Замість «Мавіка» — роботизована косарка: без двох ніг Володимир Змерзлий не дозволяє собі занепасти духом

12.11.2026, 18:55 33kanal.com

Він пішов на фронт добровольцем, воював під Гостомелем і на Харківщині, став оператором безпілотників. Важке поранення забрало обидві ноги, але не відібрало бажання жити і підтримувати інших.Володимир народився 13 січня 1985 року. Коли хлопчикові виповнилося лише вісім місяців, батько забрав його до себе, і вони жили разом із бабусею. Та у дванадцять років Володимир утратив батька. Згодом разом із рідними опинився на Одещині. Після дев’ятого класу вступив до професійного училища в Одесі, планував здобути будівельну спеціальність. Однак провчився недовго і повернувся на Хмельниччину. Опанував фах електрогазозварювальника. Робота з металом припала йому до душі. П’ять років Володимир займався ковальством, виготовляв містки, брами, інші вироби.З майбутньою дружиною Аліною він познайомився на Віньковеччині. Вона приїжджала з мамою на сезонні сільськогосподарські роботи. Здавалося б, випадкова зустріч стала доленосною. Бо відтоді Аліна та Володимир разом. До речі, саме дружина, яка працювала в Малієвецькому музеї, загітувала чоловіка перейти туди на роботу, щоб і жити, і працювати разом. Це була дуже хороша ідея, адже подружжя спільно могло займатися вихованням двох дітей.Але повномасштабна війна змінила звичний ритм життя родини. Уже 25 лютого 2022 року Володимир прийшов до військкомату, не чекаючи повістки. Спочатку його не взяли, строкової служби він не проходив, проте доброволець залишив свої дані та наголосив, що готовий захищати країну.16 березня 2022 року він приєднався до 3-ї окремої танкової бригади. Спочатку разом із побратимами опинився в Гостомелі, де українські військові боронили аеропорт «Антонов». Згодом підрозділ перекинули на Харківщину. Володимир служив водієм-електриком, возив військових, доставляв групи аеророзвідки на позиції, залишався на чергуваннях, щоб за потреби допомогти з евакуацією. Поступово сам опанував керування безпілотниками. Став оператором дронів, а пізніше — командиром розрахунку.Після одного з небезпечних виїздів, коли під обстрілами, складною дорогою, вивозив побратимів, він отримав позивний «Бумер».6 жовтня 2024 року на Харківщині, під час розвідки дроном, Володимир виявив групу ворожих операторів безпілотників. Він повернув свій дрон, зарядив його і знову збирався запускати. Проте через сильний вітер і негоду, яка здійнялася тієї ночі, він не почув наближення ворожого безпілотника…Вибух завдав тяжких ушкоджень обом ногам. Бійця евакуювали спочатку до Харкова, а потім до Львова. Лікарі намагалися врятувати кінцівки, але травми були надто складними. Двадцять один день тривали консультації та пошуки можливого рішення. Українські й британські медики оцінювали шанси зберегти хоча б одну ногу. Але ці шанси були мінімальними. Врешті, порадившись із дружиною, Володимир погодився на ампутацію обох. Це було надзвичайно важке рішення. Але тоді головним стало зберегти життя.Після операцій почалося тривале лікування. Доєдналася важка інфекція, тож доводилося переживати нові хірургічні втручання, біль і невизначеність. На щастя, поруч була Аліна. Вона не залишала чоловіка та проходила з ним усі надзвичайно складні етапи лікування й реабілітації.Володя опанував ходьбу на протезах приблизно за два з половиною місяці, а загалом реабілітація тривала близько восьми місяців.Навесні 2025 року директорка Малієвецького обласного історико-культурного музею запропонувала йому повернутися до роботи. У квітні захисник знову став частиною цього колективу.Спочатку виконував невеликі господарські роботи, які міг робити сидячи. Згодом у музеї з’явилася роботизована косарка, і Володимир узявся за догляд паркової території. Тепер він дистанційно керує нею, обробляючи близько трьох-чотирьох гектарів парку біля старовинного палацу. Жартує, що «літає» на косарці так само, як колись на «Мавіку».Директорка музею Анастасія Донець каже, що Володимир уміє зварювати, теслярувати, ремонтувати техніку. Та особливо цінують його ще й за любов до коней, яких утримують при музеї.Коні завжди були для нього особливими тваринами, навіть удома Володимир доглядав коня. Його довелося продати, коли господар пішов на фронт. Зараз у домашньому господарстві він доглядає птицю, порається на городі, займається ремонтом. А ще – повернувся до улюбленої риболовлі. Мріє придбати катер, аби разом із дружиною та дітьми проводити час на Дністрі.Тож історія 41-річного ветерана Володимира Змерзлого з Дунаєвеччини не лише про мужність на полі бою, а й після повернення з війни. Він – приклад того, що за жодних обставин не можна опускати руки та втрачати віру у себе.Світлана ШандебураАвтор: Світлана Шандебура