Україна без інженерів: як інтегрувати європейські моделі професійно-технічної освіти

30.10.2026, 14:18 lb.ua

Професійно-технічна освіта є основою для економічного розвитку країни. Неможливо будувати житло, вирощувати продукти, виробляти БпЛА без людей, що вміють працювати на сучасних верстатах, можуть залити фундамент під нову багатоповерхову споруду чи керувати комбайном. В Україні значні проблеми з розвитком і публічним позиціонуванням професійно-технічної освіти.

Молодь обирає переважно гуманітарні й управлінські напрями, такі як менеджмент, психологія, філологія, право, маркетинг, якими перенасичений ринок праці, і нехтує інженерними й фундаментальними технічними напрямами. Без кваліфікованих інженерів неможливо відновити інфраструктуру, розвивати оборонний комплекс і технологічно модернізувати економіку України.

Шлях до розвитку професійно-технічної освіти в Україні полягає зокрема і в аналізі та інтеграції практик і моделей відповідної освіти в країнах Європи, інструментів їхньої реалізації, переваг і недоліків.

У державах Європи фактично існують три основні моделі професійно-технічної освіти (далі ПТО): професійні школи, дуальна й ринково орієнтована. У кожній країні вони мають свої особливості, часто в освітній системі поєднуються декілька моделей.

Дана модель (її також називають державно-регульованою) базується навколо навчального закладу, характеризується провідною роллю держави в управлінні системою та домінуванням школи як основного місця здобуття професійної кваліфікації. Найбільш характерною вона є для Франції та країн Південної Європи.

Наприклад, в Іспанії лише близько 4 % учнів старшої середньої школи навчаються за програмами, що поєднують навчання в закладі освіти з практикою на підприємстві. В Італії професійна підготовка також переважно здійснюється у навчальних закладах, тоді як виробниче навчання обмежене окремими галузями. У Франції приблизно 75 % учнів здобувають професійну освіту в школах, а лише 25 % — безпосередньо на виробництві.

У країнах Європи ця модель реалізується за двома підходами. Інтеграційний передбачає співіснування загальної та професійної освіти в межах одного закладу через різні освітні програми, тоді як сегрегаційний ґрунтується на функціонуванні окремих типів шкіл для академічної та професійної підготовки.

Ліцеї:

Інститути:

Ліцеї:

Коледжі:

Ліцеї

У Франції після завершення коледжу (в них учні вчаться переважно з 11 до 15 років та здобувають нижчу середню освіту) випускники обирають один із трьох напрямів навчання в ліцеї: загальноосвітній, технологічний або професійний. Професійні ліцеї поділяються на дворічні та трирічні, які ведуть до здобуття професійного сертифіката або професійного бакалаврату.

Дворічні ліцеї фактично є аналогами українських професійно-технічних училищ і мають схожі проблеми, передусім невисокий престиж в очах суспільства і учнів. Ліцеї надають своїм випускникам сертифікати професійної підготовки та загальної професійної освіти. Серед учнів, які отримали ці кваліфікації, майже половина продовжують навчання, щоб скласти іспит на сертифікат професійного бакалаврату.

Перевагою цієї моделі є якісна підготовка фахівців для сфер, де практичні виробничі навички не є визначальними, зокрема послуг і торгівлі. Водночас вона має низку обмежень: централізоване управління, недостатню участь роботодавців у підготовці кадрів та слабкий зв'язок із потребами ринку праці. Саме тому багато країн поступово реформують таку систему, посилюючи практичну складову навчання та розширюючи співпрацю між закладами освіти і підприємствами.

У Франції практична підготовка виражається укладанням «кваліфікаційного контракту» між роботодавцем та випускником навчального закладу для підтвердження і підвищення кваліфікації. У такий спосіб роботодавці страхують себе від незадовільного рівня підготовки потенційних працівників через централізовані програми навчання, які часто відстають від потреб ринку. Тобто переважно з виробничою практикою випускники стикаються вже після закінчення навчання, і то для того аби підтвердити свої знання та отримати кваліфікацію.

Парижем успішно реалізований підхід безперервної освіти. Уряд співпрацює з бізнесом, аби він надавав можливості для професійного навчання. Компанії, які беруть участь у програмі, отримують пільги від центральної та місцевої влади.

Працівники приватного та державного секторів у Франції можуть проходити безперервне професійне навчання трьома основними способами: за ініціативою роботодавця в межах плану розвитку компетентностей підприємства чи планів професійного розвитку державних установ; шляхом використання права на навчальну відпустку для проходження обраної освітньої програми; а також за рахунок індивідуального права на професійне навчання, яке дає змогу накопичувати кошти для підвищення кваліфікації.

Така система допомагає працівникам оновлювати або отримувати нові компетенції. У державному секторі на період навчання службовець вважається таким, що виконує службові обов'язки, тому за ним повністю зберігається заробітна плата.

