Пастка “тимчасових рішень”: чому маємо перезавантажити державну житлову політику?

04.11.2026, 17:33 lb.ua

Днями ми провели спільно із Світовим банком Першу житлову конференцію. Понад 1000 учасників, і всі прийшли не слухати, а говорити, сперечатися й пропонувати. Слово «перша» тут не випадкове. Це початок розмови, де разом із усіма стейкхолдерами шукаємо рішення, які витримають перевірку реальністю.

Те, що питання ВПО, житлової політики та територіальних громад зараз консолідовані в межах одного Міністерства — правильний і логічний управлінський крок. Це дозволяє нам відійти від хаотичних дій та побудувати комплексну архітектуру рішень.

Ми маємо чесно визнати: просто дати людині «ліжко-місце» чи чотири стіни — не вирішує проблему в жоден спосіб. Якщо поруч немає робочих місць, якщо немає де навчати дітей, немає якихось інших важливих умов для повноцінного життя в громаді — ми замість інтеграції отримаємо ізоляцію. Житлова політика запрацює винятково тоді, коли вона синхронізується з розвитком громад. І тут важливо, щоб загальнодержавні пріоритети інтегрувались в стратегічне планування на місцевому рівні.

Евакуація, розгортання МТП та пошуку інших важливих рішень для співгромадян, які втратила доступ до свого житла внаслідок війни, — відбуваються безпосередньо в громадах. Саме громади приймають на себе основний удар викликів.

Водночас бачимо, що ці виклики абсолютно різні на місцях. В одні громади релокувався бізнес та економічно активне населення і місцеві бюджети зростають. Інші - ледь зводять кінці з кінцями і приймають переважно людей похилого віку та вразливі категорії населення. І, на жаль, ця несправедливість, в тому числі, бюджетна зростає.

Державна політика не може формуватися наосліп. Спільно з колегами з парламенту ми наполягли на тому, щоб Програму діяльності уряду на 2026–2027 роки з'явилися норми про тотальну інвентаризацію вільного житлового фонду.

Коли ми чуємо «забезпечення житлом», у багатьох одразу виникає асоціація — нове капітальне будівництво. Безумовно, це дороговартісні проєкти, які корисні для будівельного сектору та загальної економіки. Але чи завжди це раціональне використання вкрай обмеженого бюджету країни? Вочевидь, ні.

Ми маємо десятки невеликих громад, які зіткнулися з відтоком населення ще до повномасштабної війни. Там залишилося чимало об’єктів, які можна використовувати під житло. Розконсервувати, викупити та відремонтувати - це прямий інструмент регіональної політики для балансування розвитку територій.

Ще один напрям, де потрібна узгоджена робота, — оптимізація освітньої мережі. Так це тривалий процес, однак того вартий. У багатьох громадах є купа закритих шкіл та садочків. Громади просять: дозвольте нам використати ці локації для розселення ВПО. Переконаний, ми зобов'язані йти назустріч. Якщо не вдихнути в ці приміщення нове життя зараз, з плином часу вони просто будуть непридатні, бо ніхто банально не опалює порожні стіни.

Наш базовий підхід відображено в проєкті Державної стратегії житлової політики: аудит наявного житлового фонду, його швидка реконструкція та дієві фінансові механізми. Прозорий Реєстр житла для ВПО і системні законодавчі зміни ми розглядаємо як пряме зобов'язання Уряду і Міністерства.

Стратегія підкріплена конкретними кроками, зафіксовані в операційному плані на наступні три роки. Точно оцінюватимемо результати й коригуватимемо ті рішення, які не працюють.

Перший операційний план має запустити ці зміни, визначити першочергові завдання та закласти основу для наступного етапу реалізації до 2033 року.

У результаті маємо отримати об’єктивну оцінку житлових потреб, сучасні та прозорі механізми обліку, цифрові інструменти та інше для ухвалення дієвих управлінських рішень, а також довгострокове бачення розвитку житлового сектору з можливістю швидко реагувати на зміни.

Цілісна система житлової підтримки надасть людям із різними потребами та можливостями вибір житлових рішень і водночас не залежатиме виключно від бюджетного фінансування.

Від системної роботи та результату залежить те, чи повернуться в Україну ті, хто виїхав. Коли людям нікуди повертатися, вони лишаються за кордоном, а країна втрачає фахівців, необхідних для відбудови.