Наш веб-сайт використовує файли cookie, щоб забезпечити ваш досвід перегляду та відповідну інформацію. Перш ніж продовжувати користуватися нашим веб-сайтом, ви погоджуєтеся та приймаєте нашу політику використання файлів cookie та конфіденційність. cookie та конфіденційність

Французький прецедент. Як Наукове товариство імені Шевченка виживають з-під Парижа

lb.ua

Французький прецедент. Як Наукове товариство імені Шевченка виживають з-під Парижа

1873 рік. У тій частині України, над якою панує російська імперія, вже десять років як діє Валуєвський циркуляр про заборону української мови. Відтак меценати Наддніпрянщини збирають кошти тазасновують у Львові Літературне товариство імені Тараса Шевченка. Початково нова організація пов’язана з літературною та видавничою діяльністю. Але згодом на її основі постає своєрідна академія наук,з акцентом на вивченні українознавства. У 1892 році тепер уже Наукове товариство імені Шевченка ухвалює свій новий статут.

У ХХ столітті НТШ зазнає утисків та гонінь. Спочатку, у 1920-1930-х роках – від польської влади, потім – від радянської. Власне, СРСР ліквідовує товариство від самого початку окупації заходуУкраїни – у 1939 році. А у 1947-му роботу «Shevchenko Scientific Society» відновлюють у Сполучених Штатах, Канаді та Європі. Щодо Європи, то НТШ-Є приймає у себе Франція – товариство оселяється умістечку Сарсель, що в 17 км від Парижу. Додамо, що діяльність НТШ з 1989 року відновлена й в Україні, але це вже інша історія. Ми ж повернемося у діаспору.

Сергій Шумило, історик, релігієзнавець та член Наукового товариства імені Шевченка, який і привернув увагу до проблем НТШ-Є, зазначив в інтерв’ю «Лівому берегу», що товариство діяло як потужнийнауковий центр, починаючи ще з часів Австро-Угорщини. Адже – що важливо! – НТШ розвивало нерадянську, тобто не заідеологізовану комуністичними догмами науку. А потім сталося дещо парадоксальне. Якщодо Незалежності України товариство успішно працювало, то після Незалежності прийшло у занепад, зазначає Шумило.

Одним з важливих проєктів товариства стало видання 11 томів «Енциклопедії українознавства», яку упорядковували понад 50 років. НТШ-Є також зберігає українську діаспорну літературу, яка налічуєблизько 20 тисяч томів. Крім цієї бібліотеки, в архіві товариства знаходяться мікрофільми, картотеки, фотографії, кореспонденція та інші матеріали. Після рішення суду, за яким товариство повиннозвільнити сарсельське приміщення, всі ці колекції переїдуть до Лондона. Чи дістануться вони британської столиці без жодних втрат – питання відкрите.

У Сарселі, за адресою 29 rue des Bauves, НТШ-Є було прописано з 1949-го. У цьому році «за сприяння українського греко-католицького єпископа Івана Бучка через Ватикан, через конгрегацію східнихцерков було отримано фінансування на придбання цього будинку, в якому в Сарселі й розмістився осередок НТШ. До того там був якийсь невеликий приватний готельчик», – розповідає Сергій Шумило.

«На той час НТШ у Франції ще не мало реєстрації і не могло оформити купівлю цього будинку, тому домовилось з дружньою діаспорною організацією, на яку тимчасово мали оформити цю будівлю», –продовжує він. Цей сумнівний з точки зору правових наслідків крок він пояснює так: щоб не втратити приміщення, «треба було терміново оформити його хоч на когось». «А потім вони жили дружно і забули,що переоформлення не було здійснено», – каже Шумило.

Але забули, вочевидь, не всі.

Організація, яка викупила будинок, виявилася не настільки дружньою до НТШ, як про це думали у товаристві. Її назва звучить так – Service Social Ukrainien en France, або Українська службасоціальної опіки у Франції – УССОФ. Цю установу створили у 1945 році задля допомоги українським мігрантам. УССОФ має свою офіційну реєстрацію, але немає онлайн-ресурсу, на якому можна було бознайомитися з її діяльністю. Ім’я очільниці, котре назвали «Лівому берегу» – Катерина Коваль-Даґоно – невідоме пошуковим системам.

Та хто б не очолював УССОФ, активність установа почала проявляти відносно нещодавно. «У 1980-ті ця організація фактично вмерла, бо і її засновники – старі емігранти – теж пішли з життя. Але у2018-му установа подала до суду, аби виселити НТШ-Є з будинку у Сарселі, – зазначає Шумило. – Не за всі деталі ручатись, бо прямо я не дотичний до всіх цих суперечок, але, як мені розповідали,діаспора у Парижі намагалася домовитися з УССОФ. Причому домовитися намагалися через греко-католицьку церкву, і навіть Борис Гудзяк, перебуваючи в Парижі, доклався до цього, але порозумітися так і невийшло».

При цьому особливо прикро через те, що земельний податок та комірне (принаймні, певний період часу) сплачувала не УССОФ, а саме НТШ-Є.

А що каже з цього приводу теперішній голова НТШ-Є, адвокат Стефан Дуніковський, який очолює товариство з 2011 року? Власне, нічого. Свого часу він був медійно активним і у рік свого призначеннянавіть зробив для «Історичної правди» екскурсію приміщеннями Наукового товариства та дав українським журналістам інтерв’ю, але нині Дуніковський ухиляється від спілкування з пресою. В кожному разі, «Лівому берегу» отримати його коментар не вдалося.

