Нова Україна: хто будує її зсередини

03.11.2026, 17:43 lb.ua

Сьогодні воно стоїть особливо гостро. Українській державі потрібні люди, здатні одночасно працювати в умовах війни, вести відновлення і готувати країну до членства в ЄС. І за таких людей держава конкурує з бізнесом, громадським сектором, міжнародними організаціями та ринком праці за кордоном.

26 жовтня Верховна Рада ухвалила в цілому закон про відновлення конкурсів на державну службу (законопроєкт № 13478-1). Що це означає? Що конкурси на посади категорії «А» можна буде оголошувати одразу, на посади «Б» — через місяць, на посади «В» та в органах місцевого самоврядування — через два. Ми не просто повертаємо конкурсний відбір, а й змінюємо процедуру: усі вакансії державної служби будуть в одному місці — у Дії. (Більше про основні зміни — тут)

Це також важливий крок у виконанні Ukraine Plan та наших зобов'язань у межах реформи державного управління, від яких залежить подальше отримання Україною необхідної фінансової підтримки — 137 млн євро. Але для нас це передусім не формальне виконання міжнародних зобов'язань, а зміна, яка потрібна самій українській державі.

Під час повномасштабної війни Україна була змушена перейти до спрощеної процедури призначення на державну службу. Це рішення дозволило державним органам продовжувати працювати в надзвичайних умовах. Тепер ми повертаємо відкритий і конкурентний доступ до державної служби. Але я не хотів би, щоб ми сприймали це просто як повернення процедури, яка існувала раніше.

Значно важливіше питання — якою має стати державна служба, щоб сильні професіонали хотіли до неї приходити, а ті, хто вже працює в системі, — залишатися і розвиватися в ній.

Ми звикли говорити про державну службу передусім мовою служіння. У цьому є важлива цінність. Працювати для держави — означає брати на себе відповідальність за речі, які впливають на життя мільйонів людей. Але, можливо, сьогодні цього вже недостатньо, бо така розмова дуже часто залишає поза увагою саму людину.

На мою думку, державна служба має стати місцем, куди людина приходить не лише тому, що хоче щось віддати державі, а й тому, що тут вона може реалізувати власні професійні амбіції, зростати, отримувати складні завдання, впливати на зміни і бачити результат своєї роботи. Це має бути взаємодія. І це стосується не лише тих, хто сьогодні думає про державну службу, а й людей, які вже працюють у системі. Вони так само мають бачити тут можливості для професійного розвитку, кар'єрного зростання і реалізації власних амбіцій.

Людина ставить собі запитання: що я можу дати своїй державі? А держава повинна бути готовою відповісти на інше: що ми можемо дати цій людині, щоб її знання, талант і амбіції могли реалізуватися саме тут? Особливо сьогодні, коли величезна кількість українців отримала досвід у бізнесі, громадському секторі, міжнародних організаціях, війську, волонтерстві, місцевому самоврядуванні чи за кордоном. Держава має навчитися конкурувати за цих людей і водночас створювати умови для тих, хто вже працює на державній службі, щоб вони хотіли залишатися в системі, розвиватися в ній і брати на себе більшу відповідальність.

Саме тому відновлення конкурсів важливе не тільки для системи державного управління, а й для людини, яка ніколи раніше не уявляла себе державним службовцем. Відкритий конкурс означає просту річ: у тебе має бути можливість спробувати, а для тих, хто вже працює на державній службі, конкурси мають відкривати можливості професійного і кар'єрного руху всередині системи.

Ми повертаємося до відкритого та конкурентного вступу на державну службу, але водночас удосконалюємо саму модель відбору — робимо правила зрозумілими, процедури прозорими, а оцінювання таким, що справді дозволяє знайти професійних людей. І це принципово. Бо конкурс має бути не бюрократичним бар'єром на вході в державу — він має бути дверима до неї. Але лише відкрити двері недостатньо…

Було б нечесно сказати, що відновлення конкурсів вирішить усі проблеми державної служби. Ми добре розуміємо її слабкі місця. Саме тому паралельно ми змінюємо саму систему.

Мені близька думка, що ефективна і підзвітна держава — це не щось далеке і недосяжне для нас. Особливо зараз, бо Україна наступних десятиліть уже створюється. Вона — у рішеннях, які ми приймаємо сьогодні. У правилах, які встановлюємо. У тому, кого допускаємо до ухвалення рішень. І, можливо, один із найважливіших зсувів, який нам потрібен, — відчуття: ця країна робиться і мною, моїми рішеннями, моєю професією і моєю відповідальністю.

Саме тому я хочу, щоб на державну службу дивилися не тільки як на особливий вид служіння. Я хочу, щоб на неї дивилися як на одне з місць, де можна реалізувати себе через створення своєї країни. Ми маємо чітко заявити: державі сьогодні потрібні люди — амбітні, свідомі. І вони потрібні більше ніж коли-небудь. Ті, кому недостатньо просто спостерігати за змінами — ті, хто хоче їх робити. І завдання держави — не вимагати від цих людей жертовності за право працювати на неї. Тут завдання — створити чесні правила входу, прозорі та зрозумілі можливості для карʼєрного зростання і розвитку, справедливу винагороду і простір для професійної реалізації.

Відновлення конкурсів повертає людям відкриті двері до державної служби. Але наступне завдання значно більше: зробити так, щоб професійні люди хотіли в ці двері заходити, а ті, хто вже працює в державі, — хотіли залишатися і розвиватися в ній.

Попереду ще багато роботи. Для НАДС це робота над модернізацією системи оплати праці, професійним розвитком державних службовців, удосконаленням HR-процесів і цифрових інструментів, розвитком спроможності державних органів працювати з людьми. І все це має працювати не лише на залучення нових фахівців, а й на тих, хто вже сьогодні працює в державній службі: щоб вони мали можливості розвиватися, будувати кар'єру і реалізовувати свої професійні амбіції всередині держави.

Але якщо ми хочемо побудувати державу, в якій хочеться жити, нам варто почати з дуже простого питання:

хто її будує?

Моя відповідь — люди. І наше завдання в НАДС — зробити так, щоб найкращі з них бачили для себе місце в українській державній службі.