"Боже, яких ми втрачаємо людей": ведуча Дарина Трунова відверто про найважчі інтерв'ю, сім'ю та емоції за кадром

27.09.2026, 11:22 24tv.ua

Для Дарини Трунової телебачення з дитинства було не просто мрією про роботу перед камерою. Вона хотіла розповідати людям історії, говорити про складне простою мовою та допомагати героям бути почутими. За роки в журналістиці ці принципи лише посилилися, а особливе місце в її роботі посіли історії військових, які часто залишаються з нею далеко за межами ефіру.Втім, за впевненістю ведучої на екрані є людина, яка так само вчиться справлятися з особистими викликами. Поки чоловік захищає Україну на фронті, Дарина виховує сина, працює та шукає власні способи відновлюватися. Театр, спорт, подорожі й нові виклики допомагають їй залишатися собою та знаходити сили рухатися далі.У межах спецпроєкту 24 Каналу "За кадром" ведуча Дарина Трунова показала, якою залишається поза ефіром, – з власними переживаннями, радощами, страхами та маленькими способами повертати собі сили."Я завжди хотіла розповідати людям правду": шлях до телебаченняДарина Трунова з дитинства знала, що хоче працювати на телебаченні. Вона дивилася "ТСН" з Аллою Мазур та Людмилою Добровольською, захоплювалася ведучими й навіть не здогадувалася, що за кадром є суфлер. Тоді їй здавалося, що телеведучі просто вчать свої тексти напам'ять.Втім, Дарина уявляла цю професію ширше, ніж просто роботу перед камерою. Їй хотілося розповідати про те, що хвилює людей, розбирати складні теми, ставити політикам незручні запитання та привертати увагу до проблем.Це все мене цікавило вже з дитинства, – згадує ведуча.Ще в дитинстві Дарина любила декламувати вірші й додавати до них власні інтонації та акценти. Їй подобалося, що слухачі не просто чують текст, а емоційно проживають його разом із нею. Саме тому вона обрала телевізійну журналістику: камера дозволяла показувати реакцію журналістки та її ставлення до сказаного.Мені здавалося, що саме людям важливо, щоб вони бачили людину і її емоції в першу чергу, – зазначає Дарина Трунова.За роки в журналістиці змінилося її сприйняття людей. У юності Дарина легко довіряла іншим, однак робота навчила її не ділити світ лише на чорне та біле. Водночас професія загострила її відчуття власних принципів: за справедливість і цінності іноді потрібно боротися, а журналіст може бути корисним людям, допомагаючи їм отримувати інформацію, яку вони самостійно не можуть знайти.Я думаю, що лишилося незмінним моє бажання до справедливості, до правди, до того, щоб доносити людям інформацію, яку вони не можуть самі роздобути, розповідати складні речі простими словами, – наголошує ведуча.Дарина Трунова у студії / Фото надала ведучаЩе одна риса, яку вона пронесла через усю професійну дорогу, – емпатія. Дарині важливо не просто зібрати факти про героя, а зрозуміти його історію. Особливо це відчувається під час розмов із військовими, чиїми досвідами вона часто продовжує жити й після інтерв'ю.Незмінним в мені лишилося – бажання допомагати іншим людям і дійсно співпереживати. Зараз я це роблю через інтерв'ю в першу чергу з військовими, бо мені важливо, щоб їхні історії були почуті, – розповіла Дарина Трунова.Одним із найсильніших професійних спогадів для Дарини залишається 2 травня в Одесі. Тоді вона працювала на місцевому телеканалі й сама запропонувала вирушити на місце сутичок із камерою. Журналістка фіксувала те, що відбувалося біля Будинку профспілок, практично не зупиняючи запис.До слова. 2 травня 2014 року в Одесі відбулися масштабні сутички між проукраїнськими та проросійськими активістами, які завершилися пожежею в Будинку профспілок. Унаслідок цих подій загинули 48 людей і понад 200 зазнали поранень.Для Дарини це був момент, коли вона особливо гостро відчула вагу журналістської роботи: те, що ти знімаєш сьогодні, може мати значення далеко за межами ефіру.Кількома роками пізніше схоже відчуття вона пережила, висвітлюючи роботу нових антикорупційних органів, обшуки та суди у резонансних справах. Для молодої журналістки це стало усвідомленням того, що вона не просто розповідає про історичні події, а перебуває поруч із ними.Це неймовірне відчуття, коли ти є учасником, скажімо так, революційних подій, реформ. Це дійсно надає такі крила і допомагає рухатися далі, – розповідає Дарина Трунова."Аудиторія бачить тільки 40 хвилин інтерв'ю": що залишається за кадромЗа кожним інтерв'ю, яке глядач бачить на екрані, для Дарини стоїть значно більше роботи. Підготовка може тривати не одну годину і навіть не один день: потрібно вивчити біографію героя, зрозуміти, які теми він може коментувати, а також визначити, які питання варто погоджувати, а які краще залишити для щирої розмови.Ти однозначно маєш вивчити спершу біографію людини, маєш зрозуміти, які теми вона може коментувати. Якісь питання ти можеш навіть погоджувати, або, навпаки, розумієш, що не потрібно нічого погоджувати для того, щоб інтерв'ю було максимально щирим і відкритим, – зазначила Дарина Трунова.Після розмови робота не закінчується: потрібно опрацювати матеріал, обрати найважливіше, змонтувати його та подумати, як зацікавити глядача. Утім, аудиторія бачить лише готові 40 – 50 хвилин ефіру.