Модель ПТО Польщі є подібною до французької. Навчання завершується профорієнтаційною роботою в потенційного роботодавця. Польська ПТО, як і французька, надає учням небагато можливостей для навчання на виробництві під час самої освіти, передбачає лише 3-4 тижні навчання на робочому місці у літній період. Співпраця з бізнесом не системна, бізнес не має суттєвого впливу на розробку навчальних програм.

Цікавим явищем є діяльність Добровільного трудового корпусу. Це організація, що спеціалізується на підтримці молоді, яка перебуває під загрозою соціальної ізоляції, та безробітних осіб віком до 25 років. Корпус також пропонує молодим людям у віці старше 15 років, які не мають загальної середньої освіти, можливість отримати професійну кваліфікацію або доповнити існуючу освіту. Студенти з низьким рівнем доходу отримують безкоштовне харчування і проживання на період навчання.

Дуальна модель професійної освіти поєднує ринкові механізми з державним регулюванням і ґрунтується на тісній співпраці закладів освіти та роботодавців. У класичному вигляді вона функціонує в Німеччині, Австрії та Швейцарії, хоча окремі її елементи сьогодні використовуються в більшості європейських країн.

Головною особливістю моделі є поєднання двох місць навчання — закладу освіти та підприємства. В першій установі здійснюється теоретична підготовка, а практичні навички учні здобувають безпосередньо на робочому місці. Такий підхід забезпечує відповідність професійної підготовки актуальним потребам ринку праці.

Показовим прикладом є Німеччина, де після завершення базової освіти учні можуть обирати різні освітні траєкторії, що поєднують загальну та професійну освіту. Важливою рисою системи є її гнучкість: перехід між різними типами закладів освіти та продовження навчання залишаються можливими на різних етапах професійного розвитку.

Ефективність німецької дуальної моделі забезпечується чітким розподілом відповідальності між державою та бізнесом. Держава визначає кваліфікаційні стандарти, здійснює нормативне регулювання й фінансує професійні школи, тоді як підприємства організовують практичне навчання, надають випускникам робочі місця та беруть участь у формуванні змісту підготовки. До цього процесу також залучаються професійні асоціації й профспілки.

Згадані особливості зробили німецьку модель однією з найуспішніших систем професійної освіти у світі та прикладом для реформ у багатьох країнах. Проте зважаючи на те, що підприємства фактично інвестують власні кошти у підготовку кадрів, така модель вимагає стабільно високого рівня залучення роботодавців.

Подібний підхід до організації професійної освіти використовують і інші європейські країни, зокрема Чехія. Нині близько 72 % чеських учнів здобувають середню професійну освіту, хоча це на 4,4 % менше порівняно з 2005 роком. Практичне навчання на підприємствах є обов'язковою складовою програм, а трудове законодавство покладає на роботодавців відповідальність за професійне навчання працівників.

Чеська система ПТО також приділяє значну увагу навчанню впродовж життя. Заклади професійної освіти пропонують короткострокові програми для випускників навчальних закладів та дорослих, які прагнуть здобути нову професійну кваліфікацію або підвищити рівень своїх компетентностей. Окрім цього, вони реалізують програми неформальної освіти — спеціалізовані курси, спрямовані на розвиток практичних навичок та підвищення кваліфікації.

Системи професійної освіти країн Північної Європи, які дотримуються дуального підходу, ґрунтуються на принципах рівності, соціальної інклюзії та доступності освіти. Її часто об'єднують у так звану скандинавську модель, для якої характерні безоплатна освіта та високий рівень державної підтримки.

Водночас країни регіону мають власні особливості. У Швеції та Фінляндії переважає шкільна модель професійної освіти, яка забезпечує широкий доступ до подальшого навчання у закладах вищої освіти. Натомість Данія та Норвегія активно використовують систему, що сприяє швидшому переходу випускників до ринку праці та зниженню молодіжного безробіття.

Останніми роками країни Північної Європи намагаються посилити практичну складову професійної освіти, однак результати реформ є неоднозначними. Наприклад данська модель, попри високу ефективність працевлаштування випускників, сприяє формуванню ризиків, пов'язаних з ранньою професійною спеціалізацією.

Україна в реформі освіти часто бере за приклад Фінляндію. Це країна, де професійна освіта має високий суспільний статус і є повноцінною альтернативою академічній траєкторії. Вона забезпечує як можливість працевлаштування, так і подальшого навчання у закладах вищої освіти. Основними принципами системи є гнучкість освітніх траєкторій та тісна взаємодія із роботодавцями. Професійна освіта організована на компетентнісних засадах, підтримує перекваліфікацію та безперервний професійний розвиток.

Для кожного здобувача формується індивідуальний план навчання на основі модульної структури з урахуванням попереднього досвіду, а вступ можливий упродовж року. Значна увага приділяється навчанню на робочому місці, яке є обов'язковою складовою більшості програм. З 2018 року у Фінляндії ді