Прорив Кулберґса. Чого чекати після виборів у Латвії

07.10.2026, 13:17 lb.ua

Вирішальні чотиримісяці чотирьох років

Електоральний парламентський цикл у Латвії — чотири роки. Але вирішальними для результатів виборів третього жовтня стали останні чотири місяці.

У травні влучання українських дронів, збитих з курсу російськими засобами радіоелектронної боротьби, в пустий нафтовий резервуар виявило недоліки системи реагування й оповіщення. Міністром оборони тоді був представник ліволіберальної партії «Прогресивні» («Про»). Прем’єрка з «Нової єдності», чільної партії правлячої коаліції, Евіка Сіліня без узгоджень із партнерами усунула міністра оборони і запропонувала натомість свого кандидата. «Прогресивні» заявили про вихід із коаліції, яка розпалась. Сіліня також подала у відставку.

Росія, побачивши урядову кризу, посилила тиск на Латвію. Зазвичай Москва погрожує державам Балтії більш-менш рівномірно. А тут агресивні заяви, причому з різних майданчиків (Служба зовнішньої розвідки, Держдума, Рада безпеки ООН), зосередились саме на Латвії. Тож зволікати з подоланням кризи було б небезпечно.

Увійти до коаліції погодилися правоцентристський «Об’єднаний список» та консервативне «Національне об’єднання». Від попередньої коаліції залишався «Союз зелених та селян». Але в трьох партій голосів для більшості не вистачало. Запрошувати партії з двозначним ставленням до Росії до коаліції їм не хотілось. Тому звернулися до «Нової єдності». Аби не допускати довгого міжвладдя, «Єдність», маючи набагато більше голосів, погодилась бути молодшим партнером.

На голову кабміну на ці кілька місяців висунули Андріса Кулберґса з «Об’єднаного списку». Вважалося, що до виборів він побуде проміжною, суто технічною фігурою. Вийшло навпаки.

Кулберґс був депутатом-новачком фракції «Об’єднаного списку», який до політичної кар’єри займався автобізнесом. На посаді прем’єра він показав себе в новій якості. Технократичний, енергійний, різкий на поворотах стиль управління спричинив стрімке зростання рейтингу як самого Кулберґса, так і «Об’єднаного списку». Спрацював і ефект «нового обличчя».

Важливим було й те, що в Сеймі Кулберґс був головою двох парламентських слідчих комісій: щодо шаленого подорожчання та затримок будівництва єврозалізниці Rail Baltica і щодо ревізії високих тарифів на опалення в Ризі. Цей досвід він розширив і масштабував. Мішенню для критики стала не так корупція, як невдалі менеджерські рішення. «Тимчасовий» прем’єр ефектно вказував на помилки чиновників, говорячи мовою цифр.

Призначений на тлі посилення зовнішніх загроз, Кулберґс зосередився на впровадженні безпекових рішень, ухвалених ще до нього: щодо призову й підготовки новобранців, укріплення східного кордону, підвищення готовності до самозахисту, збільшення безпекового бюджету, в тому числі із залученням європейських грошей.

Важливим було не тільки те, що він робив, а й те, як він це робив і подавав. Новачок у державному управлінні, новий прем’єр показав себе справжньою «політичною твариною». Його дії, заяви й реакції були своєчасними й різноплановими — від брутальності (доходило й до лайки) до щирої простацької усмішки.

Для виборців, розчарованих довгобудом і марнотратством, Кулберґс став уособленням прагматичного «кризового менеджера», який прийшов навести лад в Excel-файлах бюрократії та водночас посилити безпеку в умовах завжди небезпечного сусідства з Росією.

Найбільших електоральних втрат зазнала та ж «Нова єдність». Вона й так помітно втомила виборців за два парламентські цикли, коли була на чолі коаліції. А тут ще пасіонарна критика її попередніх рішень. Звісно, критикувати було за що. Але варто врахувати, що роки були непрості: епідемія коронавірусної хвороби, російська агресія проти України…

Станом на кінець травня «Нова єдність» посідала третє місце в рейтингу партій із показником 10,9%, злегка випереджаючи «Об’єднаний список». На виборах третього жовтня її результат — 6,3%, тоді як в «Об’єднаного списку» — 35,3%. Успіхом для «Нової єдності» стало те, що партія взагалі потрапила до парламенту.

Позиції «Національного об’єднання» з травня практично не змінились: партія взяла на виборах 8,9%. Це свідчить про стійкість ядра націоналістів, яке традиційно забезпечує партії місце в парламенті. На відміну від багатьох західноєвропейських націонал-консерваторів, «Національне об’єднання» послідовно опонує імперській політиці Росії.

Партія «Прогресивні» також має чітку проукраїнську та проєвропейську позицію. Але вона базується на ліволіберальних засадах з безкомпромісно уважним ставленням до гуманітарних питань і прав людини. Навесні «Про» йшли на другому місці — 14,4%, що тоді було врівень із лідером — популістською «Латвією на першому місці». Проте на виборах рівень підтримки виявився нижчим: 7,9%.

Ще критичніше впала популярність «Союзу зелених і селян» — із 7,9% до 4,3%. Через це партія вперше за багато років не потрапила в парламент. Це значною мірою пояснюється тим, що електорат перетік до «Об’єднаного списку», який має близькі ідеологічні позиції.

