Військове капеланство: пошуки місця в строю

06.10.2026, 10:10 lb.ua

Почнемо з хорошого.

Справедливо буде відмітити, що професія «військовий капелан» назавжди викреслена з переліку екзотичних армійських спеціальностей на кшталт «дресирувальник бойових дельфінів», чи «військовийентомолог». На відміну від 2014 року, сьогодні кожен військовослужбовець в Україні в тій чи іншій мірі знає, що це за професія і про що вона. Виклик – не кожен розуміє як застосувати військовогокапелана.

Не зважаючи на всі виклики, про які ми будемо говорити далі, військове капеланство за час повномасштабної війни міцно вкоренилося в оборонну структуру України. Власне, на цьому всі здобуткиінституалізації закінчуються…

Найчутливішим з питань, які хотілося би підняти у цій статті – це питання про взаємодію командирів з капеланами. Не дивлячись на те, що закон України «Про Службу військового капеланства» було прийнято ще в 2021 році, прояви нерозуміння ролі військовихкапеланів з боку командування підрозділів продовжують існувати. Чому попри законодавче визначення статусу та завдань військового капелана, його місце в системі військової організації досі залишаєтьсяне до кінця зрозумілим або взагалі невизначеним? І головне: як подолати це нерозуміння та вибудувати таку взаємодію між командирами і капеланами, яка б допомогла максимально ефективно використатипотенціал душпастиря?

У поєднанні двох лідерів: командира – військового лідера, та капелана – духовного лідера – існує як потенціал для підвищення боєздатності підрозділу, так й певна деструкція. Саме цей елементкадрової архітектури підрозділу є найбільш недопрацьованим і саме на ньому ми фокусуємо нашу увагу. Та заодно намітимо шляхи для його подолання – інакше свято буде мати «присмак» радянського офіціозуз погано прихованою проблемою.

Спробуємо окреслити ключові складові проблеми:

Зі всією повагою до думки кожного офіцера та командира, хочемо сказати, що вищезгадані виклики – помилка, «постріл собі в ногу». Хибне розуміння ролі капелана позбавляє командирів величезногоресурсу для підтримки духовної стійкості воїнів. Служіння військових капеланів це унікальний та дієвий інструмент, яким необхідно нарешті навчитися користуватися за призначенням.

Капелани оперативного рівня мають бути інтегровані в процес планування військових операцій як професійні радники командування щодо людського, морального, духовного та релігійних компонентів цихоперацій. Якщо не вміє – навчити! Є досвід. Капелани тактичного рівня працюють безпосередньо з особовим складом. З цим проблем менше. Капелани військових академій і інститутів готують фахівців цієїсправи. Світовий досвід військового капеланства свідчить про здатність капеланів бути ефективними офіцерами управління, радниками військового керівництва, духовної підтримки особового складу тапроцесу якісної підготовки. Переконаний, що й українські капелани, за умов відповідної підготовки та довіри з боку командування, можуть бути залучені до всіх рівнів військового управління таефективного виконання завдань.

«Війну ведуть люди, а не зброя. Саме дух людей, які воюють, і дух людини, яка ними командує, здобуває перемогу» - казав Джордж С. Паттон, який за часи Другої світової війни командував Третьоюармією США в Європі. Британському фельдмаршалу Бернарду Лоу Монтгомери належать слова: «Я радше уявив би себе в бою без артилерії, ніж без своїх капеланів».

За цими, на перший погляд нетиповими для командирів висловами, стоїть розуміння того, що навіть найкраще озброєна армія залишається армією людей, яким потрібна не тільки матеріальна, абопсихологічна, а ще й духовна підтримка. Сьогодні ця думка звучить не менш актуально для українського війська. В «Принципах лідерства Головнокомандувача Збройних Сил України та розвитку війська вумовах війни» генерал-майор Михайло Драпатий зазначив: «Найціннішою бойовою спроможністю Збройних Сил є наші люди, і кожен командир зобов’язаний їх берегти». Саме в цьому головна мета військовогокапелана: зберігати дух військовослужбовця, здатність підрозділу та людяність командира.

