. Сподіваюся, що зараз, під час зимової паузи, приїду в Україну на пару тижнів.

Фото прес-служби Карпат

– Як оціните нинішні виступи Карпат?

– Почали дуже-дуже добре. Пізніше були невеликі невдачі, але це футбол, таке буває. Зараз вони тримаються, і я вірю в команду. Сподіваюся, що Карпати зможуть піднятися якомога вище в турнірній таблиці та й надалі радувати найкращих уболівальників в Україні.

– Чи підтримуєте зв'язок із колишніми партнерами по Карпатах? Хто з них першим привітав вас із переходом до Славії та дебютом у Лізі чемпіонів?

– Так-так. Напевно, найпершим був Денис Мірошніченко зі своєю дружиною та дітьми. Я з ними, мабуть, найбільше дружу та спілкуюся. Також це Роман Мисак, Амбросій Чачуа, Владислав Бабогло. Це, напевно, мої найближчі друзі з Карпат, з якими я спілкувався, коли був у Львові.

– Чи є у вас конкретна мета на цей сезон у Славії? Якщо так, то яка?

– Так, є. Мета дуже висока, але розкривати її не буду. Сподіваюся, що найближчим часом люди самі її побачать.

– Якщо говорити про перспективи, чи маєте ви чемпіонат або конкретний клуб, у якому мрієте пограти? До чого прагнете?

– Я прагну пограти у хороших клубах. Мені дуже імпонує чемпіонат Англії. Вважаю, що це найсильніший чемпіонат у Європі. Хотів би в найближчому майбутньому перебратися туди та спробувати свої сили в АПЛ.

– А є конкретний клуб, який вам найбільше подобається?

– Подобається Арсенал, подобається Ліверпуль. Можна назвати багато команд, але час покаже.

– Зараз ви перебуваєте у розташуванні молодіжної збірної України. Чи відчуваєте, що виступи в Лізі чемпіонів та чемпіонаті Чехії наближають вас до виклику вже в національну команду?

– Я про таке не думаю. Потрібно працювати, показувати хороші результати, і виклик сам тебе знайде, як каже мій тренер. Не потрібно про це думати. Зараз я зосереджений на своїй грі та виступах у молодіжній збірній. Вважаю, якщо демонструвати хорошу гру в чемпіонаті Чехії, Лізі чемпіонів та молодіжній команді, то виклик тебе не омине. Потрібен час, і я щодня працюю для того, щоб одного дня поїхати до національної збірної.

Фото УАФ