Наш веб-сайт використовує файли cookie, щоб забезпечити ваш досвід перегляду та відповідну інформацію. Перш ніж продовжувати користуватися нашим веб-сайтом, ви погоджуєтеся та приймаєте нашу політику використання файлів cookie та конфіденційність. cookie та конфіденційність

Вплив арабської цивілізації на європейську математику: алгебра, числові системи та культурна спадщина

1news.com.ua

Вплив арабської цивілізації на європейську математику: алгебра, числові системи та культурна спадщина

Чи знали ви, що сучасна банківська система, зачатки глобалізації та інші важливі аспекти суспільного життя мають коріння в арабській імперії? 💵🌍 Ця імперія, що виникла в VII столітті, не лише завоювала величезні території, а й створила підґрунтя для міжкультурного обміну, торгівлі та науки. Як відбувалася ця еволюція? Які чинники вплинули на її розквіт і чому араби стали не лише завойовниками, а й “визволителями”? 🤔 Досліджуйте з нами цей захоплюючий історичний шлях, від первісних конфліктів до “золотої доби” арабської науки та культури.

Купець із Танжера міг виписати чек, який приймуть у Самарканді за шість тисяч кілометрів звідти: через пустелі, гори та кордони. Саме слово чек походить від арабського «сак», а поняття зародилося у гігантській імперії, яка почала з того, що за кілька років розтрощила дві наддержави й простягнулася від степів Центральної Азії до узбережжя атлантичного океану. Фокус розбирався, як розрізнені племена аравійської пустелі організували справжню середньовічну глобалізацію.

Звичайно, місцеві бедуїни серед аравійських пісків таких слів не вживали. Але будучи торговими посередниками у торгівлі не лише між сходом та заходом, а ще й між півднем та північчю (бедуїни були своєрідними “далекобійниками” пустелі ще зі стародавніх часів), вони досить добре знали, що відбувається в сусідів. Парфія, яка виникла на уламках імперії Александра Македонського, змогла зупинити просування на схід самої Римської імперії. Держава Сасанідів, що прийшла їй на зміну, застала крах своєї західної суперниці та протистояла уже її східній частині — Візантії. На початку VII століття це протистояння досягло свого піка. “Остання війна античності”, як її потім назвали історики, так виснажила обидві наддержави, що легкий удар уже ставав для них смертельним. Цього удару й завдали араби.

Арабські завойовники були натхненні новою релігією — ісламом

Фото: Pexels

Візантія та Ераншахр (“Царство аріїв” — так називала себе держава Сасанідів) перебували у ментальній кризі. Імперія ромеїв останні століття перебувала у стані ідеологічної зачистки. Православна церква намагалася позбутися усіх інших конфесій, які проголошувалися єресями. Так серед переслідуваних опинилася значна частина населення імперії.

В імперії Сасанідів відбувалася криза легітимності влади та чинного устрою загалом. Несподівано програна війна з Візантією, яка багатьом здавалася уже виграшною, похитнула не лише керівну династію, а й засади держави в цілому. На момент приходу арабів вона вже перебувала в стадії напіврозпаду.

Арабські ж завойовники навпаки були натхненні новою релігією — ісламом. Вони не боялися загинути в бою за поширення своєї віри, в той час, як протистояли їм зневірені у своїх країнах воїни, які часто взагалі були випадково набраними найманцями.

Важливо

Змінитися або загинути: чому з карти світу зникла Візантія

Пророк Мухаммед — беззаперечна історична постать. Він був змушений рятуватися втечею від переслідувань роду Омеядів, який контролював владу в місті, де він проповідував. Мухаммед перебрався до іншого міста-держави Аравії — Ясріба, де створив релігійну общину “Умму”. Це відбулося у 622 році й стало точкою відліку ери піднесення арабів — хронологія, яка й досі актуальна серед мусульманських країн. Нова релігія швидко поширювалася серед арабів — автохтонного населення аравійської пустелі. Ще за життя Мухаммед здобув владу над Ясрібом (згодом названий Медіною) та Меккою, які досі є священними містами мусульман.

По смерті пророка Умму очолювали виборні керівники — халіфи, які об’єднали у своїх руках світську та релігійну владу. Перший з них Абу Бакр був тестем Мухаммеда. Він зумів об’єднати під своєю владою розрізнені племена та держави, що населяли півострів. Частина з них перебувала у різній мірі залежності від Ераншахра.

Його наступник Омар розпочав атаку на своїх сусідів та за сумісництвом світових гегемонів. В один рік поразок зазнала Візантія (битва на річці Ярмук) та держава Сасанідів (битва при Кадісії). Традиційний героїчний епос подавав ці події як грандіозні баталії із сотнями тисяч учасників, проте насправді ці битви не були такими масштабними, як їх описували історики протягом майже півтори тисячі років, але вони справді проклали шлях для подальших завоювань арабів.

Араби проявили неабиякий дипломатичний хист і зуміли переманити на свій бік місцеві пригноблені у могутніх імперіях еліти. Сучасна дослідниця історії Ірану Парване Пуршаріаті вважає, що арабам вдалося домовитися з нащадками парфянської знаті (держави, яку самі Сасаніди підкорили у III столітті). За версією дослідниці, влада Сасанідів базувалася на певному договорі зі старими елітами. Останні правителі на крилах перемог над Візантією порушили цей баланс і парфянці покарали зарозумілих володарів. За цією версією відбулося не повне руйнування Ераншахру як держави та цивілізації, а лише вчергове з часів завоювання ще давньої Перської імперії Ахеменідів (про що РЕКЛАМА писав окремо) Александром Македонським, змінився керівний фасад. І справді офіційною мовою залишилася перська, а іслам на території колишнього Ераншахру досі має свої особливості.