Дарина Трунова та герої її інтерв'ю / Фото надала ведучаОсобливо емоційними для Дарини є інтерв'ю з військовими, які пережили полон або зазнали поранень. Вона заздалегідь вивчає їхні історії, а під час розмови бачить перед собою людину, яка пройшла через те, що складно навіть уявити. Тому журналістці боляче, коли такі матеріали отримують мало переглядів або вона стикається з критикою від людей, які не знають, скільки роботи та емоцій за ними стоїть.Ти бачиш, скільки болю в очах цього пораненого. Ти бачиш, скільки він всього пройшов. І ти розумієш, що це неймовірно сильна духом людина, – розповідає ведуча.За кадром у Дарини є й власна історія. Її чоловік перебуває на фронті, син навчається онлайн, а дорога до каналу може починатися під звуки вибухів. Попри це, в ефірі вона має залишити особисті переживання за кадром і дати глядачеві інформацію, а не власний страх чи біль.Останнім часом Дарина почала отримувати від людей слова, які особливо цінує. Їй дякують не лише за роботу, а й за те, що продовжує виходити в ефір попри все, що відбувається за межами студії.Перші рази тільки цього року почула: "Дякую за те, що робиш свою роботу, і дякую твоєму чоловіку за роботу". Це, звісно, дуже цінно, – поділилась Дарина Трунова.Перед камерою вона не хоче, щоб глядач відчував її страх чи втому. Її завдання – залишити особисте за кадром і дати людям те, заради чого вони увімкнули ефір: чесну інформацію та можливість зрозуміти, що відбувається навколо."Мені хотілося кричати на весь світ": історії військових, які не відпускаютьЄ історії військових, які для Дарини Трунової залишаються далеко за межами ефіру. Однією з таких стала розмова з бойовою медикинею з позивним "Ластівка". Невисока й тендітна на вигляд, вона пішла до військкомату в перші дні повномасштабного вторгнення, хоча до цього не мала медичної освіти. Відтоді жінка служить і рятує поранених на фронті.Інтерв'ю з бойовою медикинею з позивним "Ластівка": відеоМене дуже надихнуло те, наскільки в тендітній жінці може бути так багато сили для того, щоб рятувати поранених військових, заспокоювати їх, давати їм віру в те, що вони виживуть, – розповідає Дарина Трунова.Деякі з врятованих знаходили медикиню вже після лікування, щоб подякувати. Водночас сама "Ластівка" говорила про службу без романтизації: хотіла б повернутися до мирного життя, малювати й проводити час із собакою, але поки її ніхто не може замінити, залишається на фронті.Інша історія, яку Дарина проживала особливо довго, – розповідь про загиблого військового Володимира Яворського з позивним "Камаз". Після інтерв'ю з його близькими та друзями вона ще понад місяць поверталася подумки до його життя. Володимир був командиром своєї групи, а в останньому бою намагався врятувати тяжко пораненого побратима. Сам загинув від уламка, який потрапив під шолом.Повне відео про військового Володимира Яворського: дивіться відеоДарині було особливо боляче усвідомлювати, скільки він ще планував зробити – створити сім'ю, тренувати дітей, просто жити своє життя.Коли я цю історію знімала, мені хотілося ніби кричати на увесь світ: "Боже, яких ми людей втрачаємо. Як шкода, він мав би жити", – поділилась ведуча.Дарина хоче, щоб за сухими словами про загиблих військових люди бачили конкретних особистостей – із характером, мріями, родиною та планами на майбутнє. Такі матеріали даються їй важко, адже під час роботи вона ніби проживає втрату разом із близькими героя.Мені важливо показати ось цих людей, які дійсно пожертвували собою заради того, щоб ми жили. Ми маємо цю пам'ять нести. Хочеться, щоб якомога більше людей дізналися про них, – наголошує Дарина Трунова.Не всі емоції після таких розмов їй вдається залишити в студії. Іноді після ефіру вона сідає в автомобіль і плаче. Буває, що їй потрібно відійти до вбиральні, виплакатися, повернутися, зібратися й продовжити роботу.Дарина тримає український дрон P1-SUN / Фото надала ведучаСаме в інтерв'ю з військовими, за словами Дарини, глядач найчастіше може побачити її справжню. Якщо з політиками чи експертами вона дозволяє собі бути гострішою, то поруч із військовими насамперед прагне створити довіру.З військовими я максимально щира, така, як є в житті. Мені хочеться не те щоб бути психологом, але бути другом для цієї людини, щоб я могла її розкрити, – зазначає ведуча.Поза роботою Дарина називає себе позитивною людиною. Вона намагається знаходити навіть у складних обставинах щось, за що можна триматися. Саме тому після найболючіших історій вона знову повертається до камери – щоб розповідати про людей, яких Україна не має права забути."У мене з'явилася супермагічна кнопка": якою Дарина є мамоюМатеринство сильно змінило Дарину Трунову. Разом із сином у її житті з'явилося відчуття відповідальності за ще одну людину, яку хочеться захистити за будь-яких обставин. Особливо гостро це відчувається під час повномасштабної війни, коли вона розуміє, що не може убезпечити дитину від усіх загроз.Я стала неймовірно тривожною, я над цим працюю досі з психологом, тому що це все співпало з тим, що в нас війна із