У 2024 році у випуску «Вісник НТШ» №70 Дуніковський повідомив, що довкола будинку, який юридично належав Українській суспільній службі опіки, а фактично став домом для Наукового товариства іменіШевченка, триває судова суперечка. Крапку в ній поставив Апеляційний суд Версаля вже у 2026-му. Про вердикт французької Феміди неодноразово йшлося вище – за судовим рішенням, НТШ-Є має з’їхати та звільнити приміщення, яке тривалий час утримувало своїм коштом.

«Лівий берег» зв’язався з Віталієм Чернецьким – керівником Наукового товариства імені Тараса Шевченка у Сполучених Штатах. Чернецький зазначив, що хоча у США уважно спостерігають за Сарселем,важелів впливу на ситуацію не мають.

«Нам дуже сумно, але наукові товариства імені Шевченка є самостійними та незалежними одне від одного. І ми не підпорядковані одне одному. Історично матірним було товариство в Україні, яке закрилиза радянських часів. Але потім, після Другої світової війни, виникли нові наукові товариства Шевченка, що продовжують цю традицію в Штатах, Канаді, Європі, Австралії», – каже він.

Чернецький додає: як не прикро, але сучасна діаспора демонструє зменшення зацікавленості українськими справами. «Це ширша проблема усіх діаспорних установ, і не тільки українських. Часто післятого, як 2-3 покоління емігрантів активно працюють, вони не цілком уявляють, що мають передати наступному поколінню. Виникає тягар фінансових та юридичних складнощів», – констатує він.

Майже те саме зазначає і Сергій Шумило. Але він додає ще такий нюанс: історично склалося так, що інституційно слабшою є діаспора Європи – на противагу Америці. «Після Другої світової війни всядіаспора, яка опинилася в Західній Європі, поступово мігрувала далі – в Сполучені Штати або Канаду. І вже у 1960-1970-ті роки європейська діаспора зменшувалася, бо найактивніші люди виїжджали. Аостаточний занепад прийшовся на 1990-ті роки, бо стара діаспора, по суті, вимерла, а нову діаспору представляли люди вже зовсім іншого складу – вони були здебільшого економічними емігрантами, а неполітичними», – говорить він.

«В результаті на сьогоднішній день НТШ очолюють не ті люди, які виїхали колись з України, а ті, що вже народилися за кордоном, тобто нащадки старих емігрантів. Вони асимільовані в нове середовищеі не такі активні. З тими ідеями, у які їхні батьки вкладалися до останнього, ці люди не знають, що робити. І це специфіка будь-якої діаспори», – каже Шумило.

На запитання, хто несе відповідальність за ситуацію, яка склалася, Віталій Чернецький відповідає так: неможливо визначити одного винуватця або одну групу винуватців. Частина відповідальності – наукраїнській академічній спільноті за кордоном, яка мала би бути зацікавленою у збереженні таких установ, як НТШ. Ця спільнота не змогла зберегти єдність, і не лише через проблему різних поколінь –навіть серед ровесників траплялися непорозуміння, які мали фатальні наслідки.

«В конкретному випадку НТШ-Є були великі сподівання наприкінці 1990-х років, коли головування перебрав покійний професор Данило Струк з Канади, з університету Торонто. Він передчасно вийшов напенсію, переїхав до Парижу, був готовий займатися справами товариства, але, на жаль, раптово помер. А після смерті професора Струка настав розбрат і занепад, який в НТШ-Є триває вже чверть століття»,– розповідає Віталій Чернецький.

Інакше бачить ситуацію Сергій Шумило: «Від діаспори було прийнято чекати, що вона щось дасть. Це такий постсовковий синдром був: діаспора – багата, з неї треба качати гроші. Спочатку діаспорадопомагала активно – вкладалася у розвиток української культури та науки аж до 1990-х. Але потім останні ентузіасти повмирали. І скарби НТШ-Є, напрацьовані, забрані та збережені за 70 із гаком років,потрапити у дуже скрутне становище».

Не виправдовуючи керівництво НТШ-Є, Шумило покладає значну долю відповідальності й на українську державу. «Ми втратили Крим не в 2014 році. Ми його набагато раніше втратили. Коли там з'явилисяросійські університети, які фінансувалися з Москви, а ми раділи, що вони фінансування на шару отримують. Ми втрачали Крим поступово через втрату освіти, науку, культурних осередків тощо. А прозакордон годі й казати. Підтримка діаспори, яка до того активно підтримувала Україну, взагалі ніколи не була на часі», – констатує Шумило.

Виходячи зі свого бачення ролі діаспори, Сергій Шумило не підтримує ідею перевезення документів НТШ-Є до України. «Так, українська сторона пропонувала все це забрати і перевезти в Україну. Зодного боку – логічно. Але з іншого, поставте себе на місце власника. Чому ми маємо все віддати і закритися? Чи це є державницький підхід? Подивіться, приміром, як діють польські наукові інститути.Вони по всьому світу мають свої осередки, представництва, архіви, бібліотеки. Польські науковці їдуть в Париж і безкоштовно зупиняються при Польському інституті. В Лондон їдуть – і там тежзупиняються. Бо це єдина мережа, яку фінансує Польща. Так само діє і Росія – у неї скрізь свої культурні центри. А Україна? В Україні такого нема. Всі 35 років Україна не фінансувала гуманітарнінапрямки за кордоном. Я вже мовчу про те, що й в Україні їх також не фінансували. У нас системно знищувалася наука та освіта», – з гіркотою говорить він.

Звісно, що обираючи між повним знищенням архівів та перевезенням їх до України, краще пристати на другий варіант. «Але ще краще для української держави було б знайти можливості утримувати такіустанови як НТШ-Є за

  • Останні
Більше новин

Новини по днях

Сьогодні,
16 листопада 2026

Новини на тему

Більше новин