Падіння столиці — Ктесифона не означало остаточного завоювання імперії. Наступні чотирнадцять років араби переслідували останнього правителя Ераншахру Єздигерда, який врешті загинув від рук звичайного мірошника на північному сході своїх володінь на території сучасного Туркменістану. Після цього ще наступні десятки років араби підкорювали розрізнені племена та окремі оазиси Центральної Азії.

Геополiтика у стилi “шейх” демонструє, що спiльного мiж Марокко i Туркменiстаном

Фото: Колаж: Фокус

В самій імперії за цей час змінилося правління. Владу захопив Муавія — один з арабських полководців та представник роду Омеядів. Того самого, який володів Меккою та свого часу змусив покинути її самого пророка Мухаммеда. Під час завоювань Омеяди взяли під контроль Сирію та Єгипет — одні з найбагатших провінцій Візантії. Влада над такими ресурсами суттєво посилила цей рід, тож вони повстали проти останнього “праведного халіфа”, тобто родича Мухаммеда Алі. Він поліг під час громадянської війни, що спалахнула, від рук свого колишнього соратника, який перейшов до ще одного відгалуження Ісламу — хариджитів. Прихильників Алі зараз називають шиїтами, й оплотом шиїтів якраз стала територія колишнього Ераншахру.

Натомість на землях колишньої Візантії збільшилась династія Омеядів, яка остаточно захопила владу у новоствореній імперії та перенесла її столицю до Дамаска, який тепер став її родинним гніздом. Так виборна теократична державна влада була замінена класичною династійною монархією.

На території, відвойованій у Візантії, нових володарів сприймали ледь не як визволителів. На землях Сирії та Леванту були поширені різноманітні версії християнства, які імперія проголосила єресями. Араби ж ставилися до місцевих релігій толерантно. Деякі дослідники навіть вважають, що іслам формувався під впливом опальних у Візантії течій християнства, тож для жителів Сирії та Єгипту володарювання мусульманських правителів спричиняло менші проблеми, ніж православні імператори Ромеїв. Копти у Єгипті навіть повставали проти Візантії під час війни проти арабів. Для міських обивателів стабілізація влади була хорошою новиною після десятиліть кривавих війн з Ераншахром, які супроводжувалися спустошеннями та розграбуваннями численних міст.

Тож просуванню Омеядів на захід Африки майже ніщо не заважало, і до кінця століття вони дійшли до Атлантичного узбережжя, використовуючи уже відому виграшну для них тактику, цього разу залучивши на свій бік племена берберів, або ж, як вони самі себе називали, амазигів. А вже на початку наступного століття бербери під арабськими знаменами перейшли Гібралтар та підкорили Іберійський півострів.

Константинополя араби взяти так і не змогли, хоча намагалися кілька разів. Остання їхня поразка у 718 році стала початком кінця правлінню Омеядів. З пустель Середньої Азії розрісся рух прихильників родини пророка Мухаммеда. У 750 році Абуль-Аббас ас-Саффах розгромив армію халіфа Марвана II й зайняв його місце, заснувавши нову керівну династію — Аббасидів.

Хоча почали вони жорстоко: спочатку розправилися з усіма (як потім виявилося майже) чоловіками династії Омеядів, а згодом із родиною імама Алі, продемонструвавши, що їх насамперед цікавив трон, а історична справедливість була лише приводом.

Важливо

Від неандертальців до Гітлера: ТОП 10 воєн, які змінили світ

Проте, утвердившись при владі, Аббасиди знайшли себе не у нових завоюваннях, а в розвитку того, що вже було підкорено. На момент приходу до влади Абуль-Аббаса імперія простягалася від Самарканда (сучасний Узбекистан) до Танжера (сучасне Марокко). Території сучасних Узбекистану та Іспанії були в складі однієї гігантської імперії.

До кінця століття західні частини імперії відпали — останній з Омеядів Абд ар-Рахман зумів вижити у різанині (на яку просто не прийшов) й перебрався до Іберійського півострова, де заснував Кордовський емірат (у 929 році став халіфатом). Пізніше Омеяди захопили владу й над західноафриканськими провінціями Арабського халіфату. Так вперше виникла ситуація, коли у світі існувала не одна мусульманська держава.

Важливо

Араби, іспанці та відкриття Америки: чого ми не знаємо про Середньовіччя

У наступні століття від імперії Аббасидів відколювалися все нові й нові території й до сумнозвісного кінця їхнього правління у 1258 році вони володіли лише частиною Месопотамії. Проте саме їх правління вважається “золотим віком” арабської історії та періодом розквіту iсламу саме в арабській версії.

Другий халіф династії Аббасидів Мансур збудував нову столицю для своєї імперії — Багдад, яке мало стати “містом мудрості”. Воно проєктувалося за новітнім архітектурним планом: кожен вид промислу мав мати свій квартал і свій ринок на ньому, аби одразу збувати виготовлені продукти. Багдад дуже швидко розвинувся і став одним із найбільших міст у світі — за оптимістичними підрахунками його населення у піковий період могло становити приблизно мільйон мешканців із орієнтовно чотирьох десятків мільйонів, я

  • Останні
Більше новин

Новини по днях

Сьогодні,
17 листопада 2026

Новини на тему

Більше новин