До травневого електорального перевороту партія «Латвія на першому місці» Айварса Шлесерса таки посідала перше місце в рейтингу підтримки. На тлі економічних скандалів та статистики, що показує певне відставання від Естонії та Литви, лідер «Латвії на першому місці» вдало експлуатував образ позаідеологічного «міцного господарника», який виступає водночас і проти російської агресії, і за прагматичні стосунки з Росією. Поки ця партія була в лідерах, експерти обговорювали, в який бік може розвернутись гнучкість Шлесерса й чи можна в принципі ввести його в межі проєвропейської і проукраїнської коаліції, чи доведеться формувати найширшу коаліцію, аби не пускати популістів до влади.

Із травня по жовтень показники «Латвії на першому місці» впали на два пункти, що дозволило Шлесерсу втриматись на другому місці в рейтингу (тепер у Латвії жартують, що партію пасувало б перейменувати). Шлесерс спробував спокусити Кулберґса: мовляв, їхня коаліція на двох була б найкращою, дозволила б мати впевнену більшість у Сеймі (58 голосів) й можливість разом проводити швидкі й рішучі економічні реформи. Але аура русофілії, що тягнеться за «Латвією на першому місці», не дозволяє «Об’єднаному списку» погодитись. Про це говорили і Кулберґс, і його соратники.

«Об’єднанийс писок» посів перше місце майже всюди в Латвії, крім шести муніципалітетів у східному регіоні Латгалія, де лідеркою стала «Латвія на першому місці». Якщо врахувати рекордно низьку явку — 51,8% по країні та 47,2% в Латгалії, це тривожний дзвіночок.

Проте «Латвія на першому місці» — не найпопулярніша проросійська політична сила Латвії. Більшість виборців, лояльних до Росії, підтримала блок «Суверенна влада / Об’єднання младолатишів»: євроскептичний популістський конгломерат, який очолює Юлія Степаненко. До «Суверенної влади» перетекли прихильники проєкту Олексія Рослікова «Стабільність», який мав одинадцять мандатів у попередньому скликанні Сейму.

На відміну від надто очевидної орієнтації «Стабільності» на Москву, Степаненко намагається вибудовувати більш солідну консервативну євоскептичну політсилу. Їй допомагають молодші партнери — «Младолатиші». Це слово варто було би писати в подвійних лапках, адже це приклад паразитування на історії. Справжні младолатиші у другій половині дев’ятнадцятого століття були ініціаторами латвійської Атмоди — національного пробудження.

Степаненко мала свій передвиборний скандал: з’ясувалося, що її батько Сергій Федотов, який мешкає в Росії, мав будівельний підряд на виготовлення «зубів дракона» для російської армії. Електорат «Суверенної влади» це, здається, не відлякало.

Що ж до «Стабільності», то після кримінального переслідування Рослікова і його втечі в Білорусь у партії не було шансів. У Білорусі Росліков зробив ще один відчайдушний крок: напередодні виборів підключив до агітації колишнього українського політика Євгенія Мураєва, який після початку повномасштабного вторгнення втік за кордон. В Україні проросійський діяч перебуває в розшуку, його підозрюють у державній зраді. Для цього невдалого шоу Росліков і Мураєв навіть одягнули однакові смугасті костюми. У відео Росліков каже, що вони з Мураєвим виступають за «мир між нашими країнами», хоча, здається, Україна з Латвією ніколи й не воювала.

Не допомогло: рейтинги «Стабільності» впали ще нижче, її результат на виборах —1,997%. Лише 0,003%, тобто кількадесят голосів, не вистачило партії, щоб отримати державне фінансування до наступних виборів.

У понеділок-вівторок президент Едґарс Рінкевичс провів консультації з шістьма партіями й очікувано доручив Кулберґсу сформувати нову коаліцію. Президент сказав, що сподівається на формування уряду до Дня незалежності (18 листопада), щоб мати час затвердити бюджет на наступний рік до Різдва. Дебати довкола бюджету будуть гарячими, адже потрібно уникнути дефіциту.

Півтора місяці на коаліціаду — нормальний термін. Кулберґс сказав, що хотів би створити уряд якнайшвидше, хоча уточнив, що дев’ять днів, за які зібрали кабінет у травні — все ж надто швидко: «Тоді ми пішли на компроміси як щодо партнерів,так і щодо позицій. Цього разу не буде потреби йти на такі компроміси, ми зможемо зосередитися не на швидкості, а на якості».

Першими заплановані консультації з «Національним об’єднанням» і «Новою єдністю». Разом три партії мають 58 мандатів. Коаліція справді могла би скластися швидко. Втім прем’єр, лідерство якого підтверджене виборами, хотів би мати конкретніше уявлення про стратегію міністрів, яких запропонують партнери по коаліції. Ще невідомо, як розподілять чотирнадцять міністерств і крісло спікера парламенту. Якщо пропорційно, то партійний розподіл мав би бути приблизно 10+3+2. «Національнеоб’єднання», ймовірно, захоче собі міністерства внутрішніх справ, культури й освіти, «Нова єдність» — міністерства оборони і закордонних справ. Та чи погодиться на це «Об’єднаний список»? Партія Кулберґса вже заявила, що хотіла б узяти закордонні справи на себе. А сам Кулберґс говорив, що хотів би скоротити кількість міністерств із чотирнадцяти до одинадцяти. Невідомо, чи це станеться вже зараз, чи згодом.

Можливо, «Об’єднаному списку» доведеться зара