Прийнята в Україні модель військового капеланства побудована на повноцінному залучені душпастиря до військового підрозділу. Постійна присутність капелана з військовослужбовцями передбачена длямаксимальної ефективності його служіння та створення довірливих відносин. Згідно закону України «Про службу військового капеланства», релігійні організації делегують до війська священнослужителів,які мають стати офіцерами капеланської служби, увійти в підпорядкування військовому керівництву, не виходячи з підпорядкування церковного. На мою думку, сучасна українська модель військовогокапеланства є найбільш дієвою та зрозумілою. Але…

У нашій ситуації церковне (релігійне) керівництво може лише мовчки спостерігати за тим, як деякі командири, не розуміючи сутності капеланської діяльності, використовують військового капелана не запризначенням. Міжконфесійна рада з питань військового капеланства при МО України – неефективний орган, який сам потребує корінних змін та переформатування – теж не здатен вплинути на ситуацію.Священник у війську – це самотня фігура, за котрою нікого немає. Хіба Господь-Бог.

Військові капелани у переважній більшості є добровольцями, які з власної волі підписали контракт і, за умов війни, бачать своє служіння у духовної підтримці саме військових. Вони залишили своїпарафії, які побудували, та якими керували, обмежили власну волю, ризикують здоров’ям та життям, власне, як і інші військовослужбовці. Таке їхнє рішення не було ані популярним, ані безпечним. Але длядушпастирів, які прийняли таке рішення, воно було правильним, бо за ним стояв Божий поклик.

Так, військові капелани є військовослужбовцями. Саме тому їм потрібні не тільки поклик, але й знання, навички, розуміння військової організації. Для цього капеланам треба певний час та підтримка збоку військового керівництва. Тому і командування військових душпастирів має добре знати напрямки військової капеланської діяльності, функціонал капеланів, їхнє місце в підрозділі – не тільки длятого, щоб допомогти їм інтегруватися, але й для того, щоб допомогти собі. Адже наявність у підрозділі нової одиниці «військовий капелан» відкриває нові можливості, нові принципи і нові підходи вуправлянні підрозділом. Більш дієві, більш ефективні. Підкреслено – нові можливості і принципи…

Як вже було згадано, священнослужителі, що стають на посади вертикалі капеланської служби, зазвичай мають величезний досвід керування іншими людьми, іноді в дуже складних умовах. Чому ж тоді вонине можуть керувати іншими капеланами та обіймати керівні посади по вертикалі Служби військового капеланства в Силах оборони? Скоріше за все, їм бракує військової підготовки.

Знайомий капелан, розповідаючи про перші кроки на військової службі, згадав про ситуацію, коли він, підійшовши перед шикуванням до одного з старших офіцерів, спитав де йому стати, та почув такувідповідь: «Отче, ваше місце в церкві».

Ситуація підштовхує з одного боку задуматись про якість підготовки військових капеланів, які зараз спочатку стають на свої посади, а вже потім проходять щось на кшталт підготовки – «Курспідвищення кваліфікації з питань військового капеланства», що категорично не є курсом підготовки офіцера. З іншого боку, варто також поставити питання про підготовку командира, який мав би знати рольта значення капелана, його функціонал та специфіку, щоб вказати «отцю» на його місце в строю і в підрозділі загалом.

Тут мала б спрацювати Служба військового капеланства ЗСУ. Та біда в тому, що Служба не може вирішити існуючихпроблем, тому що на керівних посадах вертикалі СВК все ще залишаються ті самі умовні «замполіти», які погано розуміють сутність військового капеланства та його завдань.

Фактично, на сьогоднішній день загальна картина виглядає не дуже привабливо. Є військовий капелан, священник-доброволець, який залишив свій дім, родину і парафію, щоб допомогти державі, отримавмандат, прийняв військову присягу і добровільно став рабом комбрига, який «дупля не відбиває», що ним робити. На ситуацію не здатна вплинути ані церква, ані Міжконфесійна рада. А Служба військовогокапеланства досі знаходиться в транзитному стані і не має важелів впливу, щоб уміти захистити свого капелана.

Чітко розуміємо, що інститут військового капеланства на стадії формування, а спроби використовувати капеланів не за призначенням або взагалі не помічати їх, несуть загрозу не тільки ційінституції. Під питанням духовна та моральна стійкість наших воїнів. Тому святкувати День військового капелана дещо зарано. Тим більше, що свято не є офіційним.

То що ж варто зробити для того, щоб командування краще розуміло роль капеланів? Пропонуємо наступні шість кроків:

Наостанок. Військове капеланство – це інституція, яка має чітке призначення у системі підтримки особового складу. Це інституція, яка народилася у час війни та пройшла нею випробування. І вистояла.Ця інституція не має залежати від чиїхось уявлень чи навіювань, вона має керуватися чіткими зрозумілими правилами. Отже, завдання полягає не просто в тому, щоб дати армії більше капеланів. Требазробити так, щоб армія збагнула, навіщо їй потрібні капелани, а капелани мали б можливість виконувати свою роботу фахово та за